Види сертифікатів

Вкладник

Депозитний

Ощадний

Юридична особа

Фізична особа

Ознаки класифікації

Безготівкова

Форма розрахунків

Готівкова

Терміновий

Визначений

До запитання

Невизначений

Термін позики

Без додаткових записів

На пред'явника

Спосіб реєстрації руху

Іменний

З оформленням цесії

З корінцями

Відривний корінець

Спосіб реєстрації випуску

Без корінців

Реєстраційний журнал

36. Сутність валютних операцій.

Для характеристики прав і обовязків субєктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи: групу резедентів і групу нерезидентів. При розгляді прав резидентів і нерезидентів необхідно мати на увазі, що всі операції повязані з рухом іноземної валюти поділяються на два види:

1. Поточні операції:

• Перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг. а також розрахунків, повязаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

• Отримання і надання фіннасових кредитів на термін, що неперевищує 180 днів;

• Перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, повязаних з рухом капіталу;

• Перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини. А також інші аналогічні операції;

2. Операції за рухом капіталу:

• прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;

• портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

• переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

• надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на термін більший 180 днів.

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюється через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У звязку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

Курс покупця – курс, за яким банк купує валюту;

Курс продавця – курс, за яким банк продає валюту;

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовується такі види курсів:

• крос-курс – це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс;

• спот-курс – ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди;

• форвардний курс – ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому.

• Фючерсний курс – курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду.

Також на валютному ринку розрізняють такі види операцій:

Валютний арбітраж – одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках.

Складний арбітраж - передбачає роботу з низкою валют на різних ринках

37. Сутність форвардних угод.

Форвардна угода – це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею і обов’язкова до виконання для обох сторін угоди. Форвардні угоди укладаються на купівлю або на продаж визначеної кількості певного фінансового чи матеріального активу. Один із учасників угоди зобов’язується здійснити постаку, а інший – її прийняти. Предметом контракту можуть виступати акції, облігації, валюта, товари.

В умовах форвардного контракту можуть предбачатись штрафні санкції за його невиконання. Контрагент може вибрати сплату штрафу при певній ситуації на ринку, тому теоретично не існує гарантій виконання форвардного контракту.

Форвардні контракти укладаються, як правило, з метою реальної поставки (купівлі чи продажу) відповідного активу для страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив.

38. Сутність ф'ючерсних угод.

Ф’ючерс – це біржовий дериватив, який засвідчує зобов’язання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди.

Ф’ючерсні угоди укладаються лише на біржах. Сторонами виступають не продавець і покупець контракту, а продавець (покупець) і біржа або її розрахункова (клірингова) палата. Вона виплачує стороні, яка виграла і відповідно отримує від сторони, яка програла, різницю між вартістю контракту в день його укладення і вартостю контракту на момент його виконання. Тобто ф’ючерсна угода є законною угодою між покупцем (продавцем) і біржою або її кліринговою палатою, в якій покупець (продавець) погоджується прияняти (здійснити) поставку певного активу за обумовленою ціною в кінці визначеного періоду часу. Дату виконання умов називають датою поставки. Ціну базового активу, зафіксовану в контракт, називають ціною поставки.

Якщо учасник ринку уклав угоду на поставку певного активу, то кажуть, що він відкрив коротку позицію, або продав контракт. Якщо учасник ринку уклав угоду, у якій зобов’язався прийняти поставку певного активу, то вважають що він відкрив довгу позицію, або купив контракт. Закриття (ліквідація) позиції полягає у виконанні угоди чи передачі зобов’язань по ній іншій особі через укладання зворотньої (офсетної) угоди. Під зворотною угодою розуміють угоду, протилежну за змістом в даній угоді. Наприклад, якщо є угода на продаж 100 акцій корпорації А з датою поставки через 3 місяці, то зворотною угодою буде угода на купівлю 100 акцій корпорації А з датою поставки через 3 місяці. Отже, ліквідувати позицію можна в будь-який момент до дати поставки, придбавши угоду протилежного змісту. При цьому прибутком чи збитком учасника ф’ючерсного ринку буде різниця в цінах на ф’ючерсний контракт у момент відкриття і закриття позиції. Якщо протягом періоду ціни на ф’ючерсному ринку зросли, то той, хто відкрив, а потім ліквідував довгу позицію (купив, а потім продав контрак), отримає прибуток, хто відкрив/закрив коротку позицію, отримає збитки.

Учасники ф’ючерсного ринку проводять дві основні стратегії на ринку: вони або хеджують позиції, або грають на коливаннях цін. У першому випадку їх називають хеджерами, в другому спекулянтами. З допомогою ф’ючерсного ринку хеджери управляють ризиками та переносять їх на спекулянтів. Спекулянти приймають на себе ризик і, як правило, отримують за це додаткові прибутки.

39. Суть і функції кредиту.

Кредитні відносини – це частина економічних відносин, яка пов’язана з наданням коштів у позику і поверненням її разом із певним відсотком.

Кредит є формою вияву кредитних відносин. Він виражає економічні відносини між кредиторами і позичальниками, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення.

Кредит поєднує в собі два процеси:

1. Акумуляцію тимчасово вільних коштів;

2. Вкладання або розміщення цих коштів.

Розглядаючи суть і функціонування кредиту в сучасних умовах, слід враховувати, що кредит – джерело формування основних і оборотних фонлів; він збільшує швидкість обороту фондів. Кредит тісно взаємодіє зі збалансованістю економіки, що є найважливішою умовою ефективності суспільного виробництва. – збалансованістю між тимчасово вільними ресурсами й обсягом коштів, що перерозподіляються. Недотримання цого балансу веде до перекручування природи кредиту і негативно впливає на грошовий обіг.

Функції кредиту:

1. Перерозподільна функція – полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих і особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. Тому перерозподіляються не лише кошти, а й матеріальні блага.

2. Антипаційна (емісійна) функція – полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу. Її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важче, ніж їх випуск в обіг.

3. Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю випливають із природи кредиту.

Оборотність кредиту дає можливість не лише виявляти порушення процесу виробництва або реалізації продукції, а й стимулює підприємство не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплати зайвих відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредитів.

40. Типи фондових бірж.

1. Публічно правові компанії – біржі знаходяться під постіним державним контролем. Держава бере участь у написанні правил біржової торгівлі та контролює їх виконання.

2. Приватні компанії – створюються у формі акціонерних товариств. Всі угоди на біржі провадяться у відповідності з діючим в країні законодавством, і держава не відповідає за забезпечення стабільності біржової торгівлі.

3. Змішані компанії – біржі створюються у формі акціонерних товариств, але 50% їх капіталу належить державі. Такі біржі очолюються виборчими біржовими органами.

41. Функції і роль цінних паперів в економіці.

До основних функцій ринку цінних паперів відносять:

Облікова функція – проявляється в обов’язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів' які перебувають в обігу на ринку' реєстрації учасників ринку цінних паперів' а також фіксації фондових операцій' які оформлені договорами купівлв-продажу' застави' трасту' конвертації.

Контролююча функція – передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту і пропозиції – означає забезпечення рівноваги попиту і пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулююча функція – полягає в мотивації юридичних тафізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів.

Перерозподільча функція - полягає в перерозподілі (за допомогою обігу цінних паперів) коштів (капіталів) між підприємствами' державою' населенням' галузями та регіонами. При фінансуванні дефіциту державного бюджету за рахунок випуску цінних паперів здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підпориємств і населення на користь держави.

Регулююча функція – означає регулювання різноманітних суспільних процесів (наприклад шляхом проведення операцій з цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державних цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а купівля їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

Конкретна ефективність і роль цінних паперів в економіці України залежить від забезпечення досягнення таких цілей:

• Акумуляція заощаджень і тимчасово вільного капіталу населення і підприємсв;

• Концентрації коштів і створення умов для формування капіталу для вирішення складних економічних проблем;

• Оздоровлення фінансової системи держави;

• Залучення вітчизняного і іноземного капіталу за допомогою створення механізму інвестування;

• Сприяння приватизації формуванню інститутів власників і менеджерів;

• Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції;

• Поліпшення системи взаєморозрахунківпідприємств,зниження їх заборгованості;

• Сприяння підвищенню ефективності управління підприємством;

• Створення конкуренції банківському кредиту;

• Створення умов для інтеграції у світову економічну систему.

