Тема 6 Організація праці

6.1. Поняття і основні напрями організації праці.

6.2. Форми розподілу й кооперації праці.

6.3. Сутність поняття „робоче місце”. Класифікація робочих місць.

6.4. Умови праці та фактори, що їх визначають.

Теоретична частина

6.1. Поняття і основні напрями організації праці

В умовах ринку зростає важливість усіх факторів, що впливають на ефективність виробництва. Не остання роль у підвищенні результативності суспільного виробництва відводиться науковій організації праці.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

В сучасних умовах господарювання основні напрями наукової організації праці полягають у:

- розробленні та впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації праці;

- поліпшенні організації підбору, підготовки й підвищення кваліфікації кадрів;

- раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових способів і методів праці;

- вдосконаленні організації та обслуговування робочих місць;

- вдосконаленні нормування праці;

- впровадженні ефективних форм і методів матеріального і морального стимулювання праці;

- покращенні умов праці;

- зміцненні дисципліни праці.

Впроваджуючи названі вище напрями вдосконалення організації праці, слід враховувати особливості виробничого рівня.

У масштабі народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: забезпечення найбільш повного використання трудових ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального і нематеріального виробництва, раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами країни.

На рівні підприємства завдання з удосконалення організації праці полягають у: правильності розстановки працівників на виробничих ділянках на основі раціонального розподілу і кооперації праці, спеціалізації та розширенні зон обслуговування, узгодженості дій.

На конкретному робочому місці вирішують такі завдання: впровадження прогресивних робочих засобів і трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне та безперебійне забезпечення їх інструментами й матеріалами, створення належних умов для роботи й життєдіяльності людини.

6.2. Форми розподілу й кооперації праці

Необхідність організації праці обумовлена такими об'єктивними категоріями, як розподіл і кооперація праці.

Розподіл праці – відокремлення діяльності окремих працівників та їх груп у процесі праці.

В економіці країни можна виділити такі форми розподілу праці: між галузями економіки, в середині цих галузей, а також всередині підприємств.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи.

Існують такі основні види розподілу праці:

1. Технологічний розподіл праці передбачає поділ виробничого процесу за видами робіт, фазами, циклами, технологічними операціями. Він визначає розстановку працівників відповідно до технології виробництва.

2. Функціональний розподіл праці – це розподіл працівників підприємства на категорії залежно від виконуваних ними функцій. Він може відбуватися між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

3. Професійно-кваліфікаційний − це поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних робіт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Професія – це особливий вид трудової діяльності, яка вимагає спеціальних теоретичних знань і практичних навичок.

Спеціальність – це вид діяльності, який має специфічні особливості і вимагає від працівників додаткових теоретичних знань і навичок.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, які визначають ступінь володіння людиною тією чи іншою професією або спеціальністю. Вона відображається у тарифних розрядах і категоріях.

Розподіл праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією.

Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональ­них со­ціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємозв’язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін).

Розрізняють такі види кооперації праці всередині підприємства:

• міжцехова – об'єднання праці цехів, служб підприємства для виробництва продукції;

• внутрішньо цехова – передбачає об'єднання праці ділянок, служб цеху;

• внутрішньодільнична – об'єднання праці всіх учасників ділянки виробництва для забезпечення безперебійності виробничого процесу, передбачає об'єднання праці між бригадами;

• бригадна – різновид внутрішньодільничної кооперації, передбачає об'єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують єдине виробниче завдання.

У проектуванні варіантів розподілу праці на підприємстві враховують економічну доцільність, психофізіологічні та соціальні наслідки такого розподілу.

Економічна доцільність розподілу праці оцінюється підвищенням ефективності виробництва внаслідок зростання продуктивності праці, покращенням використання виробничого обладнання, матеріальних і трудових ресурсів підприємства.

Психофізіологічні наслідки розподілу праці не повинні бути негативними, а саме: викликати фізичне й нервове перевантаження, порушувати нормальне функціонування людського організму.

Соціальні наслідки розподілу праці передбачають забезпечення його змістовності, поєднання фізичного і розумового навантаження, привабливості трудової діяльності, потреби в ній і наявності умов для розвитку творчих здібностей особистості.