Способи формування виробів з пластмас

Основні принципи формування виробів зводяться до подавання розплаву у форму, де він твердне в результаті або охолодження (термопласти), або хімічного зшивання (реактопласти). Подавання розплаву у форму може бути періодичним (литво, пресування та ін.) або неперервним (еструзія, кландрування та ін.). У першому випадку матеріал формується перебуваючи у формі, у другому — при проходженні через форму. Цим переліком багатоманітність методів не вичерпується. Полімери можуть перероблятись шляхом нанесення на поверхні з наступним твердненням (при охолодженні, хімічному структуруванні чи висизанні), шляхом попереднього формування заготовок і наступним термоформування і т.д. Виходячи з цього, запропоновано наступну класифікацію методів^[14]:

• Формування неперервних (погонажних) виробів:

  • кландрування, вальцювання (аркуші, плівка, оболонки);

  • формування на безперервній основі (просочування, промащування, обкладання, виливання);

  • екструзія (аркуші, плівки, профілі, труби, кабельні ізоляції);

  • штрангпресування;

  • протягування.

• Формування дискретних (окремих) виробів:

  • пресування (холодне, гаряче, литтєве, штампування);

  • лиття під тиском;

  • лиття без тиску (для реактопластів);

  • формування на внутрішній поверхні форми (пневмовакуумформування, видувне формування, відцентрове формування, ротаційне формування);

  • формування на зовнішній поверхні форми (намотування, вмочування).

• Формування виробів напівфабрикатів:

  • сполучення полімера з полімером (зварювання, склеювання);

  • сполучення неполімера з полімером (напилення, металізація);

  • орієнтаційне витягування;

  • термообробка;

  • обробка різанням, складання.

У наведеній класифікації не робиться різниці між формуванням термо- і реактопластів, так як у цьому немає необхідності, оскільки і пресування, і литво можуть застосовуватись до обидвох видів пластмас.

Система маркування пластмас

Маркування пластиків.

Для створення умов для утилізації пластикових предметів одноразового використання в 1988 році Співтовариством Пластикової індустрії (The Society of the Plastics Industry, Inc.) була запроваджена система з ідентифікаційними кодами для маркування всіх видів пластмас . Маркування містить три стрілки у формі трикутника, всередині якого поміщена цифра, що означає тип пластика:

1. PET або PETE — Поліетилентерефталат. Зазвичай використовується для виробництва тари для мінеральної води, безалкогольних напоїв і фруктових соків, блістерних упакувань, оббивки. Такі пластики є потенційно небезпечними для харчового використання.

2. PEHD або HDPE — Поліетилен високої щільності. Використовується для виробництва водо- та газопровідних труб, пляшок, фляг, напівжорсткого упакування. Вважається безпечними для харчового використання.

3. ПВХ або PVC — Полівінілхлорид. Використовується для виробництва труб, садових меблів, покриттів підлоги, віконних профілів, жалюзі, тари для миючих засобів. Матеріал є потенційно небезпечним для харчового використання, оскільки може містити діоксини, бісфенол А, ртуть, кадмій.

4. LDPE і PELD — поліетилен низької щільності. Виробництво брезентів, мішків для сміття, пакетів, плівки та гнучких ємкостей. Вважається безпечними для харчового використання.

5. PP — Поліпропілен. Використовується в автомобільній промисловості (обладнання, бампери), або при виготовленні іграшок, а також в харчовій промисловості, в основному при виготовленні упакувань. Вважається безпечними для харчового використання.

6. PS — Полістирол. Використовується при виготовленні плит теплоізоляції будівель, упакувань харчових продуктів, столових приладь і посуду, коробок для компакт-дисків та інших упакувань. Матеріал є потенційно небезпечним, особливо у випадку горіння, оскільки містить стирол.

7. OTHER або О — інші. До цієї групи відноситься інший пластик, котрий не може бути включений у попередні групи. В основному це полікарбонат. Полікарбонат не є токсичним для навколишнього середовища, але може містити небезпечний для людини бісфенол А^[15]. Використовується для виготовлення твердих прозорих виробів.

20 Гетина́кс — електроізоляційний прошарковий матеріал, що має паперову основу, просочену фенольною або епоксидною смолою.

В основному використовується як основа заготовок друкованих плат. Матеріал має низьку механічну міцністю, легко обробляється й відносно низьку вартість. Широко використовується для дешевого виготовлення плат в низьковольтній побутовій апаратурі, бо в розігрітому стані допускає штампування (відразу виходить плата будь-якої форми разом зі всіма отворами).

Через низьку вогнетривкість в наш час^[Коли?] гетинакс не використовується у відповідальних електронних пристроях. Замість нього застосовується склотекстоліт, який перевершує гетинакс по вогнетривкості, міцності, зчепленню з фольгою і ряду інших параметрів, важливих для електроніки.

Текстоліт виготовляється з бавовняної тканини, просоченої фенолформальдегідною або крезолформальдегідною смолою, спресованої при підвищених температурах і тиску. Із текстоліту виробляють листки, стержні, трубки, але найбільш широко його застосовують для виготовлення шестерень, вкладишів, підшипників, шківів, прокладок, кілець. За своїми механічними показниками текстоліт перевищує гетинакс.

Склотекстолі́т — полімерний матеріал, армований скловолокном.

У більшості випадків оброблене полімером скловолокно або склотканину піддають пресуванню. Склотекстоліт має високу міцність і динамічну стійкість, добрі електро- і радіопоказники. Його найчастіше застосовують у виробництві матеріалів органічного походження, в будівництві, транспортному машинобудуванню для виготовлення кузовів, невеликих суден і човнів, вагонів тощо.

Склотекстоліт, як і інші склопластики, використовують в авіаційній та ракетній техніці.