1. Морське піратство.
2. Піратство у сфері авторського права і суміжних прав.
1.Морське піратство.
Однією з актуальних проблем міжнародної безпеки XXI століття стало морське піратство. Зі свавіллям на воді стикнулися вже багато держав. Поняття “піратство” закріплено в національному законодавстві багатьох країн, і щодо піратів передбачені санкції.
Так, в Україні під “піратством” слід розуміти “використання з метою отримання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного або неозброєного судна для захоплення іншого морського або річного судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу або пасажирів такого судна”. Піратство карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. Ті ж дії, вчинені повторно або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на термін від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна. Однак практика застосування цієї статті відсутня. У наш час кількість даних злочинів різко зросла, але вирішення цієї проблеми ще не знайдено.
У міжнародному праві поняття “піратство” закріплене Конвенцією ООН про відкрите море від 29 квітня 1958 року статтею 101: “Піратством є будь-яка з перелічених нижче дій:
a) будь-який неправомірний акт насильства, затримання або будь-який грабіж, що відбувається з особистими цілями екіпажем або пасажирами будь-якого приватного судна або приватного літального апарата і спрямований:
— у відкритому морі проти іншого судна чи літального апарата або проти осіб чи майна, що перебувають на їхньому борту;
— проти будь-якого судна чи літального апарата, осіб чи майна в місці поза юрисдикцією будь-якої держави;
b) будь-який акт добровільної участі у використанні якого-небудь судна чи літального апарата, вчинений зі знанням обставин, в силу яких судно або літальний апарат є піратським судном чи літальним апаратом;
c) будь-яке діяння, що є підбурюванням або свідомим сприянням здійсненню дії, що передбачається у підпункті “a” або “b”.”
Конвенцію ратифіковано Законом України за № 728-XIV від 03.06.1999.
За статистичними даними начальника штабу EUNAVFOR (угруповання кораблів ВМС країн ЄС) капітана 1 рангу Філіпа Хеслема, у середньому збитки від піратства складають близько 7 — 12 млрд. доларів за рік. Середня сума викупу великого судна — близько 4,5 млн. доларів. У І кварталі 2011 року відбулося 142 напади піратів по всьому світу, з них 97 припадають на регіон Сомалі.
За останні 5 — 7 років, коли проблема піратства стала серйозно загрожувати судноплавству, багато держав і міжнародних організацій почали активно вживати заходів щодо вирішення цієї проблеми. На даний момент боротьбою з піратством активно займаються такі міжнародні структури, як НАТО, Рада Безпеки ООН, Міжнародне морське бюро. У 2008 році Євросоюз почав операцію “Аталанта” — першу колективну міжнародну військову акцію з боротьби з піратами біля берегів Сомалі. Пізніше, у 2009 році, була створена змішана оперативна група, що складалася з ВМС різних країн, із загальною координацією ВМС США — СТF 151. На рівні держав було створено спеціальні комітети і комісії з боротьби з морськими злочинами, також було залучено органи внутрішніх справ і юстиції.
Сомалійське піратство
Піратство почало розповсюджуватися по всьому світу. Однак однією з найбільш “гарячих точок” стали територіальні води поблизу Сомалі. Близько 20 тисяч вантажних суден на рік проходять найкоротшим морським шляхом між Європою, Азією та Африкою — через Суецький канал, Баб-ель-Мандебську протоку, Червоне море й Аденську затоку. Але, якщо піратство, що проявлялося поблизу Бразилії і Китаю, було швидко подолано владою цих країн, закон яких передбачає страту для піратів, то у випадку із сомалійськими піратами все набагато складніше.
Наприклад, у Великобританії за піратство із застосуванням насильства передбачена страта. У Швеції, за кримінальним законодавством, санкція, передбачена статтею про піратство, становить не більш чотирьох років. У США за такий злочин передбачено покарання аж до довічного ув’язнення або страти. У Німеччині — від одного року до довічного ув’язнення. У КНР статтею передбачено термін від п’яти років до безстрокового позбавлення волі. У РФ таке діяння карається терміном до десяти років позбавлення волі.
Перші випадки піратства в Сомалі були зафіксовані у 2004 році і їхня кількість зростала швидкими темпами.