42. Функції похідних цінних паперів.

Функції основних цінних паперів задаються потребами фондового ринку та економічним розвитком у цілому. Функції ж похідних виходять з особливостей обігу основних цінних паперів, полягають у забезпеченні виконання основними паперами своїх функцій. У цьому зв'язку можна визначити похідні цінні папери як фінансові інструменти, що обслуговують процес функціонування основних цінних паперів. Структурно до функцій похідних фінансових інструментів входить:

• Посвідчення прав, які випливають із володіння основним папером (сертифікат, акцій, облігацій);

• Надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер).

• Забезпечення функціонування основного папера (купон).

• Прогнозування динаміки курсів та страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф'ючерс, опціон)

• Можливість заміни основного папера його сурогатною формою (сертифікати акцій, облігацій, депозитарні розписки)

• Забезпечення проникнення основного папера на іноземні фондові ринки (депозитарні розписки).

Похідні цінні папери, як правило, мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за останнім додається до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

• Залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;

• Стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;

• Наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов'язань;

• Відповідність обсягу та якості базового активу встановленим стандартам.

До похідних цінних паперів можуть бути віднесені фінансові інструменти, закріплені тільки в бездокументарній формі незалежно від їх найменування; умови виникнення й обігу яких відповідають вищевказаним критеріям.

43. Характеристика акцій

Акція – цінний папір без установленного строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції випускаються іменні та на пред’явника, звичайні (прості) та привілейовані.

Акція іменна – на бланках даних акцій вказують реквізити власника. Ці акції можуть вільно обертатися на ринку, але угоди купівлі-продажу мають бути відповідним чином оформлені та зареєстровані.

Акція на пред’явника – перехід права власності від однієї особи до іншої на такі акції не вимагає реєстрації та записів на бланку.

Привілейовані акції дають власникові переважне слово на одержання дивідендів, а також на пріорітетну участь у розподвлі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні АТ, якщо інше не передбачено його статутом.

Класифікація акцій в міжнародній практиці:

1. В залежності від власника:

• іменні;

• на пред’явника;

2. В залежності від розміщення:

• розміщені – акції, які вже придбані акцірнерами;

• об’явлені – це акції, які акціонерне товариство може випускати додатково до розміщення акцій;

3. в залежності від обсягу прав:

• прості;

• привілейовані.

Типи привілейованих акцій:

• кумулятивні – акції, по яким не виплачений, або не повністю виплачений дивіденд;

• конвертуємі – визначається, можливість конвертації (обміну) таких акцій на прості, або привілейовані інших типів;

• відкликані – існує можливість відкликати данні акції;

• з часткою участі – дають право на додатковий дивіденд;

• з плаваючою ставкою дивіденда – орієнтуються на прибутковість будь-яких загальновизначених цінних паперів (казначейські зобов’язання);

• гарантовані – випускаються дочірніми підприємствами;

• “золота акція” – надає її власнику на строк до 3 років право голосу при прийнятті зборами акціонерів рішень про внесення змін та доповнень до статуту акціонерного товариства, його реорганізіції або ліквідації. Рішення, які були прийняті без власника “золотої акції” є недійсними.

До основних факторів, що впливають на прибутковість акцій можна віднести:

• розмір дивідендних виплат;

• зміна ринкових цін;

• рівень інфляції;

• податковий клімат.

Види акцій з точки зору їх прибутковості класифікують на західному фондовому ринку наступним чином:

1. “гвоздь программы” – це високоліквідні акції за якими відбуваються активні угоди та які дозволяють отримувати прибуток від невиликої зміни цін;

2. “премиальные акции” – акції лідери по росту курсової вартості;

3. “центровые акции” – лідери групи акцій;

4. “обаятельные акции” – акції молодих компаній, ціна яких активно зростає;

5. “синие фишки” – акції компанії, які мають стабільне становище на ринку;

6. “акции второго эшелона” – акції великих молодих компаній, які не мають довіри у інвесторів;

7. “оборонительные акции”- акції дуже великих компаній;

8. “цикличные акции” – прибутковість за такими акціями змінюється, відповідно діловій активності;

9. “спящие акции” – акції не активні, не мають своєї долі ринку, але мають великий потенціал росту;

10. “дутые акции”- це переоцінені акції;

11. “спекулятивные акции” – акції, що тільке що випущені на ринок.

12. “негативные акции”- акції, що не мають інтереса для інвесторів.

44. Характеристика біржових індексів.

Біржовий індекс – середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій.

Індекси ділової активності достатньо адекватно відображають кон’юнктурну ситуацію і допомогають дати прогноз її зміни.

• По-перше, індекси дають змогу формально описувати складні явища, тобто вирішують завдання зменшення кількості параметрів, за якими оцінюється певна сукупність об’єктів;

• По-друге, індекс у локальній системі координат можна інтерпритувати як певну базову точку відліку (наприклад, для визначення мінімально допустимої дохідності портфеля).

• По-третє, у ряді випадків індекси розв’язують проблему “статистичної неповноти” . Так, багато які об’ємні індикатори неможливо використовувати щодо окремих акцій, але можна – щодо зв’язку фондового індексу та сукупних обсягів.

Індекси використовують у таких напрямках:

• Індекс як індекатор стану економіки (узагальнюючих характеристик макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату). Індекс має відображати довгострокові тенденції розвитку економіки, демонструвати різницю в рівнях розвитку галузей промисловостей. Такий індекс повинен базуватися на широкій вибірці, щоб із неї можна було вибрати галузеві складові. Споживачами такого індексу є органи державного регулювання економіки, великий бізнес, громадська думка.

• Індекс як індекатор та інструмент аналізу і прогнозування кон’юнктури ринку цінних паперів. Цей підхід полягає в тому, що індекс повинен відображати поточну ситуацію на ринку та простежувати локальні коливання кон’юнктури. Споживачі: професійні учасники ринку цінних паперів, у першу чергу інвестори та керуючі портфельними інвестиціями.

• Індекс як основа для інструме6нтів хеджування та фінансовому ринку ф’ючерсних і опціонниїх контрактів. У даному разі використовують індекси як базових актив із метою страхування від цінових ризиків. Споживачами є керуючі великими інвестиційними фондами з консервативною стратегією.

Індекс як індекатор портфеля акцій і орієнтир при оцінці ефективності управління портфелями клієнтів. У даному разі слід говорити про індекс як індекатор стану певного портфеля цінних паперів. Порівнюючи дохідність портфеля з певним “середнім” поступом ринку, можна зробити висновок про якіть управління

Кожен індекс має такі характеристики:

1. Список індексу – головний критерій відбору акцій компаній для складання списку індексів – репрезентативність (коливання цін на дану акцію повинне відображати загальні коливання цін на акції емітентів галузі).

2. Метод зведення до середнього. Це може бути метод арифметичної або геометричної середньої.

3. Види ваг. При зважуванні акцій, що входять до списку індексу, можуть бути обрані такі вагові кофіценти6 курсова вартість акцій компаній; капіталізація компанії – емітента.

4. Базисне значення індексу. Всім індексам, крім індексів із ціновим зважуванням, притаманна така характеристика, яка базисне значення індексу. Це його величина за рік, узятий за базу.

5. Статистична база. За статистичну базу беруться результати торгів на фондовій біржі або на торгах позабіржового інституту ринку цінних паперів, або їх сукупності.

Отже, біржовий індекс являє собой число, що характеризує рівень або динаміку цін на акції, що входять до біржового лістингу, станом на певний момент часу.

У світовій практиці використовують чотири методологічних прийоми для побудови опосередкованих індексів зміни курсів акцій. Ці проблеми зводяться до розрахунків за відповідний період:

• Темпів зміни середньоарифметичної ціни акцій певної кількості обраних корпорацій ( індекс Доу-Джонса);

• Темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю акцій в обігу) ціни переважної більшості акцій корпорацій (індекси “Стандарт енд Пурз” та “Уілшир-5000”);

• Середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження) цін акцій;

• Середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій (індекс “Велью Лайн”).

Базою відліку вважається день, коли значення індексу дорівнювало 100 або 1000. Із зростанням або падінням цін на акції їх середнє значення також зростає або падає, відповідно й зростає або падає значення індексу.

Математичні індекси являють собою компіляцію чисел (цін) для отримання одного числа, яке дає можливість оцінити його складові частини. Сума всіх чисел прирівнюється до більш відповідного числа. (часто 100 або 1000), і це опосередковане число використовується як основа, що дає можливість подати всі складові цього числа.

45. Характеристика векселів.

Вексель – цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

В Україні вексельний обіг регламентується такими законодавчими актами:

• ЗУ «про цінні папери і фондову біржу».

• ЗУ «про приєднання України до Жиневської конвенції 1930 року», якою запроваджено «Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі»від 06.07.1999р.

В Україні використовують два типи векселя: прості і переказні (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який мість просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель - це боргове зобов'язання яке містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, указаний на векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя.

Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У разі використання алонжа останній має бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент має бути простим і нічим не обумовленим.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: іменним та бланковим. Іменний повинен мати дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселетримача, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавшивексель за бланком, векселетримач має три можливості:

1. Заповнити бланк від імені третьої особи (абой від власного імені)

2. Індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім'я

3. Передати вексель третій особі, не заповнюючи бланка та не надписуючи індосаменту.

Предметом векселів можуть бути тільки гроші. Вексель є абстрактним і безумовним документом. Виставляння векселів на пред'явника не допускається

Векселі за термінами оплати поділяються на 4 типи. Поточні до терміну оплати залишилося більш як місяць, термінові менш як місяць, прострочені – термін оплати закінчився, але минуло не більш як 1 рік, і безнадійні – термін несплати перевищів 1 рік.

Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі.

Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розахунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочення платежу власне, комерційним кредитом.

Фінансові векселі обслуговують позики які суб'єкти господарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тимчасово вільних коштів. Нині В Україні фінансові векселі представлено банківськими векселями, які, по суті, виконують роль депозитних сертифікатів і засвоїм змістом та спрямованістю можуть бути лише умовно віднесені до фінансових векселів.

Застосування інших форм векселів в Україні заборонено, оскільки вони є занадто зручними інструментами для зловживання і у сфері господарських відносин, і у сфері розрахунків із бюджетом.

Векселі комерційних банків вважаються надійнішими, вони використовуються і як засіб платежу і як об'єкт купівлі-продажу з метою отримання прибутку.

Казначейські векселі випускаються для фінансування бюджетних організацій у зв'язку з відсутністю грошей в бюджеті.

46. Характеристика видів і типів облігацій.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігацій таких видів:

• облігації державних та місцевих позик;

• облігаціх підприємств.

Класифікація облігацій в міжнародній практиці:

1. в залежності від емітента:

• державні;

• муніципальні;

• облігації корпорації;

• іноземні облігації.

2. в залежності від строку на який випускається облігація:

• з деякою оговореною датою погашення(короткострокові, середньострокові, короткострокові);

• облігації без фіксованого строку погашення (безстрокові, отзивні);

3. в залежності від власника:

• іменні;

• на пред’явника;

4. за метою облігаційної позики:

• прості;

• цільові;

5. за засобом розміщення:

• вільно розміщені;

• облігації, що передбачають певний порядок розміщення;

6. в залежності від форми, в якій відшкодовується зопозичена сума:

• в грошовій формі;

• в натуральній формі;

7. за характером обігу:

• конвертуємі;

• не конвертуємі;

8. в залежності від забезпеченності:

• забезпечені заставою;

• не забезпечені заставою;

9. в залежності від ступеню захисту вкладу інвесторів:

• облігації, які варті інвестицій;

• макулатурні.

Облігації, як і інші цінні папери є об’єктом інвестування на фондовому ринку. Загальний прибуток від облігації складається з таких елементів:

• періодично виплачуваємих відсотків (купонний прибуток);

• зміни вартості облігації за деякий період;

• прибуток від реінвестування отриманих відсотків.

Облігація приносить своєму власнику фіксований прибуток. Цей прибуток являє собою постійний ануітет, тобто право отримквати фіксовану суму один раз на рік на протязі ряду років. Чим частіше виплачуються відсотки,тим більший потенціальний прибуток надають облігації, тому що отримані виплати можеть бути реінвестовані. Розмір повного прибутку по облігаціям залежить від того, хто є її емітентом. Чим стійкіша компанія емітент, тим надійніша облігація, тим нижче запропонований відсоток. Крім того є залежність між відсотковим прибутком та строком обігу облігації. Чим більш віддаленій строк, тим вище має бути відсоток і навпаки.

При придбанні облігації з дисконтом важливим моментом є визначення ціни продажу облігації, тобто за якою ціною має бути пробана облігація сьогодні, якщо відома сума, яка буде отримана в майбутньому (номінал) та базова норма прибутковості. Підрахування такої ціни називається дисконтуванням.

Прибуток від реінвестування отриманих відсотків присутній лише якщо загальний прибуток по облігаціях нижче, чим по інших цінних паперах, що пояснюється тим, що облігації мають більшу надійність. Прибуток по облігаціям не так піддається циклічним змінам і не так залежить від кон’юнктури як прибуток по акціях.

Величина дисконту дорівнює різниці між номінальною вартістю облігації і ціною придбання. Якщо інвестор тримає облігації до погашення, то величина дисконту являє собою різницю між ціною продажу та придбання облігації.

Основними факторами, що впливають на прибутковість облігації є інфляція та податки. В умовах інфляції інвестор не вкладах грошей в довгострокові облігацій, податки також знижують прибуток по облігаціях.

47. Характеристика видів привілейованих акцій

• кумулятивні – акції, по яким не виплачений, або не повністю виплачений дивіденд;

• конвертуємі – визначається, можливість конвертації (обміну) таких акцій на прості, або привілейовані інших типів;

• відкликані – існує можливість відкликати данні акції;

• з часткою участі – дають право на додатковий дивіденд;

• з плаваючою ставкою дивіденда – орієнтуються на прибутковість будь-яких загальновизначених цінних паперів (казначейські зобов’язання);

• гарантовані – випускаються дочірніми підприємствами;

• “золота акція” – надає її власнику на строк до 3 років право голосу при прийнятті зборами акціонерів рішень про внесення змін та доповнень до статуту акціонерного товариства, його реорганізіції або ліквідації. Рішення, які були прийняті без власника “золотої акції” є недійсними.

48. Характеристика видів цінних паперів.

Об'єктом ринку цінних паперів є цінні папери різних видів. Цінні папери – це ще й інструмент залучення коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів. Обіг цінних паперів – сфера таких видів діяльності , як брокерська, депозитарна, реєстраторська, тарастова, клірингова і консультаційна.Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежані в обігу вони бувають як документарні так і бездокументарні. Вони поділяються на два великі класи: основні і похідні.

Основні цінні папери – це цінні папери' в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси).

Цінні папери можна класифікувати за такими ознаками:

• За емітентом (державні приватні та змішані);

• За ступенем захисту (високоліквідні та низькокласні);

• За обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);

• За територією обігу (муніципальні' державні' іноземні);

• За формою отримання доходу (з постійним доходом та точковим доходом);

• За можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані);

Відповідно до індивідуальних характеристик виділяють:

1. Цінні папери, звільнені від реєстрації в державному органі' що регулює ринок цінних паперів (як правило, це державні цінні папери);

2. Цінні папери високої якост тобто випущені та гарантовані урядом або такі, що відповідають найвищим рейтинговим рівням;

3. Цінні папери. Вільні від ризику (в Україні – це цінні папери, випущені державними установами, наприклад Міністерством фінансів);

4. Цінні папери що містяться в лістингу, тобто допущені до обігу на фондовій біржі;

5. Цінні папери, доходи за якими звільнені від оподаткування;

6. Цінні папери без зазначеної номінальної вартості;

7. Іменні цінні папери на пред'явника.

Найпоширенішими цінними паперами є такі типи:

• Цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акці, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента;

• Цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

• Похідні цінні папери.

• Залежно від мети випускуцінні папери поділяються на фондові і комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі – для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви);

Незважаючи на велику кількість класифікаційних ознак цінні папери класифікуються трьомв універсальними ознаками:

• Цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором;

• Інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами своїх прав що випливають із самого факту володіння цінним папером;

• Для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.

Отже, основними видами цінних паперів є:

• Акція;

• Облігація;

• Вексель;

• Чек;

• Ощадна книжка на пред'явника;

• Депозитний сертифікат;

• Опціон;

• Ф'ючерс;

• Коносамент.

49. Характеристика діяльності Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Розглядаючи розподіл функцій регулювання фондового ринку між державними органами, неважко дійти висновку, що основний обсяг робіт у цій справі покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Вона ж несе й основний тягар відповідальності. Законодавче закріплення за Комісією широких повноважень з регулювання, нагляду та контролю на фондовому ринку стало значним кроком уперед у його становленні. З прийняттям закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996) склалася якісно нова ситуація — у держави з’явилися реальні умови та можливості справляти дійовий вплив на процес випуску й обігу цінних паперів. Уперше в Україні відбулася концентрація владних повноважень з регулювання фондового ринку в спеціалізованому державному органі.

Комісію з цінних паперів та фондового ринку підпорядковано Президентові України; вона є також підзвітною Верховній Раді України. Цим забезпечується її незалежне становище. Комісія створюється у складі Голови Комісії та шести її членів. Усі вони призначаються та звільняються Президентом України. Голова й члени Комісії мають право без окремих доручень репрезентувати її в суді (арбітражному суді). Термін повноважень Голови і членів Комісії — сім років. Та сама особа не може бути членом Комісії понад два терміни поспіль. Звільнення Голови і членів Комісії протягом терміну їхніх повноважень можливе тільки з власного бажання, а також у разі заподіяння ними шкоди державі і у зв’язку з неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я.

Комісія є певною адміністративною системою, до якої входять центральний апарат і територіальні органи, що координують діяльність з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Уповноваженими особами Комісії є: Голова і члени комісії, голови її територіальних відділень, а також працівники центрального апарату і територіальних відділень (з окремого письмового доручення Голови Комісії або голови відділення). Уповноважені мають право безперешкодного доступу до документів, а також право вимагати для перевірки необхідну інформацію, залучати спеціалістів для проведення перевірок і ревізій, ставити питання перед органами Прокуратури та Міністерства внутрішніх справ про порушення кримінальних справ у разі потреби.

При Комісії створюється Консультативно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо фондової політики і бере участь у підготовці та обговоренні проектів законодавчих актів.

До основних цілей Комісії належить:

формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку й функціонування фондового ринку в Україні, координація діяльності державних органів у цій сфері;

здійснення державного регулювання й контролю за випуском та обігом цінних паперів і їх похідних в Україні, запобігання порушенням законодавства через застосування відповідних санкцій;

сприяння розвиткові фондового ринку адаптацією національного ринку до міжнародних стандартів, узагальненням практики застосування законодавства України про цінні папери, опрацюванням пропозицій з його вдосконалення.

Названі цілі реалізуються через виконання широкого діапазону функцій і прав, законодавчо закріплених за Комісією. Багато функцій мають певну схожість, що дає змогу групувати їх і узагальнити покладені на комісію завдання:

участь в опрацюванні проектів законів та законодавчих актів, роз’яснення порядку застосування законодавства про цінні папери;

встановлення правил, вимог, порядку, стандартів, процедур випуску й обігу цінних паперів, у тім числі:

а) вимог до розміщення цінних паперів;

б) вимог до випуску цінних паперів комерційними банками (узгоджується із Національним банком України);

в) до порядку стандартизації цінних паперів та інформації про випуск таких;

г) до порядку реєстрації фондових бірж і позабіржових торговельно-інформаційних систем, а також правил функціонування організаційно оформлених паперів і порядку реєстрації саморегульовних організацій;

д) до правил виконання операцій за участю афіліруваних осіб;

е) до порядку діяльності іноземних юридичних осіб, а також до правил допущення цінних паперів іноземних емітентів на ринок України;

ліцензування діяльності з випуску й обігу цінних паперів, окремих різновидів паперів, окремих видів професіональної діяльності (інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, комерційних банків та ін.), а також дозвіл на обіг цінних паперів українських емітентів за рубежем;

встановлення порядку складання звітності учасниками фондового ринку, а також обліку операцій з цінними паперами (узгоджується з Міністерством фінансів і Національним банком);

координація роботи з підготовки спеціалістів з питань фондового ринку, встановлення кваліфікаційних вимог до професіоналів, проведення сертифікації спеціалістів; організація наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку; 

інформування громадськості про свою діяльність і стан фондового ринку.

Для виконання такого широкого комплексу завдань і функцій Комісію наділено відповідними повноваженнями. Вона має право:

розробляти нормативні акти, моделі інфраструктури фондового ринку і робити висновки про віднесення цінних паперів до певного виду;

встановлювати нормативи власних коштів, які обмежують ризик в операціях з цінними паперами, встановлювати плату за видачу ліцензій, реєстрацію документів і надання інформації, а також здійснювати сертифікацію програмного забезпечення фондового ринку;

встановлювати обмеження щодо суміщення видів професіональної діяльності на фондовому ринку, у тім числі обмеження стосовно залучення торговельно-інформаційних систем до інших видів діяльності;

призначати тимчасово (строком до двох місяців) керівників фондових бірж та інших установ фондового ринку, а також обмежувати або припиняти допущення цінних паперів на фондові біржі;

здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі, які відбуваються через фондовий ринок.

Комісії надано й інші повноваження та права, які уможливлюють здійснення її діяльності в повному обсязі і виконання нею відповідальних завдань. Наприклад, у разі недотримання емітентами вимог законодавства або відповідних нормативних актів Комісії остання може не тільки вимагати змін у будь-якому рекламному оголошенні або іншому засобі інформування інвесторів стосовно публічної пропозиції чи відкритого продажу цінних паперів, а навіть вимагати припинення даної пропозиції взагалі.

Законом передбачено, що державні органи зобов’язані сприяти Комісії у виконанні її функцій. Органи приватизації, наприклад, зобов’язані надавати Комісії необхідні документи про об’єкти державної власності, котрі приватизуються, якщо в процесі їх приватизації передбачається випуск цінних паперів. Правоохоронні органи — інформацію, необхідну для забезпечення належного контролю за діяльністю на фондовому ринку, якщо, звичайно, така інформація не зашкодить розслідуванню злочину. У разі недопущення працівників Комісії до проведення перевірок органи внутрішніх справ на прохання вповноважених Комісії зобов’язані негайно вжити заходів для примусового забезпечення проведення перевірок.

Функція перевірок і ревізій, яку здійснює Комісія, є настільки важливою, що про неї варто поговорити окремо.

50. Характеристика електронних грошей.

Поява електронних грошей обумовлена розвитком інформаційних і криптографічних технологій, які дозволили зберігати на технічних пристроях грошову вартість та передавати її, а також потребами систем електронної торгівлі, яким необхідний інструмент для здійснення беззбиткових мікроплатежів.

Під терміном "електронні гроші" (цифрові гроші, цифрова готівка в електронній формі, гроші Інтернету) розуміють грошову вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і може використовуватися для здійснення платежів.

Сьогодні в Україні, як і в світі, для зберігання електронних грошей використовують два види технічних пристроїв - смарт-картку та пам'ять комп'ютера.

В Україні електронні гроші на смарт-картках представлені, зокрема, неперсоні­фі­ко­ваними електронними гаманцями НСМЕП. Емісія електронних грошей, які зберігаються в пам'яті комп'ютерів, здійснюється за технологіями PayCash і WebMoney Transfer.

На сьогоднішній день в мережі Internet існує декілька десятків платіжних систем. Серед найбільш популярних систем виділяють: E-Gold, РауРаї, PayCash, WebMoney Transfer, CyberPlat

Стимули для використання електронних грошей з точки зору учасників грошового ринку

Як вже зазначалося, численні міжнародні та національні фінансові інститути присвятили свої дослідження проблемам, пов’язаним з електронними грошима. Головним юридичним документом з цього питання у Європейському Союзі є Директива 2000/46/ЕС «Про діяльність у сфері електронних грошей і пруденційний нагляд над інститутами, що займаються цією діяльністю», прийнята 18 вересня 2000 p. У цьому документі міститься загальновизнане на даний час визначення електронних грошей як «грошової вартості, яку представлено у вимозі до емітента, які:

1) зберігаються на електронному пристрої;

2) випускаються для одержання коштів на суму, не меншу за вартість у грошовому вираженні;

3) приймаються як засоби платежу за зобов'язаннями іншими, ніж зобов'язання емітента».

Загалом, розширення чи звуження пропозиції електронних грошей на ринку залежить від певних стимулів, які матимуть споживачі, торговці, емітенти та посередники при їх використанні.

Так, на прагнення споживачів використовувати електронні гроші впливатимуть наступні фактори (у порівнянні з іншими платіжними методами):

- більша зручність (легкість використання пристроїв, на яких зберігаються ЕГ) та менші витрати (комісії та платежі, утримувані емітентами та торговцями);

- відчутні безпека та конфіденційність розрахунків.

На рішення торговців приймати електронні гроші будуть впливати такі фактори:

- можливе збільшення обсягів реалізації;

- можливе скорочення витрат;

- вигідні умови договорів.

Ключовим фактором і для споживачів, і для торговців буде їх готовність прийняти нові технології. Тому багато дослідників вважають, що поширення електронних грошей буде незначним у коротко- та середньостроковій перспективах, але значно зросте у довгостроковій перспективі.

Можна виділити такі фактори, які можуть вплинути на рішення комерційних банків здійснювати операції з електронними грошима:

- збереження своєї частки на фінансовому ринку;

- довгострокове збільшення прибутків.

Банки насамперед бояться, що якщо вони не пропонуватимуть електронні платіжні послуги, то це зроблять інші інститути, а самі банки стануть маргінальними установами з високою собівартістю операцій та низькою прибутковістю. Крім того, банки мають всі можливості для того, щоб здійснювати операції з новими електронними платіжними інструментами.

Однак емісія та обслуговування електронних грошей комерційними банками сама по собі ще не гарантує отримання прибутку. Пошук правильної структури витрат та доходів може зайняти певний час уже після того, як електронні гроші будуть введені в обіг.

Як і банки, фінансові посередники (електронні фінансові мережі) прагнуть отримати частку на ринку (або розширити її) за рахунок трансакцій, які зараз здійснюються з використанням готівки. Для фінансових посередників, як і для інших учасників електронних розрахунків, важливими є також питання безпеки платежів та їх конфіденційності.

Чинники, що можуть стримувати поширення електронних грошей

Крім вищезгаданих чинників, існує також ряд факторів, які можуть гальмувати сьогодні розвиток систем електронних грошей у світі. Їх можна умовно поділити на такі дві групи:

1. Перша група факторів пов’язана з психологічним моментом, тобто мова йде про невисокий рівень довіри споживачів та торговців до нового виду грошей, причинами якого є:

- необхідність здійснення початкових інвестицій;

- відносно низький рівень відповідності електронних грошей бажаним грошовим властивостям;

- стійкість людських звичок у використанні традиційних платіжних засобів (конкурентна боротьба між електронними та традиційними грошима);

- велика різноманітність існуючих схем електронних грошей (конкуренція між різними системами електронних грошей) та ін.

2. Друга група факторів пов’язана з недоліками самих систем електронних грошей:

- відсутність розвинутої мережі прийому та використання електронних грошей;

- у більшості випадків недосягнення критичної маси емісії електронних грошей;

- закритий характер та відсутність інтероперабельності більшості систем електронних грошей;

- відсутність загальноприйнятих стандартів у сфері електронних грошей та несумісність більшості електронних систем та ін.

Важливою перешкодою на шляху широкого впровадження електронних грошей є відносно низький рівень їх відповідності бажаним грошовим властивостям. На нашу думку, це – один з найважливіших чинників, що впливають на поширення електронних грошей, який лежить в основі всіх інших факторів, бо випливає, в свою чергу, із самої суті електронних грошей. Тому зупинимося на ньому більш детально.

Еволюція грошей показала, що вони повинні володіти рядом властивостей, які б робили їх найбільш придатними серед інших благ для використання у якості грошей. Властивості електронних грошей базуються на традиційних властивостях грошей, розвиваючи та ускладнюючи їх. Можна виділити принаймні дванадцять бажаних властивостей електронних грошей:

- зручність – гроші повинні бути зручними при використанні в обох напрямках – як при їх отриманні, так і при розрахунках ними. Простота використання електронних грошей повинна привести до їх масовості, а далі – і до широкого прийому;

- безпека – повинен бути забезпечений як захист цілісності інформації, так і захист від її несанкціонованого відтворення;

- анонімність (приватність) – платник та отримувач грошей повинні мати право залишатися повністю невидимими при безпосередньому здійсненні платежу (хоча останнє, безперечно, буде викликати критику з боку правоохоронних органів). Ця властивість електронних грошей може зробити використання поточного законного засобу платежу (готівки ЦБ) у значній мірі недоцільним;

- універсальність (широке приймання) – гроші повинні бути добре відомими та прийматися у широкій комерційній зоні. Ця характеристика передбачає впізнавання емітента та довіру до нього з боку покупців та продавців;

- оффлайнова сумісність – обмін між двома сторонами електронними грошима повинен передбачати можливість роботи в режимі офф-лайн. Тобто держателю електронних грошей не потрібно прямого підключення до лінії зв’язку для здійснення платежу. А платник повинен мати можливість вільно переказувати грошову вартість отримувачу в будь-який час без аутентифікації третьою стороною;

- підтримка мікроплатежів – електронна платіжна система повинна не тільки технічно підтримувати можливість проведення платежів низького номіналу, але й забезпечувати рентабельність здійснення таких операцій;

- двосторонність – повинна існувати можливість передачі електронних грошей іншим користувачам без участі при цьому третьої сторони, яка повинна була б авторизувати операцію, як це відбувається у випадку з системами розрахунків за допомогою пластикових карток;

- портативність – використання електронних грошей не повинно залежати від фізичного місця розташування їх держателів. Вони повинні переміщуватися не тільки комп’ютерними мережами, але й із комп’ютерних мереж в інші пристрої зберігання грошової вартості (наприклад, електронний гаманець). Держателі електронних грошей повинні мати можливість носити їх із собою, а в разі необхідності використовувати в інших мережах та з використанням інших засобів доступу;

- подільність – держателі електронних грошей повинні мати можливість звертатися до емітента чи електронного розмінного бюро для обміну електронних грошей більш високого номіналу на електронні гроші дрібніших номіналів;

- довговічність – електронні гроші повинні зберігати свою вартість незмінною протягом максимального періоду часу (бажано – назавжди) та бути захищеними від знецінення чи знищення (повинна бути певна гарантія, що емітент не знизить їх номінальну вартість і не виведе їх з обігу);

- розмінність – на початковій стадії розвитку електронних грошей обов’язково повинна бути забезпечена можливість їх конвертації у законні засоби платежу, емітовані Центральним банком;

- вільна одиниця вартості – повинна бути передбачена можливість деномінування електронних грошей у будь-якій новій недержавній грошовій одиниці, яка б конкурувала з електронними грошима, емітованими державою.

51. Характеристика міжбанківського ринку, та його операції

Міжбанківський ринок – частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів. Ці операції проводяться тоді коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інститути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод із визначенням прав і обов'язків сторін і відповідним оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського кредиту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку і встановлення норми ліквідності на звітну дату.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.

