9.Договір у мчп.Закон, що застос. До форми та змісту дог.

При визначенні права головний принцип – це принцип автономії волі при виборі права.

• права і обов’язки з зовн.екон. угод визначаються правом країни, яку вибрали сторони;

• права і обов’язки за місцем здійснення угоди.

Не у всіх договорів допускається свобода вибору права:

при утворенні спільного підприємства з іноземн.юрид. і застосовується право, де це підприємство утворено;

заст..право країни де провод. Аукціон чи біржа, якщо угода укладена там.

Принцип локалізації договорів не застосовується.

Не можна використовувати будь-які початки права чи справедливості, а тільки порядок, який діє у країні.

Принцип автономії волі діє не лише щодо усіх зовн.економ. угод, але й до договорів.

Якщо не можуть дійти до згоди у виборі права, то рекомендують застосовувати „права континентальної Європи, якщо ні, то право буде визначено з урахуванням колізійних норм з нашого законодавства (закон місця заключення угоди, чи право країни, де заснована має місце життя, чи місце діяльності сторона:

• продавцем – в договорі купівлі-продажу;

• наймодавцем - майно найму;

• хранителем – в договорі охорони;

• перевізником – в договорі перевізки.

Договори о промисл.співтовариств, будівництві, виконання монтажних робіт використовувалося право країни, де це відбувається. Шляхом визначення права визначається статут угоди (обов’язки сторін та наслідки не виконання, звільнення від відповідальності).

10. Держава як суб. Мчп

Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Відносини поділяються на:

- такі, що регулюються нормами міжнародного публічного права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжн. торговельного права, валютних відносин, промислового, с/г, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо.

- це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави (з одного боку) та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб – з іншого боку.

Як суб’єкт МПрП держава може виступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за закордоном.

Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи ін. Чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств. Вона несе відповідальність за свої дії.

Різним є правове становище держави і міжнародних організаціях. У всіх правовідносинах від імені держави діють уповноважені нею суб’єкти.

10. , 39Принцип автономії волі

-Окремий інситут, що об*єднує норми правововго регулювання, які виникають внаслідок уклад. Дог. Між суб. МЧП та визнач право, що має бути застосоване до відносин між ними. Ст.5 ЗУ «про МЧП» говорить, що учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що має застосовуватись до змісту правовідносин. Закон вимагає, щоб вибір права був явно вираженим або прямо випливав з дії сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності. Вибір права може бути здійснене щодо правочину вцілому або його окремої частини. Вибір право може застосовуватись при регулюв. Сімейних віднос., ускладнених іноз.елем. Це повинно бути регламентоване законом. Заміна обраного права може бути здійснена учасниками в будь-який час, але є обмеження, незважаючи на те, що заміна права має зворотну дію і може бути підставою для визнання правочину недійсним у зв*язку з недодержанням його форми; зміна права не може обмежувати чи прушувати права, які були набути третьою особою

12.Основні формули прикріплення та особливості їх застосування

Колізійне право - особливий вид правових норм, що є характерною специфічною рисою МПрП. Колізійні норми застосовуються в тих випадках, коли мова йде про регулювання відносин, що виникають у сфері міжнародного господарського (цивільного) обороту в широкому змісті слова, і саме в умовах, коли на регламентацію конкретних суспільних відносин претендують два або більше правопорядки різних держав. Колізійна норма по своїй сутності являє собою відсильну норму, за допомогою якої можливо обумовити право, що виступає компетентним правопорядком стосовно до даного конкретного відношення й містить необхідні відповіді на питання, що стосуються його суті. Колізійна норма, таким чином, сама по собі не регулює відношення як таке, а діє в сполученні з матеріально-правовою нормою відповідної правової системи (національного права певної визначеної держави або міжнародного договору).

Колізійні норми традиційно виступають основою МПрП й складають його ядро. Найменування колізійної норми буквально означає "конфлікт, зіткнення ". Так званий конфлікт між законами різних держав, що претендують на регулювання даного відношення, і призначені дозволити розв'язати колізійні норми, що забезпечують вибір відповідного правопорядку й кінцеве рішення питання по суті, тобто відшукання необхідної матеріально-правової норми.

Колізійні норми складаються із двох структурних елементів - об'єму й прив'язки. Об'єм вказує на коло суспільних відносин в, що підпадають під регулювання, і умови, при яких діє дана колізійна норма. Прив'язка "прикріплює", "прив'язує" розглянуті суспільні відносини до конкретного правопорядку.

Залежно від форми вираження прив'язки розрізняють двосторонні й односторонні колізійні норми. Односторонні колізійні норми відсилають регулювання відносин до безперечно позначеного правопорядку - як правило, національному, що відповідає державі. Двосторонні колізійні норми не називають компетентне право безпосередньо, а лише вказують на ознаку, за допомогою якого таке можна відшукати. Вибір відповідного матеріального права, що буде регулювати розглянуте відношення по суті, залежить від фактичних обставин, що характеризують дане відношення. Прив'язки двосторонніх колізійних норм оперують різними критеріями визначення компетентного правопорядку. Серед них найбільше поширення в міжнародній і національній практиці одержали громадянство фізичної особи, місце її постійного проживання або переважного проживання, місце укладання договору, здійснення виконання дії (акту), місце знаходження речі (внесення її до реєстру), місце заподіяння шкоди, місце розгляду суперечки й ін., що йменується "формулами прикріплення", або колізійними принципами.