Після падіння уряду в 1991 році в Сомалі розпочалася громадянська війна, яка триває й дотепер. Фактично держави не існує, оскільки з усіх ознак, притаманних державі, там є бідний народ і територія зі зруйнованими будівлями, які залишилися після війни. Тривалість життя сомалійців становить близько 45 років, люди там вмирають від голоду і тропічних хвороб. Замість державної влади в Сомалі панують лідери, мафія і повстанці. На державному рівні піратство не карається і не засуджується державними органами. Більшість угруповань знаходиться в Пунтленді. Сомалійські пірати — це збройні угруповання. Діють вони, використовуючи моторні човни та риболовецькі судна. Основна зброя піратів — це ножі й автомати АК-47, хоча були випадки, коли застосовувалася більш серйозна зброя, наприклад, гранатомети РПГ-7.
Хоч корсари й непогано організовані, однак вони не мають якісної військової підготовки. Багато хто з піратів — це молоді люди, які пішли на це через голод, однак більшість з них стверджують, що захоплюють судна правомірно, оскільки ті заходять на територію їхньої держави. Великою проблемою став той факт, що місцева влада на даний момент співпрацює разом з піратами і дані дії розцінює як бізнес. Викуп, який пірати отримують за звільнення судна, ділиться на кілька частин. Частина залишається посереднику, решта віддається владі і ватажкам, які самі не беруть участі в захопленні судна, а інформують команду з берега. Лише невелика частка дістається піратам, які беруть участь у захопленні судна.
Тут постає питання — для чого людям, що живуть у державі, де немає нічого, потрібні такі величезні суми грошей? Якщо порахувати, скільки за останнє десятиліття дісталося викупів сомалійцям, то можна було відновити державу і частково подолати економічну кризу, але ситуація в країні все одно не змінюється. Також існує думка, що пірати співпрацюють з бойовиками і фінансують терористичні акти. У міжнародному морському праві все частіше зустрічається поняття “морський тероризм”.
Морський тероризм, який почав загрожувати миру і безпеці з початку 60-х років XX століття, і піратство — явища не повністю ідентичні. Зміст цих двох понять частково збігається. Це має місце у випадках, коли одне й те саме діяння (захоплення морського судна) підпадає під норми про піратство Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права і спрямованої проти міжнародного тероризму Конвенції щодо боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства. Разом з тим існують відмінності в їхніх цілях і об’єктивній стороні. Піратство завжди відбувається в особистих (як правило, корисливих) цілях.
Напрямки боротьби з піратством
Відносно нещодавно Радбез ООН на відкритому засіданні прийняв резолюцію, яка наділяє багато держав правом направляти в територіальні води Сомалі військові кораблі для боротьби з піратством. Тепер там постійно патрулюють кораблі тих країн, які зацікавлені в захисті суден і в боротьбі з піратством. Але проблема полягає в тому, що під час затримання піратів вся відповідальність за проведення слідчих дій і організацію судового розгляду покладається на ту державу, чий військовий корабель здійснив затримання піратів.
Тут постає низка проблем процесуального характеру — встановлення злочинної особистості, надання перекладача, а також економічного — транспортування, утримання в місцях позбавлення волі. Тому в даний час багато держав ухиляються від покарання піратів, їхні дії зводяться до відбиття атак на судна, знищення зброї корсарів.
Проте такі дії тільки провокують агресивну поведінку піратів і призводять до їхньої більшої винахідливості, а також до збільшення сум викупів. Непогану ефективність показує практичне використання екіпажами суден рекомендацій керівництва з протидії піратам (ВМР-4, “Best Maritime Practices”): застосування бортової огорожі з колючого дроту, використання звукових сигналів і сирен, пожежних брандспойтів і гармат, укриття екіпажу в цитаделі до моменту звільнення судна. Однак і до таких протидій пірати швидко пристосовуються.
Одним з ефективних способів протистояння піратам є наявність озброєної команди, що охороняє судно. До теперішнього часу не було жодного випадку, коли піратам удалося захопити судно за наявності на ньому такої команди, проте не всім суднам по кишені такі послуги, оскільки вартість роботи складає близько 50 000 доларів США за місяць.
