Процедури та техніки консультативної взаємодії

Матеріал із (Панок В.Г. Психологічне консультування: теорія та практика: навчально-методичний посібник / В.Г.Панок, І.М.Зварич, Я.В.Чаплак, О.М.Чернописький - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2011. - 272с.

ПРОЦЕДУРИ ТА ТЕХНІКИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

1.1. Процедури та техніки консультативної взаємодії

Під процедурами в психологічному консультуванні прийнято розуміти групи прийомів ведення спеціалістом клієнта, об’єднані за цільовим призначенням, з допомогою яких вирішується одне із завдань того чи іншого етапу. Тобто, на думку Р.Нємова, від продуманості процедур психологічного консультування безпосередньо залежить його результат [166,с.80]. Хоча, цитуючи Р.Кочюнаса, що модель, процедури і техніки, допомагають лише краще зрозуміти, як відбувається конкретний консультативний процес [148]. Але, так як процедури, в більшості випадків, пов’язані з конкретними етапами психологічного консультування, то ми постараємося розглянути їх у взаємозв’язку.

Кожній процедурі відповідають певні техніки – спеціальні прийоми, що застосовуються консультантом для вирішення завдань процедур на кожному із цих етапів психологічного консультування. Хоча, та чи інша техніка може бути доречною і в інших процедурах й етапах консультативної взаємодії. Таким чином, під технікою психологічного консультування розуміють спеціальні прийоми, які психолог-консультант, діючи у межах тих чи інших процедур консультування, використовує для наповнення цих процедур на кожному із етапів психологічного консультування. Техніка психологічного консультування може бути універсальною, тобто такою, що однаково може застосовуватися на кожному етапі психологічного консультування, та специфічною, тобто такою, що підходить для того або іншого етапу, певної процедури етапу психологічного консультування [135].

Як зазначає О.Бондаренко: «…що чим недосвідчений консультант, тим значущі для нього комунікативні техніки. Це й зрозуміло: прийоми та методики дозволяють уникнути почуття невпевненості, «відхилитися» від клієнта до санкціонованих авторитетом науки та практики технічних прийомів, прилучитися до них у ситуаціях, коли не зовсім зрозумілий хід речей або коли схильність до обраної парадигми породжує уявлення про те, що «все йде як треба» про контролювання процесу та ін.» [39,с.36].

1.2. ЕТАП ПЕРШИЙ «ПОЧАТОК РОБОТИ»

1.2.1. ПРОЦЕДУРА ПЕРША: ЗУСТРІЧ З КЛІЄНТОМ

Як ми визначили, першим етапом у психологічному консультуванні буде етап, який умовно можна назвати «початок роботи». Першою процедурою цього етапу є зустріч з клієнтом. Як зазначає Р.Нємов: «Процедура зустрічі клієнта включає в себе спеціальні дії, що здійснюються психологом-практиком під час зустрічі клієнта, включаючи привітання з ним, проведення на місце, де він повинен знаходитися у період проведення консультування. До цієї процедури відноситься також вибір самим психологом місця свого знаходження під час початку розмови з клієнтом, прийоми встановлення психологічного контакту консультанта з клієнтом, перші слова, які вимовляє психолог-консультант, починаючи свою розмову з клієнтом»[166,с.80-81].

Техніка привітання. Здійснюється за допомогою стандартних фраз: «Радий Вас бачити…», «Приємно познайомитися…». Складовим елементом цієї техніки, який може бути застосований спеціалістом на розсуд спеціаліста, є зустріч клієнта перед консультативним кабінетом.

Техніка «проведення клієнта на місце». Особливо доречна у випадках первинного відвідування клієнтом психоконсультативного кабінету. У цей момент техніка «проведення клієнта на місце» тісно пов’язана з техніками «вибір клієнтом свого місця» і «вибір свого місця психологом-консультантом». Надання права вибору клієнту місця носить діагностичний характер, так як, куди і як сяде клієнт, надає спеціалісту інформацію про нього і його психологічний стан (стілець, крісло, диван вибере клієнт й ін.).

Однак психолог може взяти ініціативу на себе і запропонувати клієнту завчасно підготовлене для нього місце. Цей прийом буде мати позитивний ефект у тих випадках, коли клієнт належить до особистостей залежних чи авторитарних. У першому випадку вирішується завдання приєднання і ведення, в іншому – встановлення ієрархії [75; 146].