МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра психології,философії і освітніх технологій контрольна робота №1

з дисципліни

Психологія

Тема: Структура сучасної психологічної науки і її зв'язок з іншими науками

Виконав: студент Смородінов Р. К.

групи ЗЕН-БЖ-СТ-

Перевірив: .

Харків -2012р.

Зміст

 

Запровадження

1 Зв'язок психології з філософією

2 Зв'язок психології з медициною

3 Зв'язок психології з правом

4 Зв'язок психології з менеджментом

5 Зв'язок психології з педагогікою

6 Зв'язок психології з фінансами і кредитом

Запровадження

 

Психологія пов'язана, історично й актуально, з усіма основними областями знання. У ній представлено як природничонаукова, і гуманітарна орієнтації, проте гуманітарний підхід стає переважним, оскільки у центр психології поміщається особистість, що СРСР розвалився неможливість суворо об'єктивного підходу - підходи до людині як до "явища природи".

Виражена орієнтація психології як на пізнання, а й у практику дає змогу стверджувати, що у психології є свої фундаментальні і прикладні розділи.

Зв'язок психології з науками природними цілком очевидна - особливо з біологічними. Для психології наукової характерно запозичення якихосьобщебиологических теоретичних положень для обгрунтування закономірностей розвитку психіки.

Слід зазначити: якщо в наук фундаментальних психологія позичає переважно якісь пояснювальні принципи, зате стосовно наук гуманітарних вона лише бере, а й пропонує їм власні засоби розуміння явищ; більше, існують "психологічні школи" у межах історії, соціології і мовознавства.

Область явищ, досліджуваних психологією, величезна. Вона охоплює процеси, гніву й властивості людини, мають різну міру складності — від елементарного розрізнення окремих ознак об'єкта, впливає на органи почуттів, до боротьби мотивів особистості.

Як відомо, колишні десятиліття психологія була переважно теоретичної (світоглядної) дисципліною. Нині її роль життя суттєво змінилася. Вона використала всі більше областю особливої професійної практичної діяльність у системи освіти, у промисловості, управлінні, медицині, культурі, спорті тощо. Включення психологічної науки у виконання практичних завдань істотно змінює й умови розвитку її теорії.

 

1. Зв'язок психології з філософією

 

Надзвичайно важлива зв'язок з психології та філософії. Психологія довго розвивалася у межах філософії, і виділення їх у самостійну науку значить повної автономії. Проблеми душевне життя що неспроможні розроблятися поза уявлень про відносини матеріального і ідеального, духовного і тілесного, біологічної та соціальної, суб'єктивного і об'єктивного, але це проблеми філософського плану, як і ще; щоправда, психологи який завжди явно формулюють свої позиції щодо цих проблем. В багатьох випадках психологи безпосередньо грунтуються за тими чи інших філософських системах, іноді навіть пропонують власні. Для психології певні висновки виступають як методологічна основа. На деяких випадках психологічні теорії переростали в філософські напрями (хоча б претендували цього) чи впливали на появі та розвиткові філософських теорій.

«Філософія – мистецтво розуміння», - писав Н.А. Бердяєв. Справді, філософія, який був прикладної наукою, як така виховує думкою навіть і в людські стосунки дзеркалом соціального устрою життя, і навіть є підставою й інших наук, зокрема, з психології та педагогіки. Кажучи образно, саму себе є психологією і педагогікою – їх засобом і методом розуміння і традиції виховання людини.

Філософська завдання з психології та педагогіки у цьому, щоб лікувати криві душі, й стверджувати цілісні. Освіта має корінь «образ», що має відповідати людському образу.

Філософія, на відміну інших наук, утворює душу загалом. Ще Платон мріяв про такий ідеальній державі, у якому правити філософи, оскільки усвідомлював велику виховну силу філософії, яка сама і спроможна навчити людей самостійно, вільно, тобто. творчо мислити.

Філософія є виховання, педагогіка, оскільки він формує мислення людини, цим виховуючи її особистість у творчій свободі. Про цю головною,характерообразующей, психолого-педагогічної функції філософії, про їїпедагогико-практическом призначенні сказав би ще Епікур: «>Пусти слова того філософа, якими неврачуется ніяке страждання людини, як від медицини немає ніякої користі, якщо вона виганяє хвороб із тіла, і від філософії, якщо вона виганяє хвороби душі». Ще чіткіше цю думку висловив Протагор: «Головне завдання філософії – виховувати людей». У цих словах виражена ідея, у якій полягає головна практична цінність філософії: вона формує у вигляді мислення особистість нової людини. У цьому полягає її тісний взаємозв'язок з психологією і педагогікою.

У психології все теорії та конкретні запитання зводяться, як відзначали З. Гессен і Л. Виготський, до філософським проблемам. Філософія лежить в основі всіх давніх часів і сучасних психологічних і педагогічних теорій і досліджень. Фразу Д. Локка «У розумі нічого немає, чого було б спочатку у почутті» можна перефразувати так: «У психології та педагогіці нічого немає, чого було б спочатку у філософії». У психології, як й у педагогіці, проявляється філософське погляд особи на одне світ довкола себе. Зрозуміти і переосмислити зв'язок філософії з психологією і педагогікою необхідно як на вирішення психологічних і педагогічних проблем, як вважав Л. Виготський, але й самої філософії.

Роль будь-яких філософських теорій суто практична: перетворювати світ – у тому проявляється її психолого-педагогічний характер.Психолого-педагогическая завдання філософії – сформувати самостійне мислення, розкрити філософсько-психологічні закономірності впливу соціального досвіду на людини, що носить педагогічний, який виховує характер.

Філософія та колективна психологія мають загальну основу: досвід людини. Але є договір різниця: тоді як психології можливо вивчення як особистого, а й колективного соціального досвіду з урахуванням вивчення індивідуального подібного досвід інших людей, чи до філософії неможливо прилучитися тільки із вивчення чужого філософського досвіду, які мають свого. Бо філософування – не порожній теоретизування, а таке осмислення свого досвіду з допомогою чужого філософського досвіду, вираженого в філософських поняттях, коли пережиті людиною страждання набувають особливого значення, як відкриваючи йому світ наново. Через цей душевний досвід, який Д. Локк називав внутрішнім, і формується особистість, здатна думати самостійно.

>Философствование, будучи заняттям глибоко особистим, тим щонайменше, немає нічого спільного з індивідуалізмом, бо у самому особистому переживанні підспудно міститься глобальний, загальний світовий досвід, що з'єднує людини коїться з іншими людьми.