Зміст лекції

1. Особливості розвитку ринку похідних цінних паперів

Розвиток фінансового ринку, як і інші сфери економіки, потребують втілення інновацій, якими сьогодні є впрова­дження і розвиток похідних фінансових інструментів. Інвес­тувати кошти можна в статутний капітал, в цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. На сучас­них розвинутих фінансових ринках одним із найпопулярніших способів інвестування є використання похідних цінних паперів або деривативів.

На вітчизняному фінансовому ринку перед його учасни­ками останнім часом постала проблема зменшення власних ризиків. Вирішенню цієї проблеми можуть допомогти нові фінансові інструменти, які створюють можливості запобіган­ня ризику, являючи собою елементи біржового страхування, а конкретними фінансовими інструментами, що забезпечують ризик, є похідні цінні папери: опціони, ф’ючерси та інші.

Похідні фінансові інструменти або деривативи — особ­лива група, яка має встановлені законодавством реквізити і засвідчує зобов’язання, внаслідок виконання яких відбу­вається перехід права власності на базовий актив або про­водяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж про­тягом строку, встановленого договором, цінних паперів, ін­ших фінансових та/або товарних ресурсів. Ціни на по­хідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорого­цінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість по­хідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інстру­ментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов’язаний з обігом базових фінансових активів. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Основу класу похідних фінансових інструментів станов­лять ф’ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов’язані з виконанням певних дій протягом визна­ченого періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами.

Строкові контрак­ти (похідні цінні папери) визначаються своїми специфікаці­ями — юридичними документами, в яких обов’язково обумо­влюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характе­ристики.

У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони і свопконтракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів — валюта, грошові кошти у формі кредитів і де­позитів, цінні папери, фондові індекси.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш ши­рокого застосування здобули операції з традиційними фінан­совими інструментами, з угодами, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфей­тинг, фінансова оренда; гарантії кредитної лінії, страхові уго­ди фінансового характеру тощо.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші уго­ди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу, наприклад, інвестиційні сер­тифікати — цінні папери, емітовані інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повин­на перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду емі­тента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвестиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики, оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів — інвестиційний порт­фель емітента, яким керують професійні менеджери.

Серед інструментів ринку похідних цінних паперів розріз­няють сурогати цінних паперів, що за своєю економічною сутністю є фінансовими інструментами, мають вигляд цінних паперів, але законодавством такими не визнані. До них від­носять:

• свідоцтва про депонування акцій — це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, за­гальний обсяг емісії якого обліковується в іноземній депози­тарній установі. Вперше з’явилися на українському ринку в 1993-1994 рр., як своєрідні замінники акцій російських під­приємств з метою обійти законодавчо встановлені в Росії ви­моги щодо емісії іменних акцій;

• білети, що дають право на володіння часткою акцій. Прикладом їх можуть бути сумнозвісні білети МММ, хоча на український ринок їх потрапила незначна частка;

• житлові сертифікати — боргові зобов’язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або на будів­ництві житла.

До похідних інструментів можуть відноситись й інші уго­ди фінансового характеру, укладені на строк, наприклад фон­дові варанти, які є різновидом опціону на купівлю (опціон call), що випускаються емітентом разом із власними привіле­йованими акціями чи облігаціями та надають його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій даного еміте­нта протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах. Згідно з вітчизняними нормативними актами, варан­ти можуть випускатися лише відкритими акціонерними това­риствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емі­тента варантів — 50 % обсягу акцій даного емітента, випуск яких було зареєстровано.

Перелік похідних інструментів постійно розширюється за­вдяки фінансовому інжинірингу, який направлений на розроб­ку і впровадження в практику нових фінансових контрактів.