3. Ідея монархічної держави с.Томашівського, Василя Кучабського

Близькою до політичних поглядів В. Липинського була консервативна концепція українського державотворення відомого галицького історика Стефана Томашівського (1875—1930), викладена ним, зокрема, у працях «Українська історія», «Під колесами історії» (1925), «Про історію, героїв і політику» (1929).

Державницька концепція С. Томашівського грунтується на ідеї особливої ролі Галичини та уніатської церкви в українському державотворенні. Якщо М. Грушевський витоки української державності вбачав у Київській Русі, В. Липинський — у козацько-шляхетській державі Б. Хмельницького, то С. Томашівський відносив їх до Галицько-Волинської держави XIII-XIV ст. Основними чинниками, на яких базується його концепція, є земля, нація і держава.

Українська земля як чинник історії України - це історичний процес здобування українським народом землі. Другим важливим чинником є процес формування української нації. Третім чинником є перетворення української народності в НАЦІЮ є становлення першої української національної держави - Галицько-Волинського князівства, що об'єднало вже тільки суто українські землі.

Його вчення побудоване на дослідженні минулого й сучасності України, її місця в контексті історичного розвитку Європейських держав, геополітичного становища. Вчений обстоював точку зору, що українська нація має глибоке коріння, що сягає часів Київської Русі. Національну ідею вважав інтегруючим чинником у вирішенні питань прогресивного розвитку державності з монархічною владою, яка повинна з'явитись як результат еволюції та зміни інших форм відповідно до закономірного поступу по концентричному колу. На думку С. Томашівського, провідне місце в процесі становлення української держави поміж інших її регіонів повинна відіграти Галичина за підтримки греко-католицької церкви.

Становленню самостійної української держави мають сприяти територіальний патріотизм і національна ідея. Відсутність об'єднуючої національної ідеї була однією з причин втрати Україною державності. Якщо ця форма є недосяжною, то необхідно спрямувати всі зусилля на формування національної ідеї, яка містила б такі економічні, соціальні, культурні й моральні цінності, котрі дали б можливість утворити незалежну державу.

С. Томашівський доводив, що традиції українського народу, наявність внутрішніх розбіжностей між провідниками та станами українського суспільства зумовлюють необхідність впровадження в Україні монархічної форми правління як такої, що найкраще сприяє утвердженню авторитету і порядку.

На думку Томашевського, монархія є сумісна з демократією. Не заперечував він і прийнятність для України республіканського ладу. Коли республіканська форма правління утвердиться шляхом еволюції з традиційної монархічної - гетьманської - форми, вона може бути прийнятною для України.

С. Томашівський вважав, що майбутня українська держава повинна формуватися на основі політичної автономії західноукраїнських земель, мати власне законодавство, адміністрацію, армію, систему освіти. Автономія має спиратися на традиції Галицьке-Волинського князівства, а також політичний досвід Австро-Угорської монархії і польського республіканського правління.

С. Томашівський доводив, що традиції українського народу, наявність внутрішніх розбіжностей між провідниками та станами українського суспільства зумовлюють необхідність впровадження в Україні монархічної форми правління як такої, що найкраще сприяє утвердженню авторитету і порядку. Однією з основних причин поразки української інтелігенції у її прагненні у 1917-1920 pp. збудувати свою державу С. Томашівський вважав орієнтацію на демократію і республіку, яких, на його думку, ніколи не знав український народ.

Важливу роль в українському державотворенні С. Томашівський відводить уніатській церкві. Історію церкви в Україні він розглядає у контексті відносин між римською та візантійською церквами, доводячи, що церковна унія 1596 р. — це не випадковість в українській історії, а закономірне явище. Тривку форму національної держави дала тільки унія, ідея якої нерозривно пов'язана з напрямом і духом усієї української історії. А тому уніатська церква має відігравати важливу роль у розбудові української держави і впливати на форму державного правління.

Таким чином, у державотворчій концепції С Томашівського українська державність виступає у формі клерикальної монархії. Історичні дослідження вченого, як і творчість М. Грушевського та В. Липинського, є класичним прикладом державницького пояснення історії українського народу.

Державницька концепція С. Томашівського грунтувалася на ідеях особливої ролі Галичини та уніатської церкви в майбутньому державотворенні; українського консерватизму; об'єднуючої національної ідеї; європеїзації українського руху з опорою на власні (особливо в Галичині) традиції. В поглядах на державу С. Томашівський дотримувався ідеї мирної еволюції існуючих форм правління, вважаючи, що республіканська форма правління може бути найгіршою деспотією, рівно ж як і монархія - демократичною, якщо вона не є абсолютною.

За зразок політичної організації для галицької автономії С. Томашівський взяв англійську парламентську монархію з широкими повноваженнями громад, округів і територій. У такій державі законодавча влада належала б палаті представників місцевих органів влади; виконавча влада — державній раді, до складу якої б входили представники духовних (греко-католицької церкви) і світських органів. Символом держави був би монарх, який обирався б членами державної ради або був би спадковим.

Виходячи з того, що в Україні була відсутня спільна для всіх українців національна ідея, С. Томашівський відкидав соборність, обгрунтував ідею необхідності окремого процесу державотворення для Галичини і Наддніпрянської України. На думку вченого, лише Галичина зберегла український дух завдяки своїй близькості до Заходу та підтримці церкви і держави. Головна роль у цій тріаді відводилася греко-католицькій церкві, тому що вона відкрила доступ до західноєвропейської культури і врятувала українців від денаціоналізації.

Державницька концепція Томашівського базувалася на чотирьох ідеях: