1.Порівн. Метод та мчп

Порівняльний метод дозволяє зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів виконання зобов'язань.

Практична корисність порівняльного методу завжди пов'язувалася з виконанням завдань міжнародного приватного права. Останнє повинно було забезпечити у міжнародному обігу здійснення національних законів та встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Значення вказаного методу стосовно міжнародного приватного права взагалі та окремих його об'єктів дослідження можна розглядати з позицій: правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру); правозастосовної діяльності; доктрини права.

У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняльно-правовий метод використовується

• для вирішення правовід-ношення, яке постає перед судом.

• під час вирішення проблеми кваліфікації, яка виникає у процесі застосування колізійних норм;

• у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив'язки колізійної норми.

Тому в цих сферах діяльності порівняльний метод служить для: 1) тлумачення права; 2) уніфікації чи розмежування його норм; 3) встановлення загальновизнаних правових принципів; 4) вирішення питання прийняття чи неприйняття зворотного відсилання чи відсилання до законодавства третьої держави в разі застосування колізійної норми; 5) виявлення позитивного та негативного правотворчого та правозастосовного досвіду, зокрема неефективності норм права; 6) зміни національного законодавства.

У доктрині права порівняльний метод дозволяє:

і) виявити протилежність, різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і правових "сімей";

2) формулювати загальнотеоретичні положення та конструкції;

3) виявити закономірності функціонування й розвитку правових систем.

2. Мд як джерело мчп

  Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у біль­шості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного пра­ва. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально ство­рюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

Зазначені угоди можна класифікувати за різними критері­ями, зокрема за:

• предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сі­мейні відносини, з авторського права тощо);

• видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

• кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

• суб'єктами, які створюють їх, чи під егідою яких вони ук­ладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприк­лад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна органі­зація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі — відповідно СНД, МОП тощо);

• ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві дер­жав (потребують трансформації в національне законодавство або ж "самовиконувані", тобто такі, що потребують тільки на­ціональної норми-відсилання).

У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тоб­то перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним зако­нодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, ви­дання іншого національного нормативного акта.