1.Визначення філософії. Філософія-це любов до мудрості. Мудрість-це протилежність до буденних уявлень про конкретні речі.Це знання,що максимально позбавлене чутливості.Це знання про причини начала речей.

Арістотель називав цю науку метафізикою,що займається чимось незвичайним, будовою світу. В.Вільдельбанд твердив,що це наука,що намагається розрізнити загальні питання світогляду,світорозуміння. Б.Расел,казав,що філософія-це нічиє, це земля,що є між наукою та реалією.

Риси філософії: 1)поліфонічність(допускає різні відповіді на питання); 2)дозволяє існування одночасно різних вчень, концепцій і теорій. 3)сприяє виявленню індивідуальності людини. 4)на осн.різноманітності думок, сприяє кращому досягненню істини 5)завжди народжується в діалозі 6)характ.непридатністю;

Потреби в філософії: 1)відпочинок від функціональності світу; 2)учить мислити;

Філософія-це совісне відношення до навколишнього світу.Мудрість-не лише значення,а й практика. Етика-практична філософія і є її важливою складовою. Філософія- така любов до мудрості,що змушує людину в її совісному відношенні до навколишнього світу здійснювати пошук і знаходити відповіді на осн. питання свого буття. Філософські дисципліни:метафізика,логіка,етика,гносеологія,епістемологія,філ..антропологія,онтологія,аксіологія,соц..філософія.

2.Предмет, основні питання та функції філософії.

Предмет(поетапний): а)в старод філософії осн предметом було буття,а також мудрість як буття в істині; б)в епоху середньовіччя філ.. набула іншого характеру. Філ. використовують для вир. різних проблем. Осн предметом був Бог,адже він став центром світобудови. в)епоха ренесансу,де в центрі світогляду постає людина г)епоха нового часу, де філософіи цього часу ставлять за предмет-науку.

Питання філософії 1) –що є я? (принцип самопізнання); -що є не я? (стосується предметного поля люд. існування, стосується світу); -що є над я? (пов. з міркувань людини про вищі сили ,ідеали. Здатність людини вийти за межі свого існування та помислити в вищій інстанції-трансценденція)

2) – що я можу знати? (знати); – що я можу зробити(стос. люд. практики, тут постає проблема відповідальності) – на що я можу сподіватись?

Осн. функції філософії: а)світоляду(філ. дає цілісну картину світу, об’єднує дані мист-ва,релігії,науки та ін..практик) б)методологічна(визнач. способів досягнення певної мети,напр.. ефективного контролюв. наукового пізнання,естет. творчості та соц. практики) в) гуманістична(філ. уважно ставиться до людини) г)практична( філ. піклується про благо людей) д)інтегративна(філ. сприяє соціалізації людини,допомагає їй інтегрувати в соціум) е)трансляційна(філ. транслює надбання людства майбутнім поколінням) є)комунікативна(філ. займ розробкою засадничих принципів між люд комунікацій.

3. Філософія і наука. Філософія і релігія.

Філософія релігії в широкому сенсі існує стільки, скільки існує і філософія в цілому як частина духовної культури. При цьому можуть бути використані різні філософські концепції — натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, феноменології, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу тощо.

Філософія релігії у вузькому сенсі — автономне філософське міркування про Бога/божества і релігії (Платона, Фоми Аквінського, Б.Спінози, І.Канта, Г.Гегеля та ін). Це зближує філософію релігії з історією філософії.

Форми філософії релігії

Дослідник і методолог релігії Ю. А. Кимельов виділяє дві основні форми розгляду філософії релігії:

Філософське релігієзнавство. Головне завдання — філософське осмислення феномену релігії, релігійного відношення людини до дійсності, в першу чергу, до божественної реальності, проблеми гносеології та релігійної мови (суб'єктивна сторона релігійного життя).

Філософська теологія. Головне завдання — філософсько-релігійні концепції буття віруючого і витікаючі з цього контексту проблеми свободи волі, необхідності і випадковості, суті й існування, атрибутів Бога та ін. (онтологічна сторона).

Інші назви «Філософської теології»: «природна теологія», «релігійна філософія», «релігійна метафізика», «християнська філософія», «християнська метафізика», «раціональна теологія».

Філософія науки — розділ філософії, який вивчає поняття, границі і методологію науки. Разом з тим, існують більш спеціальні розділи філософії, наприклад: філософія математики, філософія біології, філософія фізики тощо.

Як напрямок філософія науки представлена оригінальними концепціями, які пропонують різні моделі розвитку науки та епістемології. Вона зосереджена на виявленні ролі і значимості науки, характеристик когнітивної, теоретичної діяльності.

Як філософська дисципліна філософія науки поряд з філософією історії, логікою, методологією, культурологією виникла як необхідність осмислити соціокультурні функції науки в умовах НТР. Ця молода дисципліна заявила про себе тільки у другій половині XX ст. У той же час, напрямок "філософія науки" виник на сто років раніше. Предметом філософії науки є загальні закономірності і тенденції наукового пізнання, як особливої діяльності по творенню нових наукових знань, взятих у їх історичному розвитку і розглядуваних у історично змінному соціокультурному контексті. В загальному: Філософія та наука: 1)прагнуть загального знання; 2)відобр світ у заг. поняттях 3)намагають обґрунтувати свої положення за доп логічних засобів; Різниця: 1)наука прагне давати об’єктивні знання 2(Філософія дає світоглядне знання.

Релігія та філософія: 1)релігія стимулює до віри 2)філ. спирається на логічну аргументацію 3)Релігія має справу з надчуттєвим зв’язком людини і бога 4)релігія базується на чудесах та вірі в догмати 5)тама Бога – важлива проблема філ. осмислення 6)релігійні доктрини містять ідеї філософії7_існує релігійна філософія;

4.Антична філософія — філософія античності. Умовно може бути поділена на давньогрецьку філософію та давньоримську філософію. Першим філософом античності є Фалес, останнім — Боецій.

Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому в Індії, Китаї і Стародавній Греції. Однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло на західну цивілізацію. Індійська філософія мала епізодичний вплив на європейське мислення: в древності — вірогідно, на Піфагора, в новий час — на Шопенгауера.

В Стародавньому Римі були значні філософи-письменники на зразок Цицерона, Сенеки, Лукреція Кaрa, але вони не являють руху думки вперед, всі вони повторюють греків. Поряд з римлянами, до римської філософії відносяться також греки — представники римських шкіл.

Легенда

Позначки приблизно відокремлюють різні періоди в філософії. При цьому поділ не є строгим, деякі римські філософи можуть розглядатися послідовниками еллінізму.

-(600 − 450 до н. е.) — досократівська філософія.

-(450 - 300 до н. е.) — класична давньогрецька філософія: Сократ, Платон, Аристотель.

-(300 - 100 до н. е.) — елліністична філософія.

-(100 до н. е. - 450 н. е.) — римська філософія.