Найпоширеніші терміни депозитів - один, три шість місяців, граничні – від одного дня до двох років. Засоби міжбанківського ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних банків. Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, прийнятий ними кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції та інші фактори. Вони є базовими при розрахунку відсоткових ставок за іншими, довгостроковими кредитами на національному і міжнародному ринках позикових капіталів.

Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладанням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Центральний банк. Внесення депозитів комерційними банками у центральний банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу в країні.

Міжбанківські кредити – одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі – купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

• Овердрафт – за кореспондентськими рахунками на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

• Кредити овернайт – які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

• кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.

Міжбанківські позики – одна з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка з міжбанківських кредитів – найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність регулювання на ньому може викликати кризу міжбанківських платежів.

52. Характеристика облікового ринку та його особливості.

Обліковий ринок – це частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення як правило, до одного року.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

• Центральний банк (в Україні – НБУ);

• Комерційні банки;

• Спеціальні фінансово-кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери);

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

Онкольний кредит – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2-7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Вексельний кредит – це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів. Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, негайно його оплачує пред’явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу,називається зарахуванням, або дисконтом.

Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань.

Банківський вексель – це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов’язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку. Банківський вексель дає змогу вигідно розмістити капітал завдяки багаторазовій оборотності, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами. Банківські векселі можуть бути засобами платежу.

Казначейський вексель – один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Це короткострокові зобов’язання (терміном до 12 місяців). Вони випускаються на пред’явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку;вони є соло-векселями.

Комерційний вексель - це вексель, який видається позичальником під заставу товару.

Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право власника на отримання депозиту (внеску). Вони бувають термінові і до запитання. На ринку обертаються термінові депозитні сертифікати, вони можуть бути продані вкладникам банку або дилерам з втратою відсотків або передані однією особою іншій за допомогою передатного напису. Як правило, депозитні сертифікати випускаються на великі суми.

Банківський акцепт – згода банку на оплату платіжних документів,форма гарантії їх оплати, оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису. Це акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати,як правило, до 180 днів.

Чек – складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу. В Україні чеки використовують для безготівкових розрахунків, а також для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні – виписані на певну особу з обов’язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред’явника – без найменування отримувача; іменні – на певну особу. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає у ролі кредитних грошей. Він повинен мати покриття.

Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока ліквідність і мобільність.

53. Характеристика основних типів банків.

Сучасна класифікація комерційних банків може бути представлена у такому вигляді:

Класифікаційні ознаки	Види комерційних банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворені
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір	Великі, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдінги, товариства з обмежаною відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні, без філіальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність	Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні
Фінансовий стан	Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

Кооперативні банки – спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на приватних засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об’єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники) або профспілками. Кооперативні банки в усіх країнах у своїй більшості – це кредитні установи.

Взаємноощадні банки – організовані за типом “взаємних” підприємств: у них не має акцій та ними керує піклувана рада. В останій час намітилась тенденція до перетворення їх в акціонерні підприємства. Взаємоощадні банки приймають заощадження та інвестують їх у закладні під нерухомість (50 % активів) та цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики.

Спеціалізовані банки – на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого кредиту; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві.

Іпотечні банки – займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення його вимог кредитора здійснюється з виручки від реалізованого майна. Ресурси іпотечного банку – власні накопичення й іпотечні облігації – довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомим майном і приносять сталий відсоток.

Інвестиційні банки (компанії) – займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску боргових зобов’язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій та держави. Інвестиційні банки виконують такі функції: емісія цінних паперів; погодження умов та видів позик (облігації, акції); випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок; гарнтії емісії (зобов’язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів); надання звичайних і довго-термінових кредитів інвесторам покупцям цінних паперів; консультаційні послуги; організація банківських синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами.

Будівельні ощадні банки – займаютиься довгостроковим кредитуванням житлового будівництва.

Банки підтримки – створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктирізації промисловості, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву.

Торгові банки – здійснюють розміщення нових випусків промислових акцій та облігацій; фінансова консультація та розробка умов злиття та поглинання; управління майном та портфелем цінних паперів; розрахунки за міжнародними операціями.

Клірингові банки – є членами розрахункових палат; консорціумні банки – члени синдикатів, у які об’єднуються банки з метою розділити ризик при проведенні крупних кредитних операцій.

54. Характеристика основних фондових операцій.

Назва операції	Характеристика
Випуск (емісія)	Операція з випуску в обіг та продажу цінних паперів першим інвесторам;
Розміщення	Продаж цінних паперів потенційним інвесторам
Купівля-продаж	Фондові операції з приводу передачі прав власності на цінні папери за кошти
Конвертація (обмін)	Операції з обміну цінних паперів одного виду на цінні папери іншого виду
Зберігання	Операції з забезпечення збереженності й цілісності цінних паперів
Траст (довірче управління)	Операції з управління переданними у власність цінними паперами які належать на правах власності іншій особі, в інтересах даної особи або визначених цією особою третіх осіб
Застава	Цінні папери, які є забезпеченням позики.
Кліринг	Система безготівкових розрахунків за цінними паперами та послуги що базуються на заліку взаємних вимог і зобов'язань
Реєстрація і перереєстрація власників цінних паперів	Фондові операції, здійснювані реєстраторами, з приводу закріплення та зміни прав власності на цінні папери
Страхування	Створення за рахунок суб'єктів господарювання та фізичних осіб спеціальних резервних фондів, які призначені для відшкодування збитків івтрат, викликаних несприятливими обставинами
Погашення	Повернення коштів позичальником кредитору;
Спліт (розщеплення)	Поділ нереалізованих акцій акціонерних товариств наїх більшк кількість
Консолідація (об'єднання)	Вкладання прибутку, отриманого від торгівлі спекулятивними акціями, у надійніші акції; об'єднання, злиття двох або декількохфірм, компаній; заміна національної валюти у валютних резервах країни міжнародними грошовими активами
Передача індосамент	Форма передачі простих та переказних векселів.
Визначення ринкової вартості	Встановлення ціни на цінні папери, що котируються на біржі, під дією законів ринкової економіки;
Посередництво	Сприяння у встановленні контактів та укладанні угод, контрактів між покупцями і продавцями товарів і послуг.
Нарахування і виплати дивідендів за акціями і відсотків за облігаціями
Формування і управління портфелями цінних папеів
Інвестиційне проектування
Консалтинг		Діяльність спеціальних компаній, що полягає в консультуванні продавців та покупців із широкого кола питань економіки, дослідження, прогнозування ринку.

55. Характеристика особливостей вторинного ринку цінних паперів.

Вторинний ринок – це ринок цінних паперів, на якому укладаються угоди купівлі продажу раніше випущених цінних паперів.

Мета вторинного ринку – забезпечити реальні умови для купівлі, продажу та проведення інших операцій із цінними паперами після їх первинного розміщення.

Завданнями розвитку вторинного ринку цінних паперів є:

• Підвищення фінансової активності суб'єктів господарювання та фізичних осіб;

• Розвиток нових форм фінансової практики;

• Удосконалення нормативно- правової бази;

• Розвиток інфраструктури ринку;

• Дотримання прийнятих правил та стандартів;

Для особливостей українського вторинного ринку належать:

• Специфіка становлення ринку цінних паперів;

• Нерівноцінність цінних паперів, які мають обіг на вторинному ринку за їх інвестиційними можливостями, властивостями та характеристиками;

• Відсутність стабільних каналів і єдиних правил поведінки на ринку.

Основними учасниками вторинного ринку є держава, акціонерні товариства, спеціалісти – професіонали ринку цінних паперів, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, фондові центри і магазини, інші суб'єкти господарювання та громадяни. Вторинний ринко включає в себе організований (біржовий) і неорганізований (позабіржовий) ринки.

На позабіржовому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів емітентів, які не бажають або з інших причин не можуть виставити своїх цінних паперів на біржу. Основними операціями є: купівля-продаж, зберігання, формування портфеля цінних паперів та управління ним, визначення ринкової вартості, маркетингові дослідження, ціноутворення, оцінка ризику.

Серед великої кількості операцій на вторинному ринку чисто спекулятивний характер мають договори про зворотну купівлю РЕПО. РЕПО містить одразу два протележні зобов'язання для кожного з учасників: зобов'язання продажу та зобов'язання купівлі. Заворотна купівля відбувається за ціною, яка перевищує первинну ціну продажу. Ставкою РЕПО є різниця між цінами, яка відображає дохідність цих операцій і виражається у відсотках річних. Одна сторона угоди отримує у своє розпорядження необхідні грошові кошти, а друга – покриває тимчасову нестачу в цінних паперах. Як забезпечення повернення грошей використовуються цінні папери. Договір РЕПО розглядають як кредит під заставу. Сторона, яка продає цінні папери, виступає в ролі позичальника, а сторона яка приймає цінні папери, стає кредитором.

Ефективність договорів про зворотну купівлю забезпечується точним виконанням учасниками РЕПО зобов'язань, які вони на себе взяли з продажу цінних паперів із подальшою їх купівлею. Точне виконання зобов'язань можливе при залученні в договірні відносини третьої сторони - посередника, який бере на себе зобов'язання своєчасного перерахунку коштів та доставки цінних паперів. Третьою стороною може бути банк чи дилер. Посередник отримує винагороду у відсотках від основної суми РЕПО, яка виплачується позичальником основних коштів, та несе відповідальність за належне виконання укладеного договору. В результаті цього тристороннє РЕПО є менш ризиковим.

Вторинний ринок виконує дві функції:

• Зближує продавців і покупців (забезпечує ліквідність цінних паперів)

• Сприяє вирівнюванню попиту і пропозиції;

Обсяг угод на вторинному ринку в розвинутих країнах суттєво більший, ніж на первинному. Між первинним і вторинним ринком є низка відмінностей:

• Предметом купівлі-продажу на вторинному ринку є цінні папери,які були раніше придбані в процесі випуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу.

• Дохід від продажу належить не емітенту, як це відбувається на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців.

• На вторинному ринку купівля-продаж не може здійснюватися шляхом передплати.

56. Характеристика процентних свопів.

Процентним свопом – називають угоду між двома партнерами щодо обміну процентними зобов’язаннями протягом певного періоду часу.

Процентні свопи використовують для таких цілей:

• Залучення коштів за фіксованою ставкою, коли доступ на ринки облігацій неможливий. За умови достатньої кредитоспроможності компанія отримує кредит під плаваючу ставку, а потім з допомогою свопу обмінює її на фіксовану ставку. В результаті кошти залучаються компанією під фіксований процент;

• Залучення коштів за ставкою нижчою від тієї, що склалась на даний момент на ринку облігацій або кредитному ринку. В результаті свопу позичальник з високою кредитоспроможністю залучає кошти за плавоючою ставкоюю, яка нижча від тієї, яку йому запропонували б банки. Позичальник з низькою кредитоспроможністю залучає кошти за фіксованою ставкою, яка, беручі до уваги його кредитоспроможність, навряд чи могла б бути можливою взагалі або була б вищою;

• Реструктурізації портфеля зобов’язань або активів без залучання нових коштів. У цьому випадку з допомогою свопів змінюється співвідношення між частками зобов’язань або активів з плавоючою та фіксованю ставками.

Найчастіше процентний своп використовують для заміни фіксованої процентної ставки на плаваючу і рідше для заміни однієї плаваючої ставки на іншу.

Розрізняють два види процентних свопів:

Чистий процентний своп – це угода між партнерами про обмін процентного зобов’язання з фіксованою ставкою на зобов’язання з плаваючою ставкою. При цьому учасники свопу обмінюються процентними платежами, а не зобов’язаннями в повному обсязі. Платежі по свопу здійснюються, як правило, в розмірі різниці між процентними ставками, а не в розмірі самих процентних ставок.

Базисним свопом – називають угоду між учасниками про обмін плаваючої процентної ставки по боргу, розрахованої на одній основі на плаваючу процентну ставку, обчислену на іншій основі. Базісні свопи використовують для переходу на потрібний ринок фінансових інструментів, або для покриття зобов’язань з плаваючою ставкою по інших свопах. Такий вид свопу менш поширений, ніж чистий процентний своп.

57. Характеристика Української фондової біржі.

Українська фондова біржа це:

• Перший створений в Україні біржовий ринок цінних паперів

• Створена у відповідності до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" і зареєстрована постановою Кабінету Міністрів України 29 жовтня 1991 року

• Акціонерне товариство приватного типу, статутний фонд якого розподілений на 2000 простих іменних акцій і становить 15 400 000,00 грн.

• Відповідно до чинного законодавства України здійснює діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку на підставі Ліцензії серії АВ №581214 від 26 квітня 2011 року, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку

• Кількість філій - 3

• Провідна структура приватизаційних процесів. В 1993 році виступила піонером грошової приватизації із застосуванням біржового механізму ціноутворення

• Офіційне друковане видання - Інформаційний випуск "Гермес" в фінансово-економічному тижневику "УКРАЇНА BUSINESS"

Перша фондова бiржа України (УФБ) створена у 1991р. Вона не мала на меті одержання прибутку i займається вийнятково органiзацiєю укладання угод купiвлi та продажу цiнних паперів між учасниками ринку. Провідні комерційні банки є засновниками бiржі, її акцiонерами.

Всі акції, придбані засновниками, дають їм право на володіння одним брокерським місцем на біржі. Володіння більше ніж однією акцією можливе тільки за рішенням Біржової ради.

Брокерське місце на УФБ — це право на здійснення операцiй з цінними паперами на біржі, але, не дає права на членство в біржi. Брокерськими місцями відповідно до кількості акцій, що їм належать володiють засновники.

Особи, які не є засновниками Української Фондової Бiржі, можуть купити або брати в оренду брокерське мiсце, але не можуть мати більше від одного брокерського місця. Особи, які володіють брокерськими місцями користуються ними або здають їх в оренду — торгівцям цінних паперiв.

Котирування цінних паперів на біржі регулюється чинним законодавством України та правилами, встановленими біржею. Учасниками торгiв на біржі є брокери — представники брокерських контор, які виконують доручення клієнтів; спеціалісти, що ведуть торги, реєструють угоди і є співробітниками біржі, а також помічники спеціалістів.

Юридичні особи, що мають ліцензію на здійснення операцій з цінними паперами, але не є членами біржі, також можуть брати участь у торгах. Для цього їм потрібно оплатити строковий чи разовий абонемент на право укладання угод на біржi. Право присутності під час торгів мають члени Біржової Ради, співробітники апарату біржі, представники органів державного управління, юридичні та фізичнi особи. Брокери, що є основними учасниками торгів, повинні бути представниками членів біржі, власниками або орендаторами брокерських місць.

Учасники ринку, які не мають права самостійно укладати угоди з цінними паперами, для проведення угод на УФБ укладають договори на обслуговування з брокерськими конторами та відкривають у них рахунки в цінних паперах та грошових коштах. На біржі укладаються касовi і строкові угоди. За договором касової угоди продавець цінних паперів зобов’язується негайно передати покупцеві цінні папери, покупець зобов’язується прийняти поставку та сплатити визначену суму коштів. Розрахунки, які відбуваються за касовою угодою здійснюються на четвертий робочий день, починаючи з дня, що настав після дня укладення угоди. Угоди здійснюються “за курсом дня” або за обмежувальним курсом.

Складання договорiв здійснюється представниками зареєстрованих на біржі брокерських контор (власниками або орендаторами брокерськи місць). Договори між брокерами-покупцями та брокерами-продавцям укладаються за допомогою спеціалістів бiржі. Окремі договори проводяться брокерами за свій рахунок. Ці договори реєструються та обраховуються біржею.

Брокерські контори є учасниками Гарантійного фонду ринку, який створено для надання учасникам гарантій виконання угод, укладених на біржі. Гарантійний фонд iснує як некомерційна асоціація за рахунок внесків учасників і гарантує оплату грошових коштів та поставку цінних паперів у разі неспроможності виконання брокерською конторою угоди. Завдання фонду - забезпечення стабільності ринку, тому кожен з учасників користується його послугами. Емітент згідно з договором про пiдтримку лістингу зобов’язаний періодично подавати на біржу інформацію про свій фінансовий стан, який може вплинути на вартість цінних паперів. На вимогу емітента, ціннi папери можуть бути вилучені з офіційного котирування Міністерства фiнансів, з ініціативи правління біржі на основі відповідного обгрунтування. 

Максимальна кількiсть виконаних замовлень на купівлю-продаж цінних паперів, мінiмальна кількість невиконаних замовлень та мінімальна зміна курсів цiнних паперів у порівнянні з попереднім біржовим днем є принципами котирування на УФБ. Біржовою Радою встановлюються межі змін курсів, якi допускаються за одні торги. Купівля цінних паперів містять ціну “за курсом дня”, або максимальну ціну купівлі, замовлений на продаж — ціну “за курсом дня”, або мінімальну ціну продажу. Купівля - продаж цінних паперів “за курсом дня” передбачають купiвлю - продаж за курсом, який виконуються в першу чергу, і визначається в результаті котирування, оскільки клієнт погоджується на ціну дня. Мінiмальну ціну, за яку можна продати цінний папір, називають лімітом ціни замовлення на продаж. Цінний папір, куплений за максимальну ціну називають лiмітом ціни на купівлю.

Усi замовлення на купівлю, обмежувальний курс яких вищий від курсу котирування, мають бути виконані, замовлення “за курсом дня”. Обмежувальний курс всіх замовлень на продаж, який нижчий за курс котирування, також може бути виконаний, а також замовлення “за курсом дня”.

58. Характеристика учасників ринку цінних паперів.

З розвитком ринку розвиваються і його учасники. Їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інституційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, Фонд державного майна). Залежно від функцій учасники ринку цінних паперів поділяються на основні (головні) та інфраструктурні (допоміжні). Доскладу першої групи належать:

6. Емітенти – це особи, які випускають цінні папери. Емітентами можуть бути держава, окремі державні органи, муніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, банки.

7. Інвестори – учасники ринкової взаємодії, які вкладють грошові та інші ресурси в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, а також одержання прибутку. Інвесторами виступають індивіди і інститути, рідше – держава в особі казначейства або НБУ. Найактивнішими серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприємства, компанії, господарські товариства.

8. Посередники – це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, декількох або усіх видів посередницької діяльності та надають юрокерські, дилерські й андеррайтерські посередницькі послуги щодо цінних паперів.

9. Інститути-регулятори - саморегульовані організації, основною функцією яких є впорядкування відносин із цінними паперами шляхом встановлення правил стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найважливішими інститутами-регуляторами є фондові біржи, асоціації брокерів та дилерів із цінних паперів, інші добровільні організації, які об'єднують професійних учасників цього ринку.

10. Державні органи регулювання – це органи виконавчої влади, які забезпечують регулювання ринкових відносин із цінними паперами. В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. До них відносяться:

7. Депозитарії – інфраструктурні інститути, які спеціалізуються на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів та облік прав власності). Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними паперами.

8. Реєстратори – юридичні особи (господарські товариства), які стежать за тим, щоб в обігу перебувала постійна кількість цінних паперів, випущених конкретним емітентои, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери вилучалися, а нові – видавалися.

9. Агенти з трансферту – виконують функції нагляду за процесами переходу права власності на випущені цінні папери. Найчастіше ці функції виконують банки.

10. Довірчі товариства (трасти) - інститути, основна функція яких на ринку цінних паперів полягає у довірчому управлінні головним чином коштами та цінними паперами, які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів. У більшості випадків трасти надають свої послуги інвесторам, які через різноманітні причини не бажають брати участь в ринковій взаємодії з цінними паперами.

11. Клірингово-розрахункові установи - інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлв-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників коштів та цінних паперів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Цю діяльність виконують спеціальні підрозділи фондових бірж на біржовому ринку, а на позабіржовому ринку – спеціалізовані клірингово-розрахункові установи.

12. Торговці інформацією про ринок цінних паперів - інститути, які спеціалізуються на наданні послуг з обробки та поширення інформації про цінні папери, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій і тенденцій на ринку цінних паперів звітів емітентів. Вони представлені, як правило інформаційними компаніями.

59. Характеристика членів фондової біржі.

Членом біржі є той, хто приймає участь у створенні її статутного фонду чи робить вклади чі інші цільові внески в майно біржі та став її членом у встановленому порядку.

Членом біржі може бути як фізична так і юридична особа, але тільки професіональний учасник ринку цінних паперів.

К професіональним учасникам ринку цінних паперів відносяться комерційні банки, як правило вони і є самими активними членами біржі, але в деяких країнах комерційним банкам заборонено займатися біржовою діяльністю, чи навпаки ни них робиться основний наголос.

Число членів біржі обмежено, воно залежить від розміру статутного фонду та номінальной вартості однієї акції чи паю, а також від кількості акцій, якими може володіти один член біржи. Акція (пай) дає змогу використовувать права члена біржі. Вони визначають вартість “місця” на біржі. Місце- це власність члена біржі. Воно може продаватися, коли член біржі виходить з списку членів, або може сдаватися в аренду. Вартість місця визначає Біржевий комітет, вона залежить від попиту та пропозиції.

Після того як біржа зареїстрована і усі місця розподілені, стати її членом можно тільки купивши членство у одного з членів біржі.

В зарубіжній практиці виділяють різні категорії членів біржі. Наприклад фірми-члени на Лондонській біржі поділяються на три групи:

1. відносяться члени біржі котрі можуть бути дилерами, чи брокерами, або дилерами та брокерами одночасно. Коли член біржі займається дилерською діяльністю, він може зареєструватися на біржі у ролі організатора ринка- “маркет-мейкера”. Як правило, такі функції беруть на себе тільки великі фірми. Основна їх функція це активна покупка (продаж) цінних паперів у визначений період який називається обов’язковий період котирувань.

2. до другої категорії відносяться междилерські брокери, це фірми які надають посередницькі послуги тим установам ринку, які бажають взаємодіяти один з одним анонімно. Використання междилелерських брокерів дозволяє організаторам ринку приховувати від конкурентів свої поточні позиції по цінним паперам.

3. категорію членів представляють грошові брокери. Їх функція - запозичення цінних паперів для організаторів ринку.

Біржа дає змогу своїм членам:

1. брати участь у загальних зборах біржі та в управлінні її справами;

2. обирати та бути обраним в органи управління та контролю;

3. використовувати майно біржі, інформацію та послуги які надає біржа;

4. торгувати у залі біржи як від свого ім’я та за свій рахунок (виконуючи функції дилера), так і від імені так і за рахунок клієнта ( виконувати функції брокера)

Обов’язки членів біржи:

1. додержуватися статуту біржі та іншіх внутрішньобіржових нормативних документів;

2. вносити вклади та додаткові внески у порядку, розмірі, які відображені у статуті та нормативній документації;

3. сприяти біржі у її діяльності, реалізації цілей та задач біржі у подальшому розвитку;

Прийняття до членів біржі визначається її статутом. Як правило статут вказує на то що права та обов’язки члена біржі здобуваються після повної оплати вступного внеску чи повної оплати акції. Прийняття нового члена, потребує надання 2-3 рекомендацій дійсних членів біржи, представлення статутних документів, підтвердження стійкого фінансового становища, деякої практики роботи з тим або іншим біржовим товаром.

В зарубіжній практиці новому члену біржі на протязі першого року після прийняття не дозволяється виконувати брокерські функції. Для цього треба пройти додаткове навчання та здати іспит.

60. Цілі та завдання первинного ринку цінних паперів.

Первинний ринок – ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення безпосередньо через інвесторів або через інвестиційних посередників.

Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.

До завдань первинного ринку цінних паперів відносять:

• Залучення тимчасово вільних ресурсів;

• Активізацію фінансового ринку;

• Зниження ьемпів інфляції;

Первинний ринок виконує такі функції:

• Організацію випуску цінних паперів;

• Розміщення цінних паперів;

• Облік цінних паперів;

• Підтримання балансу попиту і пропозиції на фінансові інструменти;

Структура ринку цінних паперів: