21. Філософське осмисл. Культури

Культура (лат. cultura — возделывание, земледелие, воспитание, почитание) — область человеческой деятельности, связанная с самовыражением (культ, подражание) человека, проявлением его субъективности (субъективности, характера, навыков, умения и знаний). Именно поэтому всякая культура имеет дополнительные характеристики, так как связана как с творчеством человека, так и повседневной практикой, коммуникацией, отражением, обобщением и его повседневной жизнью. Культура является маркером и основой цивилизаций и предметом изучения культурологии. Культура не имеет количественных критериев в численном выражении. Доминанты или признаки являются достаточными для отражения признаков культуры. Наиболее часто различают культуры в периодах изменчивости доминантных маркеров: периодов и эпох, способов производства, товарно-денежных и производственных отношений, политических систем правления, персоналий сфер влияния и т. д.

Філософія займала і займає важливе місце в культурі людства — всіх матеріальних та духових продуктів і цінностей, створених людьми, на відміну від природи, що виникає й існує без стороннього втручання. Стародавні греки виділяли три розділи культури:

пов'язаний з істиною — предмет науки;

пов'язаний з красою — предмет мистецтва;

пов'язаний з визначенням добра і зла — предмет філософії.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво приділяють суттєву вагу людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.

23. Культура і цивілізація Людство існує не лише в певних природних умовах, але й у культурному середовищі, яке створене ним самим. Феномен культури, оскільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними науками; цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.

На відміну від природи (лат. natura), тобто матеріальної дійсності, існуючої поза людиною, культура (лат. cultura - оброблення) - це продукт цілеспрямованої діяльності людей, тобто та частина природи, яка зазнала впливу цієї ж діяльності (так звана "друга", олюднена природа).

Світ культури становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених в процесі матеріального і духовного виробництва. Проте людина не лише перетворює зовнішню дійсність, а й формує сама себе. Це формування, "самопородження" людини власною працею є суттєвою стороною, "нервом" процесу, який слід назвати історією - на відміну від природної стихійної еволюції. Отже, до культури відносяться й ті властивості людини, які є історичним продуктом, тобто ті, шо виділяють її з природи, мають надбіологічний характер. Таким чином, в людині природне начало поєднане з культурно-історичним, останнє визначає специфіку людського буття.

Поділ культури на матеріальну й духовну зумовлений видом діяльності, функціями, які виконують культурні цінності, характером потреб, що ними задовольняються. Цей поділ має свою об'єктивну основу, хоча й певною мірою має відносний характер: предмети матеріальної культури втілюють у собі певні знання, ідеї, навички тих людей, які їх створили; з іншого боку, цінності духовної культури мають матеріальні форми вираження й саме їх створення нерідко вимагає не лише розумової праці, духовної напруги, але й фізичних зусиль.

До матеріальної культури відносяться засоби виробництва, зокрема знаряддя і предмети праці, які самі є продуктом попередньої діяльності, техніка - від примітивної до найскладнішої, всілякі споруди, оброблені лани, насаджені та культивовані ліси, штучні водоймища, заводи й фабрики, шляхи сполучення, засоби зв'язку і передачі інформації, предмети повсякденного вжитку і таке ін.

До духовної культури належать знання, наука, мораль, право, релігія, філософія, різні форми ідеології, норми поведінки й міжлюдського спілкування, освіченість людей, інтелігентність і таке ін. Міра оволодіння духовними цінностями, потреба в них, а також здатність створення характеризують рівень духовності людини, суспільства.

Особливим - і надзвичайно важливим - елементом культури є мова, і не лише сама по собі, а й володіння мовами - рідною та іншими; крім "природних", є ще й "штучні" мови, різноманітні знакові системи, вміння ними користуватися. У наш час ознакою культурності стає володіння кібернетичною, інформативною технікою.

Отже, стосовно суспільства культура - це все створене і використовуване ним матеріальне і духовне багатство, щодо людини - це міра власне людського в ній: знання, освіченість, моральність, інтелектуальність, художній смак, здатність діяти по-людськи - працювати, творити, спілкуватися і таке ін. Культура людини виражається і у володінні власною біологічною природою - культурою їжі, пиття, кохання; фізичною культурою і, безумовно, вихованістю розуму, волі, почуттів, тактовністю, ввічливістю, делікатністю, повагою до інших і почуттям власної гідності.

Як бачимо, до культури належить не лише сукупність цінностей, але й процес їх створення, оволодіння і користування ними.

Культура і людина нероздільні. Людина може жити, мислити, почувати, діяти по-людськи тільки тоді, коли вона прилучається до світу культури. Саме в такому прилученні до культури, засвоєнні її - смисл освіти й виховання. Ставлення людини до природи опосередковане культурним середовищем.