5. Сутність політико-правових ідей т.Шевченка.

Теоретичні погляди Тараса Шевченка (1814—1861), зрозумі­ло, не мають політико-правової цілісності і системності, але спираються на чітко виражені ідеї, що йдуть із глибин народно­го духу.

Т. Г. Шевченко у поглядах на державу і право впер­ше в Україні поєднав революційність і демократизм.

Погодимося з філософом Д.Чижевським: у поезії Шевчен­ка в центрі світу, природи, історії, буття — людина. Людина, що стогнала і стогне в кайданах, від «неволі» і «неправди», що уособлюються царями, панами. У поета народ — образ Прометея, прикутого до скелі, Україна — образ заплаканої матері. Поеми «Кавказ», «Сон», «Заповіт» та ін. передають нестримний гнів проти абсолютизму, бездушної системи влади, кріпосництва, неволі. Царі, царська Росія — є головними винуватцями поне­волення українського народу. У поемі «Сон» Шевченко нази­ває Петра І тираном, катом, людожером, «першим, хто розпи­нав Україну», а Катерину II — «второю, що її доконала». Поет не чекає змін на краще від Росії — там «від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить». Немає надій у нього і на українську шляхту, шукачів російського дворянства: «І хилитесь, як і хилились / І знову шкіру дерете / 3 братів незрячих греч­косіїв...»

Згідно з Шевченком, людина наділена природними правами, вона від природи вільна. У неї «доля—воля». Однак давно вже — у ярмі в панів, несправедливих законів («луплять за законом»), тому що право в Росії «катами писане», тут неправосуддя («пра­вди немає в суді»). Поет славить волю запорізьких козаків, Ко­зацької держави, коли «Пишалася синами мати, / Синами воль­ними....... Він закликає пам'ятати колишню славу, вивчати славне минуле («Подивіться лишень добре, / Прочитайте знову / Тую славу. Та читайте / Од слова до слова...»/), боротись за волю поневоленого народу.

Якщо в минулому для Шевченка суспільно-політичним ідеалом виступає Запорізька Січ, Козацька держава часів Хмельницько­го, то із сучасних держав — США, з їх демократією і «праведним законом» («...Коли ж / Діждемось Вашингтона з новим і праве­дним законом / А діждемось-таки колись!»). «Праведний за­кон», — синонім правди і справедливості, закон, що відповідає природному праву, оберігає свободу людини, свободу соціальну і політичну. («Бо де нема святої волі, / Не буде там добра ніко­ли. Нащо ж себе таки дурить?»). У поета тільки соціальне спра­ведливе може бути правом, законом, не підвладним державній сваволі.

Національне звільнення поет пов'язує з революційними пе­ретвореннями, з відродженням слов'янського братерства. Він ві­рить: «Вогонь добрий, смілим серцем» оживить «слов'ян сім'ю велику / Во тьмі і неволі», коли обіймуться брат із братом («На­віки і віки!») і «потечуть в одне море слов'янськії ріки».

Твори Шевченка закликають до боротьби за волю народів. Основну причину страждань народних мас Шевченко вбачав у феодально-кріпосницькій системі. Він викривав антинародний характер царської влади, був прихильником насильницьких дій, поборником рево­люційного знищення кріпосництва. У вірші "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм..." він, звертаю­чись до всіх гнобителів — від царя до найнезначніших його сатрапів, писав:

Шевченко одним з перших прямо звернувся до на­роду із закликом до повстання. Ось рядки з його сла­ветного "Заповіту" (1845 p.):

Визволення України від національного гніту Шев­ченко вважав складовою боротьби за соціальне розкрі­пачення народів царської імперії. Він підкреслював, що цього можна досягти лише спільними зусиллями народів.

Всупереч пануючій ідеології, що стверджувала непо­рушність устоїв експлуататорського суспільного ладу, Шевченко, розглядав суспільство в русі, в зміні. Був час, зазначав він, коли люди жили вільним життям, коли не було рабства і гніту. Гнобителі, які з'явилися пізніше, захопили чуже добро, людей перетворили на рабів, а працю — на "роботу каторжну".

Кінцевою метою народного повстання, на думку поета, має бути встановлення демократичної республіки. Тому він оспівував демократичні засади устрою та ор­ганізації Запорозької Січі, боротьби українського наро­ду за свою свободу. Але поет звертався не тільки до минувшини. Взірець демократизації державно-політич­ного ладу свого часу Шевченко вбачав у республікан­ському устрої США. Послідовною боротьбою за де­мократію він вважав діяльність першого американського президента Дж. Вашингтона. Звертаючись до спів­вітчизників, поет запитував: "Коли ми діждемося Ва­шингтона з новим і праведним законом?" І сповнений пророчого оптимізму, однозначно стверджував, що "дшдемось-таки колись".

Він засуджував французького імператора Наполео­на III, який ліквідував республіканський лад і проголо­сив себе імператором. Поет назвав його злочинцем, кот­рий знищив елементарні політичні свободи, що їх завою­вав народ у революційній боротьбі. Однак він ніколи не ідеалізував буржуазну державу і, тим більш, не вважав її політичним ідеалом.

Поет висловив глибокі думки щодо революційної ролі техніки у суспільному житті. Він передбачив, що її розвиток сприятиме загибелі феодального ладу, при цьому загибель ця відбудеться через революцію. Повер­таючись на пароплаві, що йшов по Волзі, із заслання, Шевченко записав у своєму щоденнику: "Пароплав, у нічному погребальному спокої мені уявляється якимось великим, глухо ревучим чудовиськом з розкритою вели­чезною пащею, готовою проковтнути поміщиків-інквізи-торів. Великий Фультон. І великий Уатт! Ваше молоде, не по днях, а по годинах зростаюче дитя незабаром пожере батоги, престоли й корони, а дипломатами та поміщиками тільки закусить... Те, що почали у Франції енциклопедисти, то довершить на всій нашій планеті ваше колосальне, геніальне дитя. Моє пророцтво безсумнівне".

Поет не ідеалізував капіталістичне суспільство, він бачив його невиліковні пороки: багатство й розкіш, з одного боку, злиденність і голод — з іншого.

Майбутнє України Шевченко пов'язував з коле­гіальною формою реалізації влади як гарантії від сва­вілля. Основою самоврядування народу він вважав су­спільну власність: "кораблі і плуги, всі багатства землі" належать не "царям-божествам", а трудящим.

Шевченко, ознайомившись з працями соціалістів-утопістів, сприйняв їх ідеї, пропагував селянський соціа­лізм. Стверджував, що за суспільного устрою, який буде запроваджений в результаті революційного знищення кріпосництва, всі люди стануть рівними.

Шевченко дав глибокий аналіз російського законо­давства, організації суду і судочинства, змісту законо­давчих актів, протестував проти царських законів і юри­дичної практики, які були знаряддям пригнічення тру­дової людини, захищали інтереси поміщиків і закріплю­вали повну безправність кріпосного селянина. У поемі "Кавказ" він показав, як поміщики, прикриваючись законом, творять свавілля:_опродають або програють у карти кріпосних селян. Його "Щоденник" містить немало прикладів беззаконня з боку царського уряду І поміщиків. Шевченко на собі відчув "неправочинство царських судів", коли за участь у Кирило-Мефодієв-ському товаристві був арештований і відданий в солдати. Прагнучи визволення українського та інших народів від національного гніту, Шевченко заклав основи рево­люційно-демократичної концепції свободи на принципах патріотизму та інтернаціоналізму і під цим кутом зору розглядав державне вирішення національного питання у майбутньому. Він розвивав ідеї дружби і спільної бо­ротьби пригноблених народів; долю українського народу пов'язував з долею інших слов'янських народів і бажав, щоб усі слов'яни стали братами-друзями, синами "сонця правди"

Висновки

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, по-літико-правові погляди його учасників вплинули на формуван­ня ліберального і революційно-демократичного напрямків у ві­тчизняній політичній і правовій думці. Ідеї прав людини і громадянина, демократичної республіки і федералізму, відродження української державності будуть розвивати наступні по­коління вітчизняних мислителів — М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, В. Липинський та ін.

У Росії ж першої половини XIX ст. намітилися три основні течії політико-правової ідеології: ліберальна ідеологія, яка про­кладала шлях реформам державного ладу, формуванню грома­дянського суспільства; радикально-революційна ідеологія, що ставила ті ж цілі, але насильницьким шляхом, і консервативна ідеологія, яка виступала проти змін, їх співвідношення і вплив у російському суспільстві згодом різко зміняться.

19