
- •1.Порівн. Метод та мчп
- •2. Мд як джерело мчп
- •3.Джерела суч. Мчп
- •5. Міжн. Комерц. Арбітраж при тпп Укр.:правові засади його діяльн. І компет
- •6. Пр.Статус представництв іноз.Суб. Госп.Діяльн. В Укр.
- •7. Від.Конв про дог.Міжнар. Куп-прод тов, 1980р
- •8. Методи правового регулюв. Правовідносин у мчп
- •9.Договір у мчп.Закон, що застос. До форми та змісту дог.
- •Держава як суб. Мчп
- •, 39Принцип автономії волі
- •13. Взаємність та реторсії в мчп
- •14, 44. Тлумачення, кваліфікація та конфлікт кваліфікації в мчп.
- •15. Види імунітету держави та їх характеристика
- •16.Європейська конв про імунітет д-ви 1972р
- •18. Пр. Статус іноземців в Україні.
- •21. Процедура отримання статусу біженця
- •22, 48. Поняття особистого закону і національності юр. Ос.
- •23. Колізійні питання дієздатності іноземців чинним зак-вом Укр
- •24, 58. Зособи правового захисту у випадку порушення дог. Міжнар. Куп-прод тов
- •25. Іноз.Елемент у цив-пр відносинах мчп
- •31. Трансформація норм мд у норми нац. Зак-ва Укр.
- •26. Представництво іноз суб госп д-ті в Укр
- •27, 59. Система відповідальності сторін за від. Конв 1980 р. Пон. Та склад збитків
- •28. Співвідношення мчп та мпп
- •29. Система мчп
- •30. Мд України у системі джерел мчп.
- •32, 35. Мз та судова і арбітражна практика як джерела мчп
- •33, 38. Заг. Характеристика принципів мчп
- •34. Поняття та види джерел мчп
- •36. Національні джерела мчп
- •37. Уніфікація та мо, що займ. Проблемами мчп
- •42. Поняття, структура та особливості застосування колізійних норм
- •43. Класифікація колізійних норм
- •45. Обхід закону
- •61. Міжнар-пр регулюв розрах за ікасо
- •46. Застереження про публічний порядок
- •47. Зворотне відсилання та відсилання до законодавства третьої держави
- •49. Право власності у мчп. Коліз-правове регулюв. Права власності
- •50,64. Міжнародний фінансовий лізинг
- •60. Міжнар-пр регулюв розрах за акредитивом
- •62. Міжнар-пр регулюв розрах платіжними дорученнями (банк. Переказ), дог. Банк. Обслугов.
- •63. Міжнар-пр регулюв розрах векселями та чеками
- •65. Колізійні норми шлюбно-сімейного права
- •69. Консульські шлюби
- •67. Шлюбний договір та особливості
- •68. Особливості шлюбних зносин за мусульм. Правом
- •70. Розлучення, ускладнене іноземним елементом
- •71.Розлучення за мусульм. Правом
- •72. Особисті та майнові обов*язки подружжя
- •73. Усиновлення, ускладнене іноземним елементом
- •74.Опіка та піклування, ускладнене іноземним елементом
68. Особливості шлюбних зносин за мусульм. Правом
«норми особистого статусу», що регулюють сімейні, спадкові відносини, де провідними інститутами є шлюб, розлучення, спорідненість, матеріальне забезпечення сім’ї, обов’язки у вихованні дітей, заповіт, успадкуванням за заповітом тощо.
мусульманське право має нерозривний зв'язок з мусульманською релігією.
Отже, шлюбні відносини у мусульманському праві регулюються правом особистого статусу. Зараз сімейне право у більшості мусульманських країн представлено, як правило, спеціальним законодавством, яке залежно від сфери діяльності поділяється на три групи:
нормативні акти, які регулюють лише окремі сторони сімейного законодавства;
нормативно-правові акти діють з різним ступенем дії на всі основні питання сімейного права;
нормативно-правові акти регулюють як сімейне, так і спадкове право.
Очевидно, що найголовнішим інститутом сімейного права є шлюб. У більшості випадків він розглядається як двосторонній договір, який робить жінку «законною», «дозволеною» для чоловіка. Мета шлюбного договору є утворення сім’ї та продовження роду.
Законодавство мусульманських країн встановлює перелік вимог, щодо укладення шлюбного договору. Звичайно, шлюбну угоду підписують ті, хто вступає в шлюб, лише в деяких випадках таке право може мати і опікун (з боку нареченої). При укладенні шлюбного договору потрібна присутність двох повнолітніх і розумово повноцінних свідків, це може бути як чоловік, так і жінка, але обов’язково мусульманської віри.
За законодавством мусульманських країн, договір обов’язково повинен бути укладений у письмовій формі, можна у компетентних органах, або в присутності «мазуна». Звісно, вимогою до укладення шлюбу є й вік, дозволений для вступу до нього, але в арабських країнах він різниться (15-17 жін., 16-18 чол.)
У деяких арабських країнах встановлюються особливі вимоги до укладення шлюбу, якщо різниця у віці дуже значна. Наприклад: за законодавством Йорданії якщо наречений старший за наречену більше ніж на 20 років, яка не досягла 18-річного віку, то дозвіл на шлюб дає суд, впевнившись, у згоді нареченої.
У мусульман згідно з їхніми традиціями, значне місце, при укледанні шлюбного договору відводиться – опікуну нареченої (інколи і нареченого). Ним може бути батько або інший найближчий родич, але обов'язково чоловічої статті. Як правило, вимагається, щоб опікун був у здоровому глузді і повнолітньою особою. Функції опікуна полягають у підбиранні підходящої партії для дівчини, він дає свій дозвіл на шлюб (навіть, якщо особа досягла визначеного віку, дозвіл опікуна є обов’язковим), обговорює умови шлюбного договору, виступає виключно в інтересах своєї особи, якою він опікується згідно з нормами Корану.
Однією з важливих умов шлюбу є «рівність» чоловіка і жінки, що відповідає загальноприйнятим нормам «фікха». Вимоги щодо «рівності» переважно стосуються матеріального становища, якщо «рівність» буде порушено, то жінка може вимагати розлучення в суді. Також до шлюбного договору можна внести певні умови за бажанням сторін, і ці умови неодмінно повинні бути виконанні, але не повинні носити аморального характеру і принижувати гідність іншої сторони. Наприклад: жінка може вимагати, щоб вона була єдиною дружиною, якщо чоловік погодився, а потім порушив цю домовленість, то вона має право вимагати розлучення.
Питання кількості дружин, в мусульманських країнах регулюється по-різному: від двох до чотирьох дружин, але ставлення до всіх має бути однаковим і справедливим. У жодному разі не можна одружуватися з п’ятою дружиною, не розлучившись з однією з попередніх. Дозвіл на одруження з другою, третьою і т. д. дружинами має дати перша дружина або суд, але головною лишається перша дружина. Існують і винятки, де полігамія забороняється – Туніс, або де полігамія обмежена – НДРЄ, але не можна робити висновки, що «в більшості арабських країн утримання декількох дружин заборонено або обмежено бігамією…», повторюємо, що це лише винятки.
Сімейне законодавство мусульманських країн, ґрунтуючись на принципах шаріату, забороняє шлюби між особами, які мають кровні зв’язки. В першу чергу – це коли особи взагалі не можуть бути подружжям, в другу – заборона має лише тимчасовий характер. До першого випадку належать: чоловік не може одружитись зі своїми першими родичками; з прямими нащадками своїх батьків і представниками своїх дідів і бабів: з дружинами свого батька, діда, сина або внука; з першими родичами своєї дружини; з молочними родичами. До другого випадку належать: заборона одруження з одруженими жінками; з жінками, які знаходяться в процесі розлучення. За принципами шаріату, суворо забороняється шлюб мусульман з не мусульманами, тобто «невіруючими». Ллише після прийняття релігії, шлюб дозволяється.
Важливою складовою мусульманського шлюбу є весільний викуп «махра», жінка його може отримати одразу після укладення шлюбного договору, звісно якщо вона від нього не відмовилася. «Махрою» може бути як грошова сума, так і річ, яка має певну цінність.
Однією з важливих повинностей чоловіка після укладання шлюбного договору є забезпечення відповідних умов життя дружині, умови для дружин повинні бути однаковими для всіх. Також і становлення має бути гідним, яке вимагають традиції. До переліку умов утримання дружини входять: забезпечення продуктами харчування, одягом, покриття рахунків за лікування, а також обслуговування дружини, враховуючи служниць. Звісно, обсяг плати на утримання встановлюється відповідно до матеріального забезпечення чоловіка. Чоловік може зменшити витрати на утримання дружини, якщо ж та не підкоряється йому. Але варто зазначити, що ступінь належності жінки чоловіку в мусульманських країнах різний.
жінка сама визначає свої права при укладенні шлюбного договору.