4. Типові слідчі ситуації, слідчі версії та планування розслідування залежно від характеру і виду вбивства.

Слідча ситуація - певна сукупність інформації, обставин, умов, яка є наявною на тому чи іншому етапі розслідування в конкретній кримінальній справі та яка обумовлює вибір слідчим відповідного напряму своїх пошуково-дослідницьких дій.

Проаналізуймо найтиповіші слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування вбивств.

Ситуація 1. Убивство вчинено в умовах очевидності (відкрите), труп жертви знайдено, особу потерпілого встановлено, вбивцю затримано. За такої ситуації конфлікт між убивцею та жертвою, можливо, назрівав протягом тривалого часу, і їхні неприязні, ворожі відносини не становлять таємниці для родичів, знайомих і співпрацівників. Мотивами таких убивств, зазвичай, є конфлікт на сімейному чи побутовому ґрунті, хуліганські спонукання, спалах негативних емоцій під час розпивання спиртних напоїв тощо.

Для такої ситуації характерними є такі коло і черговість слідчих дій:

- затримання, допит і особистий обшук підозрюваного;

- освідування підозрюваного чи призначення щодо нього судово-медичної експертизи;

- огляд місця події, обшук помешкання чи за місцем роботи підозрюваного з вилученням чи окремою виїмкою його одягу, взуття, окремих предметів тощо;

- допити свідків - очевидців, інших свідків;

- призначення судових експертиз (судово-медичної трупа, речових доказів, психолого-психіатричної експертизи вбивці тощо).

Різновидом цієї ситуації є вбивство без очевидців, коли підозрюваного встановлено, він визнає свою вину у вбивстві. У цьому випадку очікується зміна підозрюваним своїх показань і висунення ним на свій захист нових версій про те, що вбивство вчинено іншим або за умов необхідної оборони. Перевіряються версії про самообмову і виконуються перелічені вище дії.

Ситуація 2. Виявлено труп людини, вбитої в умовах неочевидності, однак особа загиблого відома або встановлена в процесі огляду місця події та трупа. Ці дії виступають початковими діями. По-іншому в літературі цю ситуацію називають «ситуацією, за якої вчинено таємне вбивство, але без заховання трупа, без інсценування і виявлене зразу ж після злочину».

Після огляду місця події та трупа за цієї ситуації або одночасно з оглядом виконують оперативно-розшукові заходи щодо встановлення свідків, які виявили трун і повідомили про це в міліцію, знали потерпілого, а також для встановлення й розшуку злочинця «по гарячих слідах». Далі допитують цих свідків; призначаються судово-медична і криміналістичні експертизи. Коло свідків обумовлюється необхідністю з'ясування питання, кому ж була вигідною смерть потерпілого і яким міг бути мотив убивства: грабіж, розбій, сексуальний чи бізнесовий тощо?

Типові версії для такої ситуації - це версії про особу вбивці (або коло підозрюваних), версії, як уже було сказано, про мотиви вбивства; розшукові версії щодо місця перебування злочинця, який переховується (до його затримання) та ін.

Результати аналізу кримінальних справ засвідчують:

- умисні вбивства осіб чоловічої статі віком до 21 року поза межами житла вчиняються їхніми нетверезими знайомими під час з'ясування особистих стосунків, сварок, бійок;

- умисні вбивства хлопчиків у віці від 5 до 16 років у помешканнях чи біля них найчастіше вчиняються їхніми батьками, вітчимами або коханцями їхніх матерів;

- 75% убивств осіб чоловічої статі віком до 23 років у місцях відпочинку вчинено особами чоловічої статі віком від 17 до 22 років (частіше за все знайомими потерпілих), які проживають у районі місця вбивства;

- більше 50% убивств жінок віком від 28 до 57 років поза межами їхнього житла вчинено їхніми нетверезими чоловіками або коханцями з мотивів, пов'язаних з інтимними стосунками.

Ситуація 3. Виявлено невпізнаний труп або частини розчленованого трупа (зі слідами приховання вбивства чи без таких). За такої ситуації:

- першочергово виконують огляд місця події, трупа чи його частин за правилами огляду невпізнаного трупа або частин трупа;

- допити свідків, які виявили труп або його частини;

- допити заявників про злочини;

- виконуються оперативно-розшукові міроприємства для встановлення особи загиблого;

- особам, які заявили про зникнення людини, труп пред'являється для впізнання, але після їх допиту про зовнішність зниклого;

- призначається судово-медична експертиза трупа, криміналістичні експертизи речових доказів;

- проводять перевірку за обліком безвісно відсутніх та облік засуджених;

- органам дізнання доручається проведення оперативно-розшукових міроприємств з метою встановлення особи загиблого, мотиву вбивства та особи, яка вчинила злочин тощо.

Іншими словами, щонайперше конструюються і перевіряються версії про механізм убивства та особу жертви. Коли встановлюють особу жертви, вивчаються версії щодо осіб, у кого була потреба не тільки вчинити вбивство, а й приховати його, передбачаючи, що не уникне викриття.

На практиці, інколи, вбивцю знаходять раніше за встановлення особи жертви, а тому черговість наведених вище процесуальних і оперативно-розшукових дій буде ситуативно іншою.

Ситуація 4. Має місце заява про зникнення людини і наявні підстави вважати, що це - результат убивства і заховання трупа.

У цій ситуації першочергово, ще до порушення кримінальної справи проводиться перевірка двох типових версій.

А. Зникла особа жива, але з якихось причин не повідомляє про себе (переховується від правосуддя, від кредиторів, хвора і лежить у лікарні під чужим іменем або в неї амнезія тощо).

Б. Зниклого немає в живих (його вбито, покінчив життя самогубством, помер з інших причин тощо).

У кожному разі перевіряють, чи міг зниклий виїхати з місця постійного перебування не за власним бажанням. Це встановлюють у спосіб;

- одержання пояснень від заявників зникнення, родичів, сусідів, співпрацівників, знайомих;

- отримання довідок, особистих справ, історій хворіб тощо з установ і закладів (РАЦСів, моргів, лікарень), зокрема органів внутрішніх справ та ін.;

- проводять огляд місць проживання, праці чи іншого там перебування з метою виявлення предметів, речей, без яких зникла людина не могла кудись поїхати (речі туалету, окуляри, лікарські препарати, предмети одягу, взуття тощо), документів, які можуть наштовхнути або пояснити якось мотив її відсутності.

І тільки якщо в результаті такої перевірки стає достеменно відомо, що:

- після певної дати щезлу особу ніхто не бачив;

- не отримував від неї жодних повідомлень;

- що вона не переїхала на інше місце проживання;

- не знімалася з відповідних обліків (військового, лікарського, адміністративного, коли такі були);

- особисті документи і речі, які зазвичай були при ній, залишилися вдома;

- жодних невідкладних (нагальних) причин до раптового виїзду не було;

- вона не перебуває у лікарнях, місцях відбування покарання тощо - тоді всі ці факти можна оцінювати як підстави для порушення кримінальної справи.

Ознаками вбивства можуть також слугувати:

- сліди крові та інші джерела інформації щодо версії про вбивство, виявлені в помешканні зниклого чи на місці останнього його перебування;

- наявність неприязних відносин у сім'ї або з сусідами;

- факти погроз на адресу зниклого; заінтересованість когось у його смерті; малолітній вік потерпілого;

- відсутність захворювань, які можуть слугувати причиною раптової смерті, втрати пам'яті, нездатності орієнтуватись у часі та просторі;

- зникнення з автотранспортом або значною сумою грошей, коштовностей;

- наявність у зниклого злочинних зв'язків;

- неправдоподібність і суперечності в заяві про зникнення, а також суперечливі пояснення тих, хто контактував із потерпілим перед його зникненням тощо.

Після порушення кримінальної справи проводять:

- допит заявника;

- повторні (у разі потреби) огляд та обшук останнього місця проживання чи перебування зниклого;

- огляд та обшук місця ймовірного переховування трупа чи його частин, або де було виявлено речові докази;

- судово-медичні та криміналістичні експертизи речових доказів;

- допити рідних, близьких, інших свідків;

- накладають арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію зниклого адресата і осіб, причетних до його зникнення, з якими він може мати переписку, а також здійснюють перевірку за обліком невпізнаних трупів;

- для можливої в подальшому психологічної чи психіатричної експертизи вилучають щоденники, листи, інші документи зниклого.

Коли версія вбивства вже однозначно знаходить підтвердження, а інші обґрунтовано спростовуються, вивчення особи зниклого, способу його життя, стосунків і взаємовідносин з іншими людьми сприяє конструюванню версії про мету, мотиви, час і місце вбивства та, зрештою, про особу вбивці. Працівникам органу дізнання дають доручення про розшук трупа і встановлення підозрюваного.

Ситуація 5. Виявлено труп або зникнення особи за обставин, коли є підстави для припущення, що вбивство вчинено з метою заволодіння житлом. У таких випадках проводять огляд місця виявлення трупа і самого трупа за загальними правилами тактики огляду і методики розслідування вбивств. Окрім цього, виявляються, вилучаються, досліджуються документи про приватизацію житла і перехід права власності на нього до іншої особи (довіреність на розпорядження майном, договір купівлі-продажу, дарування, заповіт тощо). Документи перевіряються на предмет їх відповідності вимогам офіційного діловодства та справжності підписів.

Як свідки допитуються родичі, сусіди за місцем проживання жертви, знайомі, колеги по роботі. З'ясовується фізичний і психічний стан загиблого чи зниклого, його наміри щодо долі свого житла, коштів, коштовностей; про стосунки зі спадкоємцями та особами, до яких перейшло право на житлову площу чи будинок тощо. Допитуються посадові особи, які оформляли і засвідчували документи. Для дослідження підписів проводять криміналістичну експертизу.

Ситуація 6. Обстановка, в якій виявлено труп, дає підстави для припущення про можливе інсценування вбивства під самогубство, нещасний випадок, природну смерть. До інсценувань найчастіше звертаються близькі до потерпілого особи, від яких, зазвичай, очікують відповіді на питання, що ж мало місце, а також наймані вбивці.

Інсценують ту подію, яка за наявної обстановки може виглядати найбільш правдоподібно: задушивши людину, інсценують самоновішання; вбивши з вогнепальної зброї, інсценують нещасний випадок від необережного поводження зі зброєю або самогубство з її використанням; утопивши потерпілого,- нещасний випадок на воді; вивівши з ладу гальмівну систему автомобіля,- смерть в автокатастрофі; вбивство у помешканні інсценують під нещасний випадок від побутових приладів і т. ін.

Ось наближений перелік фактів (негативних обставин), що суперечать закономірним наслідкам убивства.

Наявність слідів, які не могли утворитися внаслідок самогубства, нещасного випадку, природної смерті чи насильницької смерті, але відмінної від убивства, а саме:

- горизонтальні потоки крові на лежачому трупі;

- посмертні тілесні ушкодження на трупі; наявність на місці події слідів боротьби або самооборони;

- наявність на трупі тілесних ушкоджень, які не могли бути наслідком інсценованої події (труп висить у петлі, однак наявні сліди удушення руками; наявні дві странгуляційні борозни на шиї повішеного тощо);

- невідповідність характеру і напряму слідів крові на трупі, його позі;

- ознаки, що засвідчують факт переміщення трупа (сліди волочіння на ґрунті, одязі та шкірній поверхні трупа);

- наявність слідів перебування на місці події сторонніх у момент настання смерті потерпілого та ін.

Відсутність слідів, які мусили би закономірно виникнути, якби мала місце інсценована подія за конкретних умов:

- відсутність:

а) слідів пересування потерпілого до місця, на якому настала смерть;

б) відбитків слідів ніг на м'якому ґрунті під висячим у петлі трупом;

в) знаряддя самогубства;

- відсутність:

а) можливості вчинення самогубства виявленими знаряддями;

б) додаткових (допоміжних) пристосувань, які повинні були використовуватися для самогубства;

- відсутність:

а) слідів крові, тілесних ушкоджень, характерних для інсценованих подій;

б) слідів ґрунту на взутті потерпілого, котрі повинні були бути як наслідок руху особи до місця своєї загибелі;

- відсутність слідів мікрочастин на руках і одязі потерпілого від предметів, яких він повинен був обов'язково торкнутися тощо.

А ось які ознаки обов'язково за певних умов є закономірно характерними для вбивства:

Під час інсценування самогубства холодною зброєю:

- атиповий для самогубства напрям ранового каналу та місце рани (локалізація поранень);

- відсутність значного крововиливу за умов значного зовнішнього поранення тіла жертви;

- невідповідність форми і розміру рани виявленому на місці події знаряддю;

- наявність на одязі й тілі слідів опору нападникові (наприклад, порізи на долонях жертви) тощо.

За умов інсценування самогубства з вогнепальної зброї:

- атиповий напрям ранового каналу і потоків (бризок) крові;

- відсутність ознак слідів близького пострілу або пострілу впритул;

- невідповідність калібра кулі калібру виявленої (знайденої на місці події) зброї тощо.

Інші:

- відсутність під трупом і на його одязі крові за значних ушкоджень тіла;

- наявність ушкоджень на тілі та пошкоджень на одязі, які не відповідають місцю події;

- наявність слідів волочіння;

- наявність на трупі слідів боротьби, тоді як на місці події вони відсутні;

- невідповідність пози трупа ушкодженням;

- невідповідність розташування трупних плям положенню трупа;

- невідповідність одягу на трупі погодним умовам та ін.

За такої ситуації успіх розслідування залежить від результатів одночасної перевірки двох протилежних версій: а) вбивство - самогубство; б) вбивство - нещасний випадок; в) вбивство - природна смерть.

Щодо кожної версії конструюються мисленнєва модель уявної події, характерне для неї слідоутворення і здійснюється пошук закономірних для цієї події слідів.

У процесі огляду місця події і трупа обов'язково відбувається пошук негативних обставин відповідно до кожної ймовірної версії. Ця ж мета реалізується й під час допиту свідків. Призначення судово-медичної експертизи трупа і судово-медичної експертизи підозрюваного також слугує перевірці наявних версій і контрверсій.

Ретельно вивчається особа потерпілого (потерпілої), для чого досліджуються різного роду записи, документи, листування, допитуються свідки з його оточення, які знали потерпілого в різні періоди часу, щоби з'ясувати, чи був у особи мотив для самогубства і яким був її психічний стан.

Ситуація 7. Має місце за наявності виявлених ознак дітовбивство. Тут можливі два варіанти.

Перший - коли виявляють труп новонародженої дитини: коло і послідовність першочергових слідчих дій і оперативно-розшукових міроприємств такий самий, як і за ситуації виявлення невпізнаного трупа дорослої людини. Зокрема, проводять огляд місця події і трупа дитини; допит осіб, що виявили труп і заявили про це у правоохоронні органи; пред'явлення трупа і предметів, знайдених при ньому, для впізнання різним особам з метою встановити належність трупа і цих предметів. Якщо встановлено осіб, які могли бачити дитину ще живою, їх допитують, а потім труп і речі пред'являють їм для впізнання. Призначають судово-медичні, криміналістичні експертизи. Органам дізнання доручають оперативно встановити жінок, котрі були вагітними, народжували, після чого дитина зникла, а також виявити свідків, яким щось відомо про такі факти.

Другий - коли мало місце зникнення новонародженої дитини і в правоохоронні органи надійшла інформація про те, що в конкретної жінки зникла новонароджена живою дитина. У таких випадках, після відповідної перевірки і порушення кримінальної справи, виконують такі дії: допитують підозрюваних, свідків із кола заявників, близьких, родичів; призначають судово-медичну експертизу підозрюваної; проводять виїмку документів; доручають органові дізнання виконати оперативно-розшукові міроприємства щодо виявлення трупа дитини тощо.

У криміналістичній літературі можна зустріти дещо більш розширений поділ типових ситуацій початкового етану розслідування вбивств. Зокрема, крім уже проаналізованих, називають такі:

- вбивство вчинено під час розбійного нападу, або на сексуальному грунті, чи з хуліганських спонукань, коли відомий потерпілий чи потерпіла, але підозрюваний невідомий;

- вбивства, вчинені у ході кримінальних «розбірок»;

- вбивства, за яких на початку розслідування не є зрозумілими мотиви злочину;

- вбивство вчинено таємно. Кримінальну справу порушено за фактом виявлення невпізнаного трупа;

- вбивство - таємне і давнє, але поки що ймовірне або виявлено останки - череп і кістки людини зі шматками одягу, причина смерті невідома, тощо.

Видається, що названі ситуації, так чи інакше, охоплюються початково наведеними вісьмома варіантами ситуацій, що можуть виникати на першому етапі розслідування вбивств, а тому окремо їх розглядати не потрібно.

У кожному разі, за будь-якої ситуації на початковому етапі розслідування вбивств обов'язково конструюються і перевіряються ще й окремі версії щодо кожної обставини, яка підлягає встановленню у справі.

Процес розслідування вбивства, як і будь-якого іншого злочину, можна умовно поділити на декілька етапів (періодів):

а) початковий;

б) наступний (подальший);

в) завершальний.

Такий поділ сприяє системному аналізу та послідовності практичної реалізації згаданого процесу.

Основне завдання початкового етапу розслідування вбивства полягає у збиранні якомога об'ємнішої інформації щодо всіх елементів складу цього злочину: про особу вбивці, співучасників, жертву, очевидців; мету, мотиви злочину; механізм злочину та його наслідки тощо.

На початковому етапі розслідування будь-якого різновиду вбивства обов'язково складається загальний розгорнутий план розслідування, що будується з урахуванням загальних версій та початково одержаної інформації.

Комплекс слідчих і розшукових дій у ході розслідування вбивств визначається, як уже зазначалося, наявною криміналістичною (слідчою) ситуацією, що склалася на конкретному етапі провадження. Враховують особливості злочину, рід і вид смерті, спосіб її спричинення, застосовані знаряддя вбивства, способи маскування, дані про особу загиблого та осіб, імовірно причетних до вчинення злочину, мотиви вбивства. У плані важливо також реально визначити строки, оптимальну послідовність виконання слідчих та оперативно-розшукових дій.

Так чи інакше, до типового переліку слідчих дій на початковому етапі розслідування входять:

- огляд місця події та трупа;

- допити очевидців, інших свідків (із кола родичів, знайомих, сусідів, співпрацівників тощо);

- призначення й проведення судово-медичної експертизи трупа; різновидів криміналістичних експертиз речових доказів тощо;

- підготовка до пред'явлення трупа для впізнання і його пред'явлення;

- переслідування і розшук убивці;

- затримання, особистий обшук, огляд і допит підозрюваного;

- підготовка і пред'явлення підозрюваного для впізнання;

- обшук за місцем проживання і праці підозрюваного та ін.

А зараз розгляньмо особливості тактики проведення окремих слідчих дій у ході розслідування вбивств.

Огляд місця події та трупа проводиться невідкладно після одержання повідомлення про виявлення трупа (його частин) зі слідами насильницької смерті. Огляд виконує слідчий - керівник слідчо-оперативної групи, до складу якої входять: а) спеціаліст у галузі судової медицини (його участь обов'язкова -ст. 192 КПК України); б) спеціаліст-криміналіст; в) оперативкий працівник; г) іпспектор-кінолог; д) дільничний інспектор міліції, можуть входити й інші - на розсуд слідчого.

Прибувши на місце події, слідчий за допомогою судового медика чи іншого лікаря (за відсутності судово-медичного експерта), щонайперше перевіряє, живий чи мертвий потерпілий. Якщо у потерпілого наявні ознаки життя, йому негайно надають медичну допомогу. З дозволу лікаря тяжко травмованому потерпілому можна поставити декілька коротких запитань: хто спричинив ушкодження, їхні імена або прикмети, який мотив конфлікту тощо. Потім слідчий опитує громадян, що перебувають на місці події та мають стосунок до неї, знайомиться з навколишньою обстановкою, одержує інформацію від оперативних працівників, які вже встигли опитати громадян до прибуття слідчо-оперативної групи, дає доручення оперативним працівникам переслідувати злочинця «по гарячих слідах», коли у цьому є потреба і про виконання відповідних оперативно-розшуко-вих заходів під час огляду та після його закінчення.

За наявності на місці події трупа, огляд провадиться у певній послідовності ексцентричним способом, тобто від центра місця події (трупа) і спіраллю до периферії.

Огляд трупа викопують першим для того, щоби визначити, яке знаряддя і його сліди треба шукати оглядом у поєднанні з оперативно-розшуковими засобами; який стан трупних явищ, а отже - яким, нехай поки що наближено, є час настання смерті; чи змінювалася поза трупа і чи його переміщали.

Фіксуються стать трупа, приблизний вік, будова тіла, поза (положення тіла, голови, рук і ніг), розміщення його відносно нерухомих орієнтирів, стан одягу, сліди на його поверхні, зокрема на підошвах взуття, малостійкі сліди на відкритих ділянках тіла (ворсинки, пушинки, травинки, волосинки, частинки ґрунту і т. іп. па обличчі, руках, на відкритих частинах ніг), пошкодження, сліди крові та інші сліди на одязі, ушкодження на тілі. Усі сліди на одязі й тілі початково фіксуються на верхній площині тіла, а потім, після того як труп повернули,- на нижній. Трупні явища - охолодження, закляклість, висихання, трупні плями,- фіксуються під час огляду і під час складення протоколу з точним зазначенням часу. Ретельно оглядаються ложа трупа і предмети довкола нього. З місця події вилучаються зразки ґрунту, рослинності. Фіксують температуру повітря, вологість, швидкість і напрямок вітру, оскільки ці чинники впливають на швидкість розвитку трупних явищ.

У ході огляду трупа досліджують предмети, виявлені в кишенях; із кишень вилучають мікрочастинки; описують ступінь зношення одягу, взуття, відповідність їх сезону, фізичним даним потерпілого. Зішкрябами та зрізанням нігтів вилучають піднігтевий вміст із пальців рук потерпілого.

Перевіряючи оглядом дві протилежні версії, слідчий звертає увагу на сліди, що підтверджують ту чи іншу версію, на негативні обставини, які суперечать не тільки певній версії, а й закономірностям перебігу процесів досліджуваної події, оскільки взяті за основу припущення можуть бути помилкові чи, взагалі, бути відсутніми. Перевіряючи версію про можливе самопові-шсння особи, слідчий шукає сліди ніг на місці, над яким висить (висів) труп; сліди поверхні землі на підошвах взуття; сліди одягу на стовбурі дерева, стіні, яких повинна була торкатися людина, коли закріплювала петлю; сліди від цих предметів на одязі; сліди рук на місці закріплення петлі та сліди від сторонніх речовин з цього місця на руках загиблого; наявність або відсутність підставки, на яку повинен був ставати самогубець, щоб закріпити петлю; сліди на підставці від взуття трупа; сліди вдавлювання під підставкою на м'якому грунті; сліди від петлі па місця її кріплення, на шиї трупа (странгуляційна борозна), па руках; сліди невимушених виділень тіла в нижніх частинах одягу (за вертикального положення тіла) тощо.

Особу потерпілого зазвичай установлюють через його впізнавання свідками (очевидцями події, родичами, знайомими тощо), або за документами, знайденими в одязі трупа.

Якщо оглядають невпізнаний труп, то його описують за методом словесного портрета, звертаючи увагу на прикмети елементів зовнішності, одягу, стан зубного апарату; труп дактилоскопіюють, виконують сигналетичне фотографування. Складають карту невпізнаного трупа, яку відсилають у відповідну картотеку невпізнаних трупів.

У ході огляду місця, на якому ймовірно спалювали чи роз-члепили труп, шукають сліди крові між дошками, паркетинами, лінолеумом, іншим покриттям підлоги, під обшивкою меблів, у відвідній трубі вашій, раковини; шукають шмату і відро зі слідами крові, знаряддя розчленування тіла, сліди цього знаряддя на підлозі та стінах приміщення. Якщо є пічка, вилучають вміст її камери для згорання.

Оглядом місця пожежі, на якій загинули люди, шукають сліди підпалу, місця (місце) загорання, напряму розповсюдження вогню, предметів, що їх використовував злочинець, знаряддя можливого вбивства тощо. За допомогою пожежно-технічного спеціаліста і судового медика відбирають зразки для пожежно-технічної та судово-медичної експертиз. Обстановка пожежі фіксується на відеострічку.

Коли оглядають місце вибуху, фіксують ознаки дії вибухового пристрою, його сили, шукають деталі цього пристрою, частини трупа. За допомогою спеціалістів - вибухотехпіка, судового медика виявляють та вилучають предмети й частини тіла. Місце події фіксують відеозаписом.

Перелік дій, що їх судмедексперт виконує разом із експертом НДЕКЦ стосовно виявлення та фіксації інформації, які допоможуть установленню особи загиблого:

- виконують фотознімання голови трупа в рентгенівських променях;

- встановлюють вік загиблого, довжину тіла, ступе'нь, окружність голови;

- збирають зразки волосся, крові, кісткових фрагментів зі слідами переломів, операцій, ділянки шкіри з рубцями, ушкодженнями, татуюваннями та іншими особливими прикметами;

- заповнюють карту на невпізнаний труп і направляють її до ІБУВС-МВС;

- кров та інші біологічні об'єкти направляють до біологічних відділень бюро судово-медичної експертизи для встановлення групової та індивідуальної належності потерпілого;

- якщо мають місце гнилісні процеси чи скелетування трупа, до відділення медичної криміналістики судово-медичних лабораторій направляють череп, кістки скелета та інші об'єкти для встановлення раси, статі, довжини тіла і ступень, окружності голови, слідів захворювань, травм та їхніх наслідків, професійних ознак, механізму утворення виявлених ушкоджень тощо.

Призначення судово-медичної експертизи трупа, речових доказів. У справах про вбивства судово-медична експертиза трупа призначається обов'язково (ст. 76 КПК України). Призначення цієї експертизи є невідкладною слідчою дією, яка виконується зазвичай негайно після огляду місця події. На судово-медичному дослідженні трупа бажана присутність слідчого або оперативного працівника. Під час розтину трупа можуть бути виявлені такі обставини, які оперативний працівник або слідчий негайно використає для розкриття злочину (виявлення кулі, кінчика ножа, ранового каналу незвичної форми, ударів завдано лівою рукою тощо). Для провадження експертизи, крім трупа і протоколу огляду місця події, інколи потрібно надати відповідні медичні документи, знаряддя спричинення ушкоджень, предмети зі слідами від дп цих знарядь, дати про умови, в яких перебував труп від часу вбивства до його виявлення, до огляду, після огляду до розтину тощо. Експертові можуть бути надані показання осіб, які першими знайшли труп, очевидців події.

Типові питання, що їх має вирішити експерт:

- яка причина смерті;

- коли настала смерть;

- який спосіб завдання ударів;

- які ушкодження на трупі;

- чи всі ушкодження спричинено одним знаряддям;

- яка тяжкість тілесних ушкоджень;

- яка послідовність заподіяння ушкоджень;

- смерть настала негайно після ушкоджень, якщо ні, тоді через який проміжок часу;

- чи був у змозі потерпілий на той момент (після одержання ушкоджень і до смерті) вчинити певні цілеспрямовані дії;

- у якому положенні перебували потерпілий, нападник і знаряддя на момент спричинення ушкоджень;

- чи не змінювалася поза трупа;

- яка група крові потерпілого;

- чи вживав потерпілий безпосередньо перед подією алкоголь, наркотики;

- за скільки годин до смерті він уживав їжу і яку тощо.

Коли досліджується труп жінки, то додатково ставлять такі запитання:

- чи жила потерпіла статевим життям;

- якщо ушкоджено дівочу пліву, то коли це мало місце;

- чи є сліди статевого акту безпосередньо перед смертю;

- чи є ушкодження статевих органів, якщо є, то якими предметами вони були спричинені;

- чи не була потерпіла вагітною;

- який термін вагітності;

- чи наявні ознаки аборту;

- чи є ознаки венеричного захворювання тощо.

Залежно від способу вбивства та ситуації можуть формулюватися й інші питання.

Варто згадати про можливості судово-медичної експертизи щодо ідентифікації людини за умов виявлення невпізнаного труна. Уже тривалий час використовують методику ідентифікації людини за останками кісток обличчя та черепом трупа, який розклався. Є судові спеціалісти - медики, які досліджуючи трупи, піддані значному розкладові, у змозі відновити капілярні узори на руках.

Як відомо, у практику запроваджено генотипоскопічну судово-медичну експертизу, за допомогою якої ідентифікують особу за ознаками крові, встановлюють походження (належність) частин тіла одній людині, її стать тощо.

Судово-медична експертиза речових доказів призначається як на початковому, так і на подальшому етапі провадження у справі. Проведенням такої експертизи встановлюється наявність, походження, конкретна чи групова належність виділень організму людини, виявлених на місці події, на знаряддях убивства, тілі та одязі потерпілого, підозрюваного, на інших об'єктах. Досліджують кров, потожирові виділення, сперму, слину, вміст кишечника, інші виділення, волосся тощо. Цитологічному дослідженню піддають частими шкіри, клітини внутрішніх органів і кісток.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою речових доказів:

- чи наявна на об'єктах дослідження кров людини;

- до якої групи і тину належить вона;

- який термін утворення плям крові; їх регіональне походження;

- чи є на об'єктах сперма, її група;

- волосся належить людині чи тварині;

- з якої частини тіла досліджувані волосини, вони вирвані чи випали;

- чи відповідає волосся волоссю конкретної особи тощо.

До питань, що вирішуються генотипоскопічною експертизою (молекулярно-генетичним методом), відносять:

- чи належать кров, сперма, волосини підозрюваній особі;

- чи належать частини тіла одній або різним людям;

- кому належали частини трупа (кров, волосся тощо) - особі жіночої чи чоловічої статі та ін.

Допити свідків. Допит очевидців та інших свідків також проводиться після огляду місця події та трупа. У справах про вбивства основними групами свідків виступають:

- очевидці вбивства;

- особи, які першими побачили (виявили) труп;

- особи, що повідомили про подію в міліцію;

- особи, що останніми бачили вбитого живим;

- особи, які незадовго до вбивства чи після нього бачили біля місця події громадян, що видалися підозрілими;

- особи, що перебували поблизу (в районі) події;

- водії транспорту;

- родичі;

- товариші;

- колеги по роботі;

- сусіди потерпілого;

- інші особи, що знали загиблого.

Під час допиту осіб, що першими знайшли труп, з'ясовують, коли і як свідок опинився на цьому місці; хто ще був із ним; чи знає він загиблого; чи був на момент виявлення потерпілий ще живим; чи називав він злочинця; що було зроблено свідком для надання допомоги. Якою була поза потерпілого, стан його одягу, які зміни вніс свідок до прибуття слідчо-оперативної групи (чи змінювалася поза, витиралася кров, які предмети бралися в руки, перекладалися на інші місця тощо).

У ході допиту осіб, які останніми бачили вбитого живим, з'ясовують: коли, де, за яких обставин свідок бачив потерпілого, як він опинився на цьому місці, хто ще був із ним і з потерпілим; про що вони говорили, що робили, куди йшов потерпілий, куди йшли інші люди, які також були на цьому місці; кого свідок зустрічав до і після розставання з потерпілим.

Допитом свідків, що були поблизу місця події, з'ясовують: як і чого вони там опинились, кого там бачили, що чули, які особи видались їм підозрілими і чому, які прикмети цих осіб, що вони робили, куди йшли, до кого зверталися, про що розмовляли між собою.

Коли допитують очевидців, намагаються одержати інформацію про те, коли і як вони потрапили на місце події; за яких умов спостерігали подію; чи знають убитого чи вбивцю; у яких відносинах допитувані були з ними; прикмети кожної особи (зовнішність нападника і жертви, їхні взуття, одяг тощо), як ці особи прибули на місце, як називали один одного, їхня зброя (чим були озброєні), дії кожного (у які частини тіла вони завдавали удари, чим саме, їх послідовність), поведінка потерпілого, чи не провокував потерпілий напад; чи чинив опір; що казав, кричав; що злочинці взяли від жертви; що вони залишили на місці; яким шляхом пішли з місця нападу; чи не були вони поранені, чи не падали; яких змін зазнала обстановка місця події.

У ході допиту членів сім'ї, сусідів, співпрацівників потерпілого з'ясовуються обставини його залишення місця помешкання, роботи, обставини, що передували вбивству; його відносини з оточенням; поведінка перед убивством; його характеристика, зокрема емоційна стійкість; у якому одязі загиблий пішов із дому, які речі, гроші були в нього при собі; якими були його наміри; чи не було в нього останнім часом якихось відхилень від звичного способу життя; чи не казав він про наявні його життю, здоров'ю загрози або загрози іншим особам, про які йому було відомо; чи він комусь не погрожував; у якому стані були його комерційні та інші справи; чи були на цьому ґрунті певні конфлікти; кому була вигідною його смерть.

Допитувані цієї групи можуть надати слідчому щоденники, записники, фотографії, документи, зразки викрадених речей, розповісти про зв'язки потерпілого, скласти схему цих зв'язків. Це особливо важливо у справах про вбивства на замовлення комерсантів, які можуть перебувати у певній залежності від партнерів, прізвища яких не фігурують у вилучених матеріалах справи, документах. Про них знав тільки вбитий і, можливо, хтось із його близького оточення.

Свідки в усіх подробицях допитуються про особу підозрюваного: його психологічну і соціальну характеристику, відносини із загиблим, його уподобання, смаки, дії та місця перебування па день убивства; про причетність до факту вбивства, інтерес у позбавленні життя потерпілого тощо.

Питання, що їх необхідно з'ясувати у ході допиту потерпілого (якщо було вчинено замах на вбивство):

- про місце, час, мотиви, мету замаху;

- чи не могли дії потерпілого спровокувати напад;

- у яких відносинах перебував потерпілий із підозрюваним і хто знав про їхні стосунки;

- що передувало злочину;

- чи не було з боку підозрюваного погроз убивством і хто про це знає.

Під час допиту потерпілого необхідно застосувати звукозапис. Окрім цього, слід вилучити і долучити до справи:

- записники потерпілого, фотознімки, документи;

- зображення або зразки викрадених предметів;

- зразки почерку потерпілого;

- медичні документи, облікові матеріали військкоматів тощо.

Однією з основних початкових слідчих дій виступає допит підозрюваного. Тактичні прийоми його проведення вибираються залежно від обсягу і характеру інформації про обставини вбивства, його учасників, підстав для затримання підозрюваного, особливостей його особи й поведінки тощо.

На момент першого допиту підозрюваного слідство, здебільшого, ще не має повної інформації про обставини вбивства та його учасників. Через це у ході допиту підозрюваного не варто поспішати з використанням цих даних. Частіше за все допит починається із запитання підозрюваному про те, що він може пояснити з приводу виниклої щодо нього підозри.

У випадках, коли підозрюваний визнає себе винним і дає правдиві показання про обставини вбивства, свою участь у ньому, повинні застосовуватись тактичні прийоми щодо деталізації його показань. Рекомендується з'ясувати, як давно він знайомий з потерпілим, які були між ними відносини, за яких умов, коли і де вони зустрічались у день убивства, як проводили час, чи виникала між ними сварка, її причини, які ушкодження і з використанням якого знаряддя вони спричинялися загиблому, в якій позі перебував потерпілий в момент заподіяння йому смертельного поранення, як щодо нього розташовувався підозрюваний. Бажано одержати якомога детальніші показання про обстановку та обставини злочину, деталі, які можуть бути відомі тільки особі, що вчинила злочин.

У підозрюваного з'ясовують також шлях, яким він рухався, покидаючи місце вбивства; кого зустрічав; чи чистив свій одяг і взуття; де зараз цей одяг і взуття, знаряддя вбивства; які дії щодо приховання вбивства він виконував; кому розповідав про злочин тощо.

Показання підозрюваного для їх перевірки та оцінювання, для виявлення та усунення суперечностей порівнюються з даними, що наявні в інших матеріалах кримінальної справи.

У випадках, коли підозрюваний не повністю визнає або зовсім не визнає своєї вини, а в слідчого бракує достатньої викривальної інформації, також використовують тактичний засіб деталізації показань. За умов висування неправдивого алібі підозрюваний із максимальною ретельністю допитується про те, як, коли і з ким проводив час, що збігається з часом убивства. У подальшому показання підозрюваного перевіряються, і на наступних допитах йому пред'являється викривальна щодо його вини інформація (наприклад, про наявність слідів крові на його одязі, тілесних ушкоджень; виявлення в нього знаряддя вбивства та речей потерпілого тощо; пред'явлення доказів перебування підозрюваного на місці вбивства - свідоцьких показань про це, протоколу огляду, в якому зафіксовано виявлення на місці вбивства речей, що належать підозрюваному; висновку експерта про виявлення на місці події різноманітних слідів підозрюваного і т. ін.).

Доволі складні ситуації виникають, коли підозрюваний визнає факт зустрічі з потерпілим незадовго до його смерті, заявляючи при цьому, що залишив потерпілого у колі не знайомих йому людей. У таких ситуаціях також використовують деталізацію показань, конструюють «допущення легенди» чи «викриття неправди», а також зміну темпу допиту, застосування чинника раптовості. Встановленню (перевірці та оцінюванню) підлягають не лише такі показання, що видаються слідчому необ'єктивними, а й ті, що па перший погляд є достатньо достовірними.

Наступний (подальший) етап розслідування повинен забезпечити подальшу реалізацію загального розгорнутого плану. Першочергово слід уточнити окремі його пункти з урахуванням особливостей наявної слідчої ситуації: долучити нові слідчі версії, додаткові слідчі та інші дії.

Основними завданнями подальшого етапу розслідування вбивств є встановлення:

- чи цей злочин учинено виявленим підозрюваним;

- чи були співучасники і хто вони;

- за яких обставин вчинено вбивство;

- які причини і умови могли цьому сприяти.

Залежно від виду, способу вбивства, застосованого знаряддя тощо, па цьому етапі з'ясуванню підлягають й інші обставини, що входять у предмет доказування, якщо їх не було встановлено раніше виконаними слідчими діями або стосовно них не зібрано достатніх доказів.

Так чи інакше на цьому етапі коло свідків, зазвичай, стає більшим. У нього вже входять суб'єкти, на яких посилається підозрюваний, свідки, які можуть охарактеризувати його особу та особу потерпілого.

Подальший етап розслідування починається після пред'явлення підозрюваному чи особі, яка не визнавалася такою, обвинувачення та їх допиту.

Допит обвинуваченого. Тактика допиту обвинуваченого залежить від того, визнає особа свою вину повністю, частково або заперечує її повністю. Коли має місце визнання особою своєї вини і вона вже допитувалась як підозрювана, в основному йде повторне з'ясування тих самих, що й під час допиту підозрюваного, питань. Однак у кожному разі, за такої ситуації допит розпочинається з уточнення, у чому власне обвинувачений визнає себе винним:

- чи був у нього намір убити;

- чи він цього бажав, або завідомо допускав;

- у чому вбачає свою необережну вину (коли мають місце посилання на таку);

- які дії він учиняв;

- де взяв знаряддя вбивства;

- в які ділянки тіла спрямовував удари;

- в якому положенні було тіло жертви та знаряддя на момент заподіяння ударів чи інших дій;

- чи чинив потерпілий опір;

- якою була поведінка потерпілого до кінця конфлікту;

- як давно знайомі обвинувачений і потерпілий, які їхні відносини та підґрунтя цього;

- чи були в них контрінтереси, як вони обговорювались і вирі щупались або підлягали вирішенню;

- якщо були конфлікти, то чому обвинувачений вирішив розрядити їх убивством, а не іншим способом.

Слідчий має на увазі, що необхідно перевірити наявність усіх елементів складу злочину і доказати всі необхідні обставини. Власне, ці обставини зазначаються планом допиту. Визнання вини не усуває потреби перевірки алібі та основної версії захисту - вбивства у стані необхідної оборони або перевищення її меж.

У ході допиту обвинуваченого, який заперечує вину, уточнюють у всіх деталях, кожну годину і хвилину, проведену обвинуваченим у день убивства. Питання формулюються так, щоби відповіді можна було перевірити. Посилання на алібі перевіряються виявленням об'єктивних свідків (окрім тих, котрих називає обвинувачений) та уточненням показань названих ним осіб: чи сам приходив до них того дня обвинувачений, хто його приводив, чи знали його вони раніше, як він пояснював свій прихід тощо. Підтвердження алібі не виключає співучасті обвинуваченого у злочині, а той, хто його привів, і може бути виконавцем убивства.

Обвинуваченому роз'яснюють обставини, що пом'якшують його вину, зокрема щиросердне каяття та об'єктивні показання, що пояснюють мотиви й цілі його поведінки.

Названі обвинуваченим особи повинні бути встановлені й допитані, знаряддя вбивства та інші речові докази - знайдені, пред 'явлені йому для впізнання і приєднані до справи.

Обвинувачений повинен бути оглянутий з метою виявлення на його тілі та одязі слідів злочину, а у випадках, передбачених пунктами 3 і 4 ст. 76 КПК України, обов'язково призначається відповідно судово-психіатрична або судово-медична експертиза. Виявлені на цьому етапі розслідування за показаннями обвинуваченого чи іншим способом знаряддя злочину та інші речові докази також можуть бути направлені на криміналістичну, біологічну або судово-медичну експертизу, якщо необхідно виявити на них сліди, пов'язані зі злочином, або з'ясувати інші питання, вирішення яких вимагає спеціальних знань.

Варто зазначити, що характер наявних ситуацій розслідування багато в чому залежать від позиції обвинуваченого після пред'явлення йому обвинувачення.

Основними завданнями тактичних операцій на цьому етапі розслідування є:

1) перевірка відповідних версій;

2) збирання доказів для повного викриття винної (винних) особи (осіб).

Цього можна досягти проведенням таких тактичних операцій:

- встановлення мотивів убивства;

- виявлення доказів обізнаності обвинуваченого про обставини вбивства;

- перевірка алібі обвинуваченого;

- розшук знарядь вчинення злочину тощо.

Тактична операція - «Встановлення мотивів убивства», залежно від обставин убивства і дій злочинця для його приховання, а також позиції обвинуваченого після пред'явлення йому обвинувачення, може охоплювати комплекс таких слідчих дій та оперативно-розшукових заходів:

- допити свідків, на яких посилається у своїх показаннях обвинувачений;

- обшук за місцем проживання обвинуваченого з метою виявлення речей та цінностей, що належали потерпілому;

- вивчення його способу життя і занять;

- перевірка намічених версій про перебування обвинуваченого на місці події;

- встановлення відносин обвинуваченого з потерпілим;

- встановлення дій обвинуваченого щодо його готування до злочину, придбання зброї, способу приховання слідів тощо.

Тактична операція «Виявлення доказів обізнаності обвинуваченого про обставини вбивства» є доцільною у випадках, коли слідчому у ході допиту свідків або в результаті оперативно-роз-шукових заходів стають відомі відомості про неприязні відносини між обвинуваченим (підозрюваним) і потерпілим, погрози з його боку, обізнаність обвинуваченого про такі деталі вбивства, про які може знати тільки вбивця. Така операція може передбачати:

- аналіз показань допитаних осіб;

- повторні їх допити з метою деталізації окремих обставин;

- проведення очних ставок;

- перевірка алібі тощо.

Тактична операція «Перевірка алібі» може містити:

- оперативно-розшукові заходи щодо встановлення місця перебування осіб, на яких посилається обвинувачений (підозрюваний);

- допити цих осіб;

- відшукання документів щодо цих осіб;

- виконання у присутності обвинуваченого повторного огляду місця події відтворення обстановки та обставин події за його участі;

- збирання інформації про рух транспорту конкретного маршруту, на який посилається обвинувачений тощо.

Тактична операція «Розшук знаряддя вбивства» проводиться тоді, коли таке знаряддя не було знайдене у ході огляду місця події та виконання інших слідчих дій, але його ознаки встановлено висновком відповідного експерта або стали відомі з показань свідків. Така тактична операція може охоплювати:

- обшук житла обвинуваченого та прилеглої території;

- виявлення та допит свідків, які бачили в обвинуваченого певні предмети, знаряддя або знають про їх виготовлення або придбання.

У конкретних випадках на подальшому етапі розслідування можуть проводитися й інші тактичні операції, що випливають із обставин справи та наявної слідчої ситуації.

Реалізація кожної тактичної операції вимагає попередньої підготовки, чіткого плану, що відображав би її завдання, визначення видів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, кола учасників, їхніх функцій, порядку й часу проведення, технічного забезпечення операції тощо.

Окрім уже названих судових експертиз, на подальшому етапі розслідування, як до речі, і на початковому, ще можуть призначатися різноманітні криміналістичні експертизи:

- судово-балістичні; холодної зброї; вибухотехнічні;

- трасологічні;

- експертизи встановлення цілого за частинами;

- почеркознавчі, авторознавчі, технічного дослідження документів;

- криміналістичні експертизи матеріалів, речовин і виробів;

- біолого-грунтознавчі (за зразками ґрунту з місця події та нашаруваннями на одязі обвинуваченого тощо);

- хімічна експертиза лаків і фарб;

- інформаційно-технічні (комп'ютерні).

Майже у кожній справі про вбивство призначають і проводять судово-психіатричну експертизу для встановлення осудності обвинуваченого, а також судово-психологічні - для встановлення особистісио-психологічних властивостей, що є важливими для оцінювання відносин між загиблим і злочинцем, для оцінки поведінки потерпілого обвинуваченим тощо.

На подальшому етапі розслідування вбивств, як уже зазначалось, проводяться відтворення обстановки та обставин події, пред'явлення для впізнання, обшуки (зокрема особисті), накладення арешту на майно та ін.

Завершальний етап розслідування полягає у виконанні ряду процесуальних дій: оформленні матеріалів справи; ознайомленні з ними потерпілих (когось із родичів убитого), їхніх представників, обвинуваченого із захисником; вирішенні заявлених цими суб'єктами клопотань (інколи таких, що потребують виконання слідчих дій); складенні обвинувального висновку та направлення його і кримінальної справи прокуророві на затвердження та ін.