21. Процедура отримання статусу біженця

Закон визначає повноваження органів виконавчої влади, які вирішують питання щодо надання, втрати і позбавлення статусу біженця. До них належать: Кабінет Міністрів Украї­ни; Державний комітет України у справах національностей та міграції, органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; інші орга­ни виконавчої влади (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, регіональні органи, органи опіки та піклування), які мають відповідні повноваження. Закон визначає стадії надання статусу біженців, які складаються з порушення-клопотання шляхом подання зая­ви; оформлення документів для вирішення питання щодо на­дання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рі­шення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протя­гом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розгля­дав заяву. Статус біженця надається на період дії обставин, які пе­решкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвід­чення біженця видається строком на один рік. Під час пере­реєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується.

22, 48. Поняття особистого закону і національності юр. Ос.

Особистий статут юридичної особи означає

• її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб;

• порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею;

• поширення певного виду правового режиму” визначення обсягу правоздатності;

• реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.

Для визначення статуту юридичної особи необхідно встановити її „національність”, тобто державну належність та її особистий закон. „Національність” особи визначається за різними принципами:

• критерій місця створення (заснування) юридичної особи – означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації);

• критерій місцезнаходження особи (місце осілості). Використовується також:

• принцип місця основної діяльності юридичної особи;

• принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.

Загалом наявність різних критеріїв для визначення „національності” юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об’єднання можуть мати різне громадянство чи доміцилій.

23. Колізійні питання дієздатності іноземців чинним зак-вом Укр

Володіючи повною дієздатністю, особа має право вступати у цивільні правовідносини, скажімо, укладати договори, набувати й заповідати майно, відповідати за заподіяну шкоду. У державах передбачається різний вік особи, з якого настає повна дієздатність. Національне законодавство поділяє неповнолітніх на різні вікові групи. З досягненням ними певного віку обсяг їх дієздатності збільшується. Наприклад, з 16 років особа, як правило, може самостійно вчиняти значну кількість угод: укладати трудовий договір, розпоряджатися заробітком, складати заповіт і т. ін. Відповідно до законодавства України (ЗУ «про МЧП») цивільна дієздатність фізичної особи визначається їїособистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи