§ 3. Психологія тюремного побуту

Відбування покарання у місцях позбавлення волі пов'язане зі змі­ною людської поведінки. Соціальна ізоляція негативно впливає на психіку засудженого: загострюються міжособистісні конфлікти, ви­являються агресивність і ворожість у відносинах, виникають фрустра-ційні стани. Суворий побут закладу, система заборон і обмежень, екстремальні умови існування, свавілля міжособистісних спілкувань сприяли формуванню своєрідних регуляторів відносин — звичаїв і традицій злочинної сфери.

Система злочинних поглядів та ідей називається кримінальною ідеологією. Така ідеологія проявляється у субкультурі злочинного світу (сукупності духовних і матеріальних цінностей злочинного еле­мента) і реалізується через злочинні інститути («злодійський закон», «общак», «злодійська сходка», «коронування», «стигматизація» та ін.). Зазначені інститути являють собою стійкі традиції, суспільні встанов­лення, ритуали, обряди, правила поведінки.

¹ Щодо цього цікавою може бути стаття «Про те, як російський зек у німецькій тюрмі сидів». Ось деякі уривки: «Прізвище у нього німецьке. Це дозволило йому ще у 1990 р. емігрувати... Він вирішив, що працювати йому все одно не дадуть, до того ж не дуже й хотілося... Результат - чотири роки тюрми. Слід віддати належне його співкамерникам... Вони одразу зрозуміли, що їм краще мовчати... Тому що перше, що зробив І., - роздягнувся. І всі побачили філію Третьяковської галереї. Один із співкамерників виявився поляком. Він таки примудрився перекласти значення його наколок. Значення перекладу зводилося до того, що І. сидів у якомусь страшному радянському таборі під назвою Івдельлаг. У в'язниці вирішили, що він ватажок російської мафії у Гамбурзі. Скориставшись такими чутками, І. конфіскував у наляканих відчайдушних німецьких злочинців «енну» кількість марок... У цій тюрмі були тенісний корт, більярд і пристойний спортзал. І багато хто займався спортом. Адміністрація їх навіть заохочувала. У нас по-іншому: зайнявся спортом, отже, готується до втечі, на твою особову справу тут же наклеюють червону смугу. І ось один з гладіаторів-спортсменів спробував «розкачати права»... Та куди йому, товстобрюхому бюргерові, проти російського зека з Івдельлагу. Як говорять, «і слонам ламають бивні». І. взяв гладіатора «на понт». Тикнув пальцями в очі. І. прокусив шию, адже фікси у нього були зроблені з спецскладу - такими фіксами у нас у зонах дріт перекушують. Потім популярно пообіцяв випити у гладіатора всю кров. І хоча все це говорилося виключно російською «фенею», «гладіатор» та всі інші чудово зрозуміли і повірили» (Иванов А. О том, как российский зек в немецкой тюрьме сидел // Криминальная хроника. - 1997. -№ 6 (81). - С. 12).

Позбавлення волі пов' язане з новими умовами мікросередовища, де проявляються жорстокі відносини між засудженими, насильство, прагнення до самоствердження¹. Так, за час ув'язнення відомий «зло­дій у законі» Іваньков (Япончик) 58 разів порушував режим, 35 разів поміщувався до штрафного ізолятора і карцеру, на два місяці перево­дився до приміщення камерного типу¹.

Саме у тюремному житті виникла «злодійська ідея». На перший погляд, «злодійська ідея» — це погано сконструйована ідеологема. її важко висловити в декількох словах. Злочинний світ сприймає її інту­їтивно, як ідею злодійського братерства, як проголошення справедли­вості «для своїх» і вираження своєї «правди». При більш докладному дослідженні виявляється, що «злодійська ідея» у певному ступені є по­слідовною і системною. Вона відображає інтереси і світогляд касти професійних злочинців — злодіїв — і становить «коктейль» декількох принципів, життєвих орієнтирів, етичних норм і відчувань².

¹ Див.: МодестовН. Москва бандитская. Документальная хроника криминального беспредела 80-90-х годов. - С. 265.

² Докладніше про це див.: Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Под общ. ред. А. Н. Ярмыша. -Х.: Изд-во Нац. ун-т внутр. дел, 2002. - С. 23-24.

У злочинному світі важливу регулюючу роль відіграють «злодій­ський закон» і «поняття». Зокрема, до заборонних норм «закону» на­лежать такі: злодій не має права на обман своїх товаришів по касті, утаювання грошей і речей, що належать братству, розголошення таєм­ниці, видання співучасників злочинів чи заподіяння будь-якої іншої шкоди своїм братам по касті; злодій не повинен працювати або служи­ти, джерелом його існування є злочинний промисел. Він ні за яких умов не має права погоджуватися на роботу в місцях позбавлення волі або посідати які-небудь посади, що займають ув'язнені; злодій не повинен виконувати жодних суспільних функцій, перебувати в офіційних орга­нізаціях, цікавитися політикою, читати газети; злодій не повинен служити в армії або брати зброю з рук влади; злодію заборонено будь-які контакти з представниками правоохоронних органів; злодій не повинен мати контактів з «опущеними», представниками нижчої «кас­ти» ув' язнених чи зі зрадниками, відступниками, вигнаними зі зло­дійського співтовариства («йоржами»); злодій не має права мати офі­ційну дружину і бути зв' язаним сімейними узами; злодій — це вічний бурлака, блукач, готовий до будь-яких мінливостей долі; злодій не по­винен носити на собі нічого червоного кольору; злодій не повинен боятися тюрми та інших місць позбавлення волі: вони для нього «рід­ний дім»; відбуваючи покарання, злодій не повинен втрачати своєї честі і гідності, не повинен порушувати свого слова, уподібнюватися «нижчим кастам», без потреби лаятися, вчиняти «безпрєдєл», відби­рати пайку в будь-якого зека, без потреби конфліктувати з адміністра­цією, грати у карти без можливості розплатитися¹.

Нині «злодійський закон» зазнав істотних змін. Спостерігається тенденція до послаблення «закону» (наприклад, боротьба між «зло­діями» і «тими, що відійшли»). Лібералізація «закону» пов'язана з ви­никненням «понять», що є досить розпливчастими (їх виникнення припадає на 90-ті роки ХХ ст.).

Слід зазначити, що є певний порядок випробування новачків у міс­цях позбавлення волі, їх прийому до злочинного середовища. Це свого роду прописка, що проводиться за допомогою різноманітних «прико­лів» (впіймати кого-небудь на незнанні «законів» злочинного світу). Найбільш поширені «приколи» — загадки (25,1 % від усіх випадків) — перевіряються кмітливість і спритність новачка, знання ним норм кримінальної субкультури; спеціальні забави (24,8 %) — з метою при­низити новачка, пожартувати над ним, є також засобом розважання групи; випробування (20 %); шантаж (15 %); єдиноборство (до 10 %)².

Кримінальна субкультура відображається у соціальній стигмати­зації або стигмі (встановлення певних відмінностей). Стигматизація — це своєрідне таврування представників місць позбавлення волі: нане­сення татуювань, присвоєння кличок, наділення речовими атрибутами (відображається в особистих речах, одязі та ін.).

Різновидом стигми є татуювання, наколоті особливою фарбою ві­зерунки на тілі. Слово «татуювання» походить від полінезійського «тату», що означає малюнок, або «тікі» — імені бога полінезійців, який встановив, за переказами, татуювання.

¹ Див.: Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк). - С. 33-34.

² Про функції, форми і види прописки більш докладно див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. - С. 146-149.

226

Татуювання поширені переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «про­шивкою» або «регалкою». Існують різні способи нанесення татуювань. Найбільш поширеним способом, використовуваним у місцях позбав­лення волі, є застосування двох-трьох голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвну речовину використовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Поширені також татуювання з зобра­женнями хрестів і перснів на пальцях рук, могил і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр

(«1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам'ятаю»), виразів («жена поругает и простит, любовница ж — отомстит»). Деякі татуювання наносяться у примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень) можуть мати певний прихований зміст, указувати на становище у злочинному сере­довищі, ставлення до злочинної діяльності, судимість і строки покаран­ня, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної кате­горії злочинців, спосіб вчинення злочину, знаряддя злочину.

Абревіатури у татуюванні іноді складаються з перших літер інших слів, речень (російською мовою): БАРС — бий актив, ріж сук; БЕС — бий, якщо зможеш; БОСС — був засуджений радянським судом; ВОЛК — волю дуже любить колоніст; ЗЛО — за все лягавим помщуся; КОТ — корінний мешканець тюрми; ПОСТ — прости, батько, доля така; СЛОН — смерть лягавим від ножа, або серце любить одну наві­ки; СОС — врятуйте від суду; ТУЗ — тюремний в'язень, або тюрма вчить законам, або отут вчаться зеки.

Татуюються і тексти: «Байдики бити, горілки не пити», «Будеш уночі багато спати, перестанеш красти», «Йду туди, де немає закону», «Люблю тебе, як мати рідну» (на середній третині плеча), «Не поспішай на роботу» (на стопах ніг), «Совість — добре, а червінець — краще» (на ділянці гру­дей), «В'язниця не школа, прокурор не вчитель» (на середній третині стегна), «Знову я у хазяїна» (мається на увазі у в'язниці) та ін.

Розрізняють татуювання-малюнки, що мають характер прикрашан­ня, і татуювання-малюнки із прихованим змістом (знаки, символи)¹.

¹ Про систематизований аналіз татуювань докладніше див.: БурикВ. И., ПилипчукВ. Ф. Признаки внешности человека и их использование в розыскной деятельности: Справ. пособ. - К.: РИО МВД УССР, 1982. - С. 62-112.

² Див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. - С. 144-145.

Роль стигми виконують клички. Функціональне призначення клички полягає у заміні прізвища особи, закріплює статус особи у групі. Так, у кличках відображаються деякі об' єктивні дані про особу: 1) характе­рологічні особливості і звички (Шнирь — пролазливий, Прищ — зло­вредний, Вертоліт — базіка тощо); 2) фізичні особливості і недоліки (Рудий — за колір волосся, Косий — за дефекти зору, Горбань — за каліцтво та ін.); 3) трансформовані прізвища та імена (Цар — від Царьо-ва, Тхір — від Хорькова та ін.); 4) статус у соціумі (угрупованні) (Король, Князь, Директор — лідери, Клоп, Бацила, Аскарида — низи); 5) іронія (Інтелігент, Доцент — дурний, Похмурий — веселий, Хокеїст — куль­гавий та ін.); 6) специфіка злочинної діяльності (Вогник — квартирний злодій, Кат — вбивця та ін.); 7) колишня дозлочинна діяльність (Ду-харь — музикант, Клістир — медик, Фінансист — бухгалтер та ін.)².

^^^^^н § 4. Психологічні основи ресоціалізації засуджених

Ресоціалізація особи засудженого полягає у формуванні законо­слухняної поведінки для життя на волі, зміні особистісної спрямова­ності, відновленні раніше порушених соціальних якостей особи, здій­сненні необхідної психокорекції. Важливим завданням пенітенціарних установ є підготовка засуджених до повернення на волю, включення їх у нормальне життя суспільства.

Ресоціалізуюча функція установ виконання покарань передбачає перебудову насамперед принципів діяльності самих установ. Необхід­но усунути умови, що сприяють криміналізації особи, її асоціальній поведінці. Існує проблема негативного «впливу в'язниці» на особу за­судженого. У цьому плані може відбуватися негативна ресоціалізація особи (залучення її до тюремних звичаїв і традицій, бажання стати блатним, криміналізуватися). М. Єнікєєв слушно зазначає, що ієрархія тюремного співтовариства, його «закони», звичайно, добре відомі тюремній адміністрації. Нерідко механізми кримінального середовища використовуються нею для «ефективності» тюремного управління. Звідси негативне ставлення тюремної адміністрації до диференційо­ваного утримання ув' язнених. Про моральну ресоціалізацію, як і про інші тонкощі людської психіки, воєнізована адміністрація здебільшого просто не замислюється¹.

¹ Див.: ЕникеевМ. И. Юридическая психология. - С. 342.

² Докладніше про це див.: Суліцький В. В. Психологічні аспекти підготовки

засуджених до життя на волі. - С. 233-234.

228

Важливим елементом ресоціалізації засуджених є комплексна про­грама їх підготовки до життя на волі. Складовими такої програми ви­ступають: 1) правовий аспект (полягає у правовій регламентації про­цесу підготовки до звільнення з місць позбавлення волі); 2) психоло­гічний аспект (урахування психологічних особливостей особи засу­джених); 3) соціальний аспект (побудова позитивних модулів розв' язання соціальних проблем після звільнення); 4) професійний аспект (можливість одержати спеціальність за допомогою навчання в умовах відбування покарання); 5) освітній аспект (можливість під­вищувати свій освітній рівень); 6) медичний аспект (передбачає збере­ження здоров' я шляхом певних профілактичних заходів); 7) фізкультурно-оздоровчий аспект (можливість займатися фізкультурою і спортом)².

Слід зазначити, що у виправних колоніях діють школи з підготовки засуджених до життя на волі, в яких передбачається проведення занять і соціально-психологічних тренінгів (підвищення впевненості у собі, вироблення навичок раціонального розв' язання конфліктних ситуацій, аутогенні тренування, прогресивна релаксація тощо)¹. Фактично йдеть­ся про формування психологічної готовності у засудженого до життя на волі.

Підготовка до життя на волі сприяє успішній соціалізації особи після її звільнення з місць позбавлення волі. Слід зазначити, що фак­тично кожна третя особа, яка звільнилася з колонії, потребує спеціаль­ної психологічної допомоги. Суспільство здебільшого не бажає «при­ймати» осіб, які відбули покарання. В осіб, які звільнилися, виникають проблеми соціально-побутового характеру: відсутність житла, роботи, медичного обслуговування та ін.Опитування засуджених свідчить про таке. На запитання: «З якими труднощами Ви побоюєтеся зіштовхнутися після звільнення?» 12,5 % опитаних відповіли: «З упередженим ставленням за місцем роботи»; 11,3 % зазначили те саме, але за місцем проживання; 19,6 % указали на труднощі входження в нормальне життя.

Опитування також показало, що населення обстежених регіонів з упередженням ставиться до колишніх злочинців. Близько 50 % рес­пондентів не бажає бачити осіб, які відбули покарання, як своїх сусідів, друзів, родичів, колег по роботі. Незначна кількість законослухняних громадян (5 %) припускає можливість спілкування з колишніми зло­чинцями як друзями. Дуже мало людей (лише 3 % опитаних) згодні підтримувати відносини з такими особами у колі сім'ї²

³.

^^^^^н Запитання для самоконтролю

¹ Див.: Суліцький В. В. Психологічні аспекти підготовки засуджених до життя на

волі. - С. 234-235.

² Так, з 88 тисяч осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі в 2001 р., працевлаштувалося лише 34 % (за В. Суліцьким).

³ Див.: Васильев В. Л. Юридическая психология. - С. 456.

133. Що вивчає пенітенціарна психологія?

134. Які використовуються методи впливу на особу засудженого в установах виконання покарань?

135. Як поділяється колектив засуджених? Що таке мікроколек-тиви?

136. Чи справляє соціальна ізоляція негативний вплив на особу засудженого?

137. У чому виявляється психологія тюремного побуту?

138. Які психологічні чинники впливають на ресоціалізацію за­суджених?

Рекомендована література

139. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособ. — Х.: Основа, 1990. — 198 с.

140. Пирожков В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. — 704 с.

141. Сундуров Ф. Р. Социально-психологические и правовые аспекты исправления и перевоспитания правонарушите­лей. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. — 144 с.

БІБЛІОГРАФІЯ

142. Баев О. Я. Конфликты в деятельности следователя (вопросы теории). - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1981. - 160 с.

143. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Юридическая психология: Учебник. - Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. - 640 с.

144. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. - Л.: Новий світ, 2000; - К.: Кара­вела, 2002. - 376 с.

145. Белый Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория / Под ред. Л. Н. Собчик. - С.-Пб.: Дорваль, 1992. - 200 с.

146. Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как личности. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. - 136 с.

147. Бодалев А. А. Психология о личности. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 188 с.

148. Васильев В. Л. Психология труда следователя: Метод. рекомендации. - Л., 1988.

- 72 с.

8. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник для вузов. - М.: Юрид. лит.,

1991. - 464 с.

149. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник для вузов. - 5-е изд., перераб. и доп. - С. Пб.: Питер, 2003. - 656 с.

150. Возрастная и педагогическая психология: Учеб. пособ. / Под ред. А. В. Петровского.

- М.: Просвещение, 1973. - 288 с.

151. Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. - К.: Політвидав України, 1989. - 189 с.

152. Гончаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посіб. - К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. - 48 с.

153. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. - Х.: Вища шк., 1975.

154. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. -2-е изд., доп. - К.: Політвидав України, 1989. - 175 с.

155. Дубягин Ю. П. Следующая жертва - ты! Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. - М.: Печат. дело, 1995. - 416 с.

156. Дулов А. В. Судебная психология. - Мн.: Выш. шк., 1975. - 462 с.

157. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. - М.: Изд. группа «Норма—ИНФРА-М», 1999. - 517 с.

158. Закатов А. А. Психологические особенности тактики производства следственных действий с участием несовершеннолетних: Учеб. пособ. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979. - 96 с.

159. Зейгарник Б. В. Теории личности в зарубежной психологии. - М.: Изд-во МГУ,

1982. - 128 с.

160. Зорин Г. А. Психологический контакт при производстве допроса: Учеб. пособ. -Гродно: Изд-во Гродн. ун-та, 1986. - 71 с.

161. Ильин Е. П. Психология воли. - С.-Пб.: Питер; М.; Х.; Мн., 2000. - 280 с.

162. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. Как перестать беспо­коиться и начать жить: Пер. с англ. - М.: Тоникал; Цитадель, 1995. - 832 с.

163. Китаев-Смык Л. А. Психология стресса. - М.: Наука, 1983. - 368 с.

164. Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. - М.: Юрид. лит., 1968. - 136 с.

165. Ковалев А. Г. Психология личности. - М.: Просвещение, 1970. - 392 с.

26. Комарков В. С. Психологические основы очной ставки: Текст лекций. - Х., 1976.

- 28 с.

27. Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителей. - М.: Просвещение,

1989. - 255 с.

166. Кондаш О. Хвилювання: страх перед випробуванням: Пер. із словац. - К.: Рад. шк., 1981. - 170 с.

167. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособ. - Х.: Основа, 1990. - 198 с.

168. Коновалова В. Е. Допрос: Тактика и психология: Учеб. пособ. - Х.: Консум, 1999.

- 157 с.

169. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и те­оретические проблемы. - К.: Вища шк., 1990. - 259 с.

170. Костицький М. В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибра­ні наукові праці. - Чернівці: Рута, 2008. - 560 с.

171. Коченов М. М. Судебно-психологическая экспертиза. - М., 1977. - 180 с.

172. Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1985. - 431 с.

173. Ларин А. М. Я - следователь. - М.: Юрид. лит., 1991. - 192 с.

174. Левитов Н. Д. Фрустрация - один из видов психических состояний // Вопр. пси­хологии. - 1967. - № 6. - С. 118-129.

175. Леонова А. Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. - М.: Изд-во МГУ, 1984. - 200 с.

176. Леонтьев А. А., Шахнарович А. М., Батов В. И. Речь в криминалистике и судебной психологии. - М.: Наука, 1977. - 62 с.

177. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации у подростков. - Л.: Медицина, 1983. - 256 с.

178. Личность преступника / Авт. кол.: Н. И. Кондрашков, В. Н. Кудрявцев, Н. С. Лейкина и др. - М.: Юрид. лит., 1971. - 356 с.

179. Ломов Б. Ф. Системность в психологии: Избр. психол. тр. - Воронеж: Модэк, 1996.

- 383 с.

180. Лукашевич В. Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования. - К.: Укр. акад. внутр. дел, 1993. - 194 с.

181. Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти (Ум мнемониста). - М.: Изд-во МГУ, 1968. - 88 с.

182. Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни «Психологія (загальна та юридична)» / Укладачі: В. А. Журавель, В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - 39 с.

183. Митрохина З. И. Использование данных психологии при производстве допроса: Учеб. пособ. - К.: УМК ВО, 1990. - 52 с.

184. Муздыбаев К. Психология ответственности. - Л.: Наука, 1983. - 240 с.

185. Нагаев В. В. Основы судебно-психологической экспертизы: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 333 с.

186. Нор В. Т., Костицкий М. В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. - К.: Вища шк., 1985. - 56 с.

187. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. - К.: Либідь, 1990. - 192 с.

188. Общая психология: Учеб. пособ. / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просвещение,

1970. - 432 с.

189. Общая психология: Учебник / Под ред. А. В. Петровского. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1977. - 479 с.

190. Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории. - М.: Мысль, 1971.

- 348 с.

191. Пирожков В. Ф. Криминальная психология. - М.: Ось-89, 2001. - 704 с.

192. Платонов К. К., Голубев Г. Г. Психология: Учебник. - М.: Высш. шк., 1973. - 256 с.

193. Популярная психология: Хрестоматия / Сост. В. В. Мироненко. - М.: Про свещение, 1990. - 399 с.

194. Психология / Под ред. П. А. Рудика. - М.: Физкультура и спорт, 1974. - 512 с.

195. Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 320 с.

196. Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, И. Г. Ярошевского. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

197. Ратинов А. Р., Ефимова Н. И. Психология допроса обвиняемого: Метод. пособ. -М., 1988. - 114 с.

198. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. - М.: НИ и РИО ВШ МООП

СССР, 1967. - 290 с.

199. Сафуанов Ф. С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе: Науч.-практ. пособ. - М.: Гардарика, 1998. - 192 с.

200. Сидоров Б. В. Аффект. Его уголовно-правовое и криминологическое значение (социально-психологические и правовые исследования). - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1978. - 160 с.

201. Ситковская О. Д. Психология уголовной ответственности. - М.: Норма, 1998. - 285 с.

202. Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологи­ческие особенности): Учеб. пособие. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. - 240 с.

203. Словарь-справочник по психологической диагностике / Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М.; Отв. ред. С. Б. Крымский. - К.: Наук. думка, 1989. - 200 с.

204. Социальная психология: Учеб. пособ. / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Про­свещение, 1987. - 224 с.

205. Сундуров Ф. Р. Социально-психологические и правовые аспекты исправления и пе­ревоспитания правонарушителей. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. - 144 с.

206. Тихомиров О. К. Психология мышления: Учеб. пособ. - М.: Изд-во Моск. ун-та,

1984. - 272 с.

207. Филановский И. Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступле­нию. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. - 174 с.

208. Чуфаровский Ю. В. Психология оперативно-розыскной деятельности: Учебно-практ. пособ. - М.: МЗ-Пресс, Изд. Воробьев А. В., 2001. - 208 с.

209. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. пособ. - М.: Право и Закон, 1997. - 320 с.

210. Шепітько В. Ю. Допит: Наук.-практ. посіб. - Х.: КримАрт, 1998. - С. 40.

211. Экман П. Психология лжи. - С.-Пб.: Питер; М.; Х.; Минск, 2001. - 267 с.

212. Юридическая психология: Хрестоматия / Сост. и общ. ред. Т. Н. Курбатовой. -С.-Пб.: Питер, 2001. - 480 с.

213. Юридична психологія: Підручник / За заг. ред. Л. І. Казміренко, Є. М. Моісеєва. - К.:

КНТ, 2007. - 360 с.

76. Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. - Казань: Татар. кн. изд-во, 1991. - 192 с.