30. Складові техногенного середовища

Техноге́нне середо́вище — середовище, створене людиною. Як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

До найпоширеніших побутових небезпек можна віднести такі:

ураження електричним струмом;

пожежі (різного характеру);

опіки (різного походження);

ріжучі травми (від невмілого користування технічними приладами);

отруєння (самовільне);

ушиби тощо.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо.

Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це:

вид продукції, яка виробляється на ньому

обсяги виробництва

кількість працівників

продуктивність праці

енергомісткість

сировинна база

відходи виробництва

Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці та її безпеку:

загазованість

запиленість

освітленість робочий місць

рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання

пожежо- та вибухонебезпечність

наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників

ступінь напруженості праці

психологічний клімат

31. Джерела політичних небезпек

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, між партійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.

32. Особливості проявів діяльності людини

Діяльність — це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно “творенням чогось” і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Мотив — це те, що спонукає людину до праці, а мета — те, чого вона намагається досягти в результаті праці.

33. Працездатність людини

Працезда́тність людини — здатність до трудової діяльності, яка залежить від стану здоров'я людини.

У різних галузях існують наступні визначення цього поняття:

Працездатність — потенційна здатність людини протягом заданого часу та з певною ефективністю виконувати максимально можливий обсяг роботи.

Працездатність — здатність організму витримувати відповідне фізичне та нервово- психологічне навантаження та забезпечувати нормальний хід трудового процесу за визначений період часу.

Працездатність — здатність людини виконувати певну роботу, яка визначається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров'я і професійною підготовленістю.

Залежно від характеру роботи, яку може виконувати людина, розрізняють

загальну (тобто здатність до виконання роботи в звичайних умовах),

професійну (здатність до виконання роботи певної професії),

спеціальну (тобто здатність до виконання робіт у певних виробничих або кліматичних умовах — під землею, у тропіках тощо).