34. Серцевий цикл. Його фази

Серцевий цикл – ритмічно повторювані скорочення і розслаблення передсердь та шлуночків. Тривалість серцевого циклу визначається за інтервалом часу між будь-якими повторюваними проявами роботи цього органа (ударами серця, пульсовими хвилями,однойменними зубцями ЕКГ і т.д.)Основними компонентами серцевого циклу є систола (скорочення шлуночків і передсердь) і діастола (розслаблення порожнини серця). Систола і діастола передсердь та шлуночків узгоджені між собою та складають єдиний цикл роботи серця. Розрізняють три фази роботи серця. 1. Скорочення (систола) передсердь; 2.Скорочення (систола) шлуночків.3. Загальна пауза (діастола).Серцевий цикл розпочинається з систоли спочатку правого а потім лівого передсердь. Шлуночки в цей час розслаблені, тому венозна кров з правого передсердя потрапляє в правий шлуночок, а артеріальна кров з лівого передсердяв лівий шлуночок. Довжина систоли складає 0.1с.Фази: 1)систола шлуночків; 2) період напруження;3) фаза асинхронного скорочення; 4) фаза ізометричного скорочення; 5) період вигнання крові; 6) фаза швидкого вигнання;7) фаза повільного вигнання; 8) діастола шлуночків; 9) протодіастолічний період; 10) період ізометричного розслаблення; 11) період наповнення кров;ю; 12) фаза швидкого наповнення;13)фаза повільного наповнення;14) систола передсердя.

35. Звукові показники діяльності серця. Механізм утворення.

При роботі серця виникають звуки, що називають тонами серця. При вислуховуванні тонів серця на поверхні лівої статевими грудної клітини чутні два тони: 1 тон систолічний, 2 тон – на початку діастоли (діастолічний).Тон1 більш протяжливий і низький, 2 – короткий і високий. Поява 1 тону пов;язана з закриттям передсердно-шлуночкових клапанів у систолу шлуночків і вібрацією стінок шлуночків. 2 тон виникає при закритті клапанів аорти і легеневого стовбура, що призводить до коливання крові. На ФКГ крім 1 та 2 тонів реєструються також 3 та 4 тони, що більш тихі ніж 1 та 2. Тон3 виникає внаслідок вібрації стінки шлуночків при швидкому припливі крові в шлуночки на початку їх наповнення. Тон 4 має два компоненти. Перший з них виникає при скороченні міокарда передсердь, а другийз;являється на самому початку розслаблення передсердь і падіння тиску в них.

36. Біоелектричні показники серця (екг)

екг - електрокардіограма -запис процесів збудження, що відображають роботу серця. ЕКГ дозволяє оцінити: стан провідної системи, стан збудливостіміокарда.ю щоможезмінитися при гіпертрофії шлуночків та гіпоксії міокарда. Для реєстрації ЕКГ використовують відведення потенціалів від кінцівок і поверхні грудної клітки. Зазвичай використовують стандартні відведення від кінцівок: 1 – права рука -ліва рука, 2 – права рука-ліва нога, 3 – ліва рука, ліва нога. ЕКГ складається із зубців і інтервалів між ними. Висота зубців характеризує збудливість, тривалість – швидкість проведення імпульсів в серці. ЕКГ має 3 направлених вгору зубця – P,R,T і два негативних зубцяЮ вершини яких обернуто вниз – Q, S

37. Пристосування діяльності серця до зміни потреб організму відбувається за допомогою ряду регуляторних механізмів. Частина з них розташована в самому серці -це внутрішньо серцеві регуляторні механізми. До них відносяться внутрішньоклітинні організми регуляції, регуляція міжклітинних взаємодій та внутрішньосерцеві периферичні рефлекси. Друга група- це позасерцеві регуляторні механізми. До неї відноситься нервова та гуморальна регуляція. Нервова регуляція здійснюється імпульсами, що надходять до серця з ЦНС по блукаючих і симпатичних нервах. Тіла блукаючих нейронів розташовані в довгастому мозку, а відростки їх закінчуються в інтрамуральних гангліях серця. Нейрони інтрамуральних гангліїв йдуть до синоатріального вузла, м язових волокон передсердя, атріовентикулярного вузла. Нейрони симпатичної нервової системи розташовані в бічних рогах 5ти верхніх сегментів грудного відділу спинного мозку. Вплив на серце блукаючих нервів: При слабому подразнені відбувається уповільнення серцевих скорочень. Одночасно зменшується амплітуда скорочень. Проведення збудження по серцю сповільнюється. Збудливість знижується. Вплив на серце симпатичних нервів: При подразнені симп. нервів відбувається частішання серцевих скорочень, збільшення сили серцевих скорочень, поліпшення проведення збудження в серці, підвищення збудливості. При подразнені блукаючих нервів в їх закінченнях виділяється ацетилхолін, а в симп. нервах норадреналін. Вони- медіатори нервового збудження

38. Пристосування діяльності серця до зміни потреб організму відбувається за допомогою ряду регуляторних механізмів. Частина з них розташована в самому серці -це внутрішньо серцеві регуляторні механізми. До них відносяться внутрішньоклітинні організми регуляції, регуляція міжклітинних взаємодій та внутрішньосерцеві периферичні рефлекси. Друга група-це позасерцеві регуляторні механізми. До неї відноситься нервова та гуморальна регуляція. . Гуморальна регуляція. Катехоламіни збільшують силу та ритм серцевих скорочень. При фізичних навантаженнях або емоційній напрузі мозковий шар наднирників виділяє в кров велику кіл-ть адреналіну, що призводить до посилення серцевої діяльності. Такий самий єфект надає норадреналін, схожі ефекти викликає гормон щитоподібної залози- тироксин. Велику роль відіграють електроліти- зокрема іони Са 2+ и К+. Надлишок іонів К+ в крові пригноблює серцеву діяльність. Надлишок Са2+ викликає протилежний ефект. При зменшені вмісту Са2+ серцеві скорочення пригнічуються.

39. Пристосування діяльності серця до зміни потреб організму відбувається за допомогою ряду регуляторних механізмів. Частина з них розташована в самому серці -це внутрішньо серцеві регуляторні механізми. Друга група-це позасерцеві регуляторні механізми(нервова та гуморальна регуляція). До внутрішньосерцевих регуляторних механізмів відносяться внутрішньоклітинні організми регуляції, регуляція міжклітинних взаємодій та внутрішньосерцеві периферичні рефлекси. Внутрішньоклітинна регуляція. При збільшенні навантаження на серце виникає збільшення синтезу скоротливих білків м язової тканини серця. До внутрішньоклітинних механізмів відносять «закон серця»- сила скорочення міокарду пропорційна початковій довжині м язового волокна, тобто чим більше розтягнуті кардіоміоцити під час діастоли, тим сильніше вони зможуть скоротитися під час систоли. Регуляція міжклітинних взаємодій визначається особливостями структурних взаємозв язків кардіоміоцитів. Це тісні міжклітинні контакти- вставні диски. Вони можуть бути декількох типів, особливе значення грають нексуси. Внутрішньосерцеві периферичні рефлекси. Це більш високий рівень регуляції роботи серця, пов язаний з наявністю в серці інтрамуральних ганглієв: аферентні нейрони, вставні нейрони і еферентні нейрони. Ці три типи нейронів забезпечують нормальне надходження крові в систему артерій.

40, 41. Типи кровоносних судин.Функціональна класифікація. Магістральні- аорта, легеневі артерії.В них ритмічно пульсуючий кровотік перетворюється на рівномірний і плавний. Стінки цих судин містять мало гладком язових елементів та багато еластичних волокон. Опір кровоточу тут невеликий. Резистивні судини- кінцеві артерії,артеріоли, капіляри і венули. Обмінні судини- капіляри- найважливіший відділ серцево-судинної системи. Через стінки капілярів відбувається обмін між кров ю і тканинами. Ємнісні судини- венозний відділ серцево-судинної системи. Шунтуючі судини- артеріовенозні анастомози- забезпечують прямий зв язок між дрібними артеріями і венами без участі капілярів.

42. Серце- головний орган кровообігу, від нього починається велике та мале коло кровообігу. Велике коло кровообігу- починається від лівого шлуночка аортою. Аорта розгалужується на крупні, середні і дрібні артерії. Артерії переходять в артеріоли, які закінчуються капілярами. В капілярах кров віддає кисень та поживні речовини, а з них в кров поступають продукти обміну речовин та вуглекислий газ. Капіляри переходять у венули, дрібні, середні та крупні вени. Потім венозна кров збирається у верхню і нижню порожнисту вени, що впадають у праве передсердя, де закінчується велике коло. Мале коло кровообігу- починається від правого шлуночка легеневим стовбуром, який поділяється на дві артерії, вони йдуть до легенів. В легенях артерії діляться на дрібні артерії, артеріоли і капіляри. В капілярах легенів кров з венозної перетворюється на артеріальну. Легеневі капіляри переходять у венули, які потім утворюють вени. По чотирьох великих легеневих венах артеріальна кров відтікає до лівого передсердя, де закінчується мале коло.

43. Гемодинаміка- розділ, вивчаючий механізми руху крові у серцево-судинній системі. Рух крові в різник відділах системи кровообігу характеризується об ємною і лінійною швидкістю кровотоку. Об ємна швидкість однакова в поперечному перетині будь-якої ділянки серцево-судинної системи. Об ємна швидкість рівна кількості крові, що викидається серцем в одиницю часу. Така ж кіл-ть крові поступає до серця по порожнистих венах за 1 хв. На об ємну швидкість впливає різниця тиску в артеріальній і венозній системах та опір судин. Лінійна швидкість- це шлях, який в одиницю часу проходить частинка крові. Вона неоднакова в різних судинних областях, у венах менше ніж в артеріях. В стані спокою в аорті складає 0.5 м/с, в капілярах- 0.5 мм/с. Уповільнення кровотоку в капілярах полегшує обмін речовин між тканинами і кров ю. В крупних венах лінійна швидкість збільшується, проте вона ніколи не досягає швидкості крові в аорті.

44. Артеріальний тиск у здорової людини є досить постійною величиною. Він завжди має невеликі коливання залежно від фаз діяльності серця і дихання. Розрізняють систолічний, діастолічний, пульсовий і середній. Систолічний відображає стан міокарду лівого шлуночка.Він складає 100-120 мм.рт.ст. Діастолічний- ступінь тонусу артеріальних стінок, дорівнює 60-80 мм.рт.ст. Пульсовий тиск- різниця між величинами систолічного та діастолічного, дорівнює 35-55 мм.рт.ст. Якщо систолічний стане рівним діастолічному, рух крові буде неможливим. Середній- сума діастолічного і 1/3 пульсового тиску. Він виражає енергію безперервного руху крові і є постійною величиною. На величину арт. тиску впливають: вік, час доби, стан організму, цнс та інш.

45. Артеріальний пульс- періодичні розширення і подовження стінок артерій, обумовлені надходженням крові в аорту при систолі лівого шлуночка. Ознаки: 1)частота- число ударів за 1 хв., 2) ритмічність- правильне чергування пульсових ударів., 3) наповнення- ступінь зміни об єму артерії., 4) напруга- сила,яку треба прикласти, щоб здавити артерію до повного зникнення пульсу.Пульсова хвиля розповсюджується по артеріях, слабшає і затухає на рівні капілярів.

46.РУХ крові по венах. Кров з мікроциркуляторного русла поступає у венозну систему. У венах тиск крові низький. Фактори що сприяють руху крові по венах: 1.Робота серця. 2.Клапанний апарт. 3.Скорочення скелетних м’язів. 4.Присмоктуюча дія грудної клітки. Робота серця створює різницю тиску крові в артеріальній системі і правом передсердіі. Це забезпечує повернення крові до сердця. Клапани у венах сприяють руху крові в одному напрямку--до серця. Розслаблення скелетних м'язів сприяє надходженню крові з артеріальної системи у вени. Внутрішньогрудний тиск викликає розширеня венозних судин області шиї і грудной порожнини і тиск у венах знижується , що полегшуе рух крові до серця.

47.судиноруховий центр. В нервовій регуляції тонусу судин принимаєт участь спинний, довгастий, середній, проміжний мозок, кора великого мезку . Судиноруховий центр - парне утворення, що розташоване в довгастому мозку. Судиноруховий центр складається з двох областей – пресорної і депрессорної. Збудження нейронів прессорной області призводить до підвищенню тонусу судин і зменшення їх просвета. Возбужденіе нейронів пресорної області призводить до підвищення тонусу судин і зменшення їх просвету. Судиноруховий центр регулює тонус судин, діючи на спинальні судинорухові центри. Нейрони судинорухового центру здійснюють регуляцію тонусу судин,підтримують кров’яний тиск, забезпечує рух крові по судинній системі і її перерозподіл по окремим органам і тканинам. Важливу роль в регуляції активність нейронів належить аортальній і каротидній рефлексогенним зонам.

48Система органів дихання людини. Систему органів дихання людини становлять легені і повітроносні шляхи (носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи). Легені розміщені в грудній порожнині, в них відбувається процес обміну кисню і вуглекислого газу між кров'ю і атмосферним повітрям. Повітроносні шляхи починаються носовою порожниною, розділеною кістково-хрящовою перегородкою на ліву і праву частини. Стінки носової порожнини вистелені слизовою оболонкою, яка вкрита війками, пронизана кровоносними судинами, сальними і потовими залозами. З носової порожнини повітря послідовно потрапляє в носоглотку і гортань. Вхід до гортані при ковтанні їжі закривається хрящовим надгортанником. У гортані розміщені складки — голосові зв'язки,. Нижній відділ гортані переходить у трахею, передня стінка якої утворена хрящовими півкільцями, а задня складається з гладеньких м'язів і прилягає до стравоходу. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у ліву і праву легені. Бронхи розгалужуються на дві повітроносні трубочки, діаметр яких поступово зменшується, і закінчується гронами легеневих пухирців.

етапи дихання: -зовнішнє -дифузія газів -транспорт газів кров'ю -обмін газів -внутрішне дихання.

49 Будова легень.Плевра.Плевральна порожнина легені - парні органи, розташовані в грудній порожнині. Права легеня більшого обсягу, ніж ліве. Кожна легеня має неправильну конусоподібну форму, з основою, спрямованим вниз і верхівкою, спрямованої вгору. У легені розрізняють три поверхні (діафрагмальна, медійна, реберна) і три краї, що відокремлюють ці поверхні один від одного - нижній, передній, внутрішній Кожна легеня за допомогою сполучнотканинних борозен ділиться на частки, яких у правій легені три, а в лівій - дві .

Плевра-серозна оболонка легень. Вона складається з двох листків: вісцерального і пристінчатого. Висцеральная покриває саму легеню. Прістіночна представляє відділ серозного мішка легень. Внутрішня поверхня плеври зволожується серозної рідиною, через що зменшується тертя між плевральними листка . Плевральна порожнина - щілиноподібні простір між парієтальним і вісцеральним листками плеври, оточуючими кожне легке.