На думку аналітиків, рішення проблеми піратства у районі Сомалі має бути комплексним і включати наступне: встановлення влади в Сомалі, розвиток публічного апарату та економіки в країні, залучення гуманітарної допомоги, її справедливий розподіл; проведення військових антипіратських операцій, спеціальне навчання боротьбі з піратами екіпажів суден; ухвалення резолюції Радбезу ООН, що встановлює міжнародний трибунал для переслідування осіб, які вчинили піратські злочини; зміни Римського статуту Міжнародного кримінального суду, який включатиме можливість розгляду справ, пов’язаних з піратством; виявлення осіб, які надають інформацію про судна і вантажі, що проходять поблизу Африканського Рогу;
розширення практики використання на суднах озброєних команд охорони суден (державних і приватних); засекречення інформації про пересування суден і про вантажі.
Проте здійснення запропонованих заходів є дорогим та припускає реалізацію в довгостроковій перспективі.
Конвенції дозволяють затримання піратські судна будь-якій державі. При цьому правом затримання наділяються тільки військові кораблі, літальні апарати або інші на те уповноважені державні судна. Вони мають право переслідувати, зупиняти, затримувати і заарештовувати піратські судна. Відносно даного злочину діє юрисдикція держави, яка виконує захоплення піратського судна. Воно здійснює кримінальне переслідування винних і карає злочинців.
У рамках ІМО в 1988 р. прийняті Римська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, та Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, що знаходяться на континентальному шельфі.
Відповідно до Конвенції 1988 р. держави-учасники зобов'язалися піддавати кримінальному переслідуванню і покаранню осіб, винних у скоєнні акту насильства проти членів екіпажу або пасажирів морського судна, руйнуванні судна, нанесенні судну чи його вантажу пошкодження, руйнування морського навігаційного обладнання, якщо це загрожує безпеці плавання, захоплення судна та здійсненні контролю над ним і т. д. Дія Конвенції не поширюється на військові, поліцейські і митні суду. В даний час ІМО розробляє протокол до цієї Конвенції, в якому буде розширено перелік злочинів.
На відміну від Конвенції Протокол носить факультативний характер. Злочинними є такі дії, як захоплення стаціонарної платформи на континентальному шельфі або здійснення контролю над нею; вчинення акту насильства проти особи на стаціонарній платформі; руйнування платформи або нанесення їй пошкодження; приміщення на платформу пристроїв або речовин, що можуть її зруйнувати або створити загрозу її безпеці.
Злочини, що здійснюються на борту повітряного судна. Тут насамперед мова йде про викрадення повітряного судна і про акти, спрямованих проти безпеки цивільної авіації. Найбільшого поширення дані злочини набули з кінця 60-х років, що і послужило поштовхом до прийняття Токійської конвенції про правопорушення і деякі інші дії на борту повітряного судна 1963 р. і Конвенцій 1970 і 1971 рр..
Зазначені в Токійської конвенції діяння не кваліфікувалися як злочини, і вона більшою мірою мала характер рекомендацій.
Підготовлена в рамках ІКАО Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних судів була прийнята 16 грудня 1970р. в Гаазі. Згідно з Конвенцією (ст. 1) злочином є незаконне захоплення повітряного судна або здійснення контролю над ним шляхом насильства, погрози застосування насильства і будь-який іншої форми залякування, а також співучасть у вчиненні таких дій. Кваліфікація злочину співвідноситься з періодом перебування повітряного судна в польоті. Вважається, що для цілей Конвенції повітряне судно знаходиться у польоті в будь-який час з моменту закриття всіх зовнішніх дверей після завантаження до моменту відкриття будь-який з таких дверей для розвантаження.
На вчинений злочин поширюється юрисдикція або держави реєстрації повітряного судна, або держави, на територію якого приземлилося повітряне судно зі злочинцями на борту, або держави, на чиїй території переховується злочинець.
Конвенція застосовується тільки в тому випадку, якщо місце зльоту або місце фактичної посадки повітряного судна, на борту якого скоєно злочин, знаходиться поза межами території держави реєстрації такого судна незалежно від того, здійснювало чи це повітряне судно міжнародний або внутрішній політ (п. 3 ст. 3).
Коло злочинів, охоплених цією Конвенцією, зводиться тільки до захоплення і викрадення повітряного судна. Однак злочинні посягання, завдають шкоди цивільної авіації, не обмежуються захопленням і викраденням повітряних суден.
Тому в рамках ІКАО була підготовлена і прийнята 23 вересня 1971 Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації. У ній перелік кримінально караних діянь на борту повітряного судна було істотно розширено. До злочинних дій Конвенція (ст. 1) відносить вчинення акту насильства по відношенню до особи, що перебуває на борту повітряного судна в польоті; руйнування або пошкодження повітряного судна, що перебуває в експлуатації; установку на судні або приміщення речовини з метою руйнування судна; пошкодження або руйнування аеронавігаційного обладнання чи втручання в його експлуатацію; повідомлення свідомо помилкових відомостей і створення тим самим загрози безпеці польоту. Злочином вважається як спроба вчинити будь-яку з перерахованих дій, так і будь-яка форма співучасті.
24 лютого 1988 Монреальська конвенція буладоповнена Протоколом про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, які обслуговують міжнародну цивільну авіацію. Відповідно до Протоколу ст. 1 Конвенції була доповнена п. i bis наступного змісту: «Будь-яка особа чинить злочин, якщо вона незаконно і навмисно з використанням будь-якого пристрою, речовини або зброї: а) здійснює акт насильства по відношенню до особи в аеропорту, що обслуговує міжнародну цивільну авіацію, який спричиняє або може спричинити серйозну шкоду здоров'ю або смерть; б) руйнує або серйозно ушкоджує обладнання та споруди аеропорту, обслуговуючого міжнародну цивільну авіацію, або розташовані в аеропорту повітряні судна, що не знаходяться в експлуатації, або порушує роботу служб аеропорту, якщо такий акт загрожує чи може загрожувати безпеці в цьому аеропорту ».
Щодо періоду знаходження судна в польоті Монреальська конвенція відтворює положення Гаазької конвенції та додатково дає тлумачення періоду знаходження судна в експлуатації. Вважається, що повітряне судно знаходиться в експлуатації з початку його передбачуваної підготовки наземним персоналом або екіпажем для конкретного польоту до закінчення 24 годин після посадки.
Конвенції застосовуються тільки до цивільних повітряних суден. У разі вчинення дій, перерахованих в конвенціях, по відношенню до державних (тобто використовуваним на військовій, митній, поліцейської служби) повітряним суднам застосовується принцип юрисдикції держави прапора.
З метою успішної реалізації положень Конвенцій держави-учасники взяли на себе зобов'язання встановити кримінальну відповідальність заперераховані в Конвенціях дії. Однак, незважаючи на те що Росія є учасницею обох договорів, Кримінальний кодекс Російської Федерації містить тільки один склад злочину, передбачений ст. 211 «Викрадення судна повітряного або водного транспорту або залізничного рухомого складу». Акти, спрямовані проти безпеки цивільної авіації, в окремий склад не виділяються. Відповідальність за дані діяння встановлюються ст. 267 «Приведення в непридатність транспортних засобів або шляхів сполучення», що носить більш загальний характер.
Незаконне захоплення і використання ядерного матеріалу як новий вид протиправних дій став поширеним у зв'язку з розвитком ядерної техніки і ядерного виробництва, що поставило держави перед необхідністю координації своїх дій у боротьбі з цим явищем. Розкрадання ядерного матеріалу як злочин міжнародного характеру встановлено Конвенцією про фізичний захист ядерного матеріалу, яка була відкрита для підписання 3 березня 1980
Положення Конвенції застосовуються до ядерного матеріалу, що використовується в мирних цілях і що знаходиться в процесі міжнародного перевезення.
Згідно зі ст. 7 Конвенції злочинними є такі діяння, чинені без відповідного дозволу компетентних органів: одержання, володіння, використання, передача, видозміну, знищення або розпорошення ядерного матеріалу, що тягне за собою або може спричинити смерть будь-якої особи, або заподіяти їй серйозне каліцтво, або завдати істотної збиток власності; крадіжка ядерного матеріалу або його захоплення шляхом грабежу; привласнення або отримання обманним шляхом ядерного матеріалу; вимогапро видачу ядерного матеріалу за допомогою загрози силою, або застосування сили, або іншої форми залякування; загроза використовувати ядерний матеріал, зробити його крадіжку або захоплення шляхом грабежу зі злочинними цілями.