2 Період очищення рани від нежиттєздатних тканин (поліпептичні аміни хемотаксис лейкоцитів фагоцитоз; протеолітичні ферменти очищають рану; аутолізати розпаду тканин, лейкоцити)

ІІ фаза - регенерації лейкоцити, проліферація ендотелію судин, розмноження фібробласті: а)утворення грануляційної тканини; б) епітелізація.

ІІІ фаза реорганізація рубця.

. Протеолітичні ферменти і сорбенти при лікуванні гнійних ран.

У фазі гідратації показані засоби, здатні лізувати нежиттєздатні тканини. а) трипсин - порошок в амп, флак 0.005; б) хімотрипсин - порошок флак 0.005, 0.01; в) хімопсин - порошок 0,025; 0,05; 0,1 - розч в 10 мл 0,25% новокаїну, змочують стерильні серветки на раневу поверхню.

Рибонуклеаза - порошок 0,01; 0,005 - присипають рану, чи у вигляді р-нів

дезоксирибонуклеаза, колагеназа - флак з порошком по 65 і 162,5 ОД. Розплавлення некрот мас при резорбтивній дії - протизапальний.

Лідаза - ампули 0,1 сухого ферменту, розч в 1 мл 0,5 % новокаїну.

Сорбенти: добрізан, гелевін, целосорб, хороший гемостатик, адсорбує гній.

18) Парапрокти́т — це проктологічне захворювання, що являє собою запалення клітковини, розташованої навколо прямої кишки та анального отвору. Хворіють більше чоловіки, ніж жінки, більше дорослі, ніж діти. Парапроктит є досить поширеним — за частотою становить близько 30% захворювань прямої кишки, тобто вражає 0.5% населення. [1] Причиною парапроктиту є змішана мікрофлора. Лікування — лише оперативне. За активністю запального процесу розрізняють гострий, рецидивуючий та хронічний парапроктити. [2]

19) Перело́м — часткове або повне порушення цілісності кістки, викликане впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення. Ознаки перелому:

сильний біль

набряк

синець

крипітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток)

неправдивий суглоб

деформація кістки (кінцівки)

порушення функцій кістки (кінцівки)

Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження.

]Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла

відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому порушена)

закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)

[ред.]Класифікація в залежності від форми кісткових уламків

поперечні

косі

гвинтоподібні

осколчасті

роздроблені

[ред.]Класифікація в залежності від порушення цілісності кістки

повні

неповні

[ред.]Класифікація в залежності від зміщення

зміщені

незміщені

[ред.]Класифікація в залежності від кількості переломів

одиночні

множинні

[ред.]Перша допомога при переломах

При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.

Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).

При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий - при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.

При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.

У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних швів, цв'яхів, гвинтів, пластинок.

При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сировотку.

20)

21) О́піки — фізична травма, що виникає внаслідок дій на тканини фізико-хімічних агентів (висока температура, хімічні речовини, радіаційне випромінювання). Класифікація опіків

Опіки класифікуються за джерелом виникнення на: термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розпечених металів, променевої енергії тощо); хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини; радіаційні — виникають при тривалій дії й потраплянні радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки. променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання; світлові — термічні опіки, які виникають внаслідок інтенсивного світлового випромінювання: сонячні — опіки шкіри, які виникають внаслідок дії сонячного випромінювання; електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму;комбіновані: термохімічні.

[ред.]Ступені опіків

Перші три ступені опіків (термічних)

Так як найчастіше зустрічаються термічні опіки, говоримо про їх клінічну класифікацію. Є 4 ступені глибини опіків тканин:

ступінь I (легкий) — почервоніння (гіперемія) і набряк шкіри;

ступінь II(середній) — утворення дрібних пухирів з прозорим вмістом (руйнуються дрібні лімфатичні судини - лімфокапіляри);

ступінь IIIa(середньо-важкий) — утворення великих пухирів з мутним вмістом (ушкодження шкіри і підшкірної клітковини);

ступінь IIIb(важкий) — частина великих пухирів тріскає, утворюючи мокрі виразки або малюнок «потрісканої землі» (глибокий опік);

ступінь IV (дуже важкий) — обвуглення, згоряння тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз), опікова райдуга, шоковий стан пацієнта.

[ред.]Площа опіку

Також не менш важливим фактором є площа опіку. Чим більше обпечена поверхня, тим важчий стан постраждалого. Загальна площа шкірних покривів в середньому становить 2 м². Додаткову площу мають слизові оболонки ока, середнього вуха, носо- та рото-глотки, гортані, трахеї. Таким чином незавжди видима площа опіків є дійсною.

Вважають, що чим більша площа опікової поверхні, тим вищий ризик розвитку опікового шоку та опікової хвороби.

[ред.]Перша допомога при опіках

В першу чергу необхідно усунути джерело опіку, та віддалити постраждалого від нього: відтягнути від вогню, скинути тліючий(гарячий) одяг, оголити обпечені ділянки. У важких випадках перевірити наявність життєво-важливих функцій, при їх відсутності приступити до серцево-легеневої реанімаціії.

Далі охолодити обпечені ділянки: проточною водою (душ, кран), вологими холодними "примочками" протягом 10-15 хвилин, при хімічних опіках - мінімум 30 хвилин. Увага, можна викликати переохолодження, що також негативно вплине на постраждалу людину.

Ввести знеболюючі препарати, накласти асептичну пов'язку. Перед накладанням пов'язки, ділянки обпеченої але неушкодженої шкіри можна тільки протерти антисептиком (етиловий медичний спирт). При масивних опіках, постраждалого поміщають у щойно випрасувані простирадла і терміново госпіталізують машиною швидкої допомоги викликавши її за номером 103. При значних площах опіку, обпеченій людині дають пити багато теплої рідини (чай, розведений регідрон, лужно-сольовий розчин), пов'язки чи простирадла обов'язково злегка зволожують із зовнішньої сторони розчином антисептика (або чистою водою), для сповільнення процесу випаровування тканинної рідини з обпеченої поверхні.

При опіках І і ІІ ст. слід негайно покласти на уражене місце вологу прохолодну "примочку", (змочену водою, слабким розчином марганцевокислого калію). Ні в якому разі не використовувати примочку зі спиртом, горілкою, одеколоном! Антисептик (або чиста вода) має бути прохолодним (ні в якому разі не льодяними). Після промивання можна застосувати пантенол, левіан, диоксизоль, та забинтувати уражене місце або прикрити серветками. Дати випити постраждалій людині знеболюючі (анальгін, солподеїн, кетанов, нурофен та інш., пам'ятайте, таблетовані препарати діють із затримкою приблизно 30 хвилин).

Заборонено обпечену ділянку змащувати салом, маслом, олією, яйєчним білком чи жовтком, кефіром, та подібними речовиннами (жири, масла, барвники(зеленка,..)). Також комбустіологи категорично проти (при ПМД) застосування інших лікувальних мазей, особливо водонерозчинних.

При ІІІ-IV ст. на уражені місця накладають стерильні вологі пов'язки з антисептиком. Обов'язкове введення адекватної дози знеболюючих. Необхідно якомога швидше транспортувати такого постраждалого в медичний заклад (лікарня), де є комбустіологічне (опікове) відділення. При можливості, дуже добре дати постраждалому випити багато (500-1000 мл) рідини (вода, полівалентні сольові комбіновані розчини (регідрон, поляризуюча суміш, 2% водний розчин соди).

[ред.]При опіках, для безрубцевого загоєння ран

На будь-яку опікову рану, змочену стерильною водою або медичним фізіологічним розчином (для уникнення занесення інфекції) нанести достатню кількість колагену, так, щоб покрита була вся уражена поверхня. Потім, по мірі висихання колагену, змочувати, щоб уникнути больового синдрому від стягання шкіри. Застосовувати колаген по необхідності, залежно від важкості ураження. На свіжий післяопераційний рубець можна накладати колаген, відразу після нанесення швів або після зняття швів. Нанести 5-10 крапель безпосередньо на рубець, після цього необхідно накласти, попередньо змочену у фізрозчин марлеву серветку. Ця процедура забезпечить безболісний стан при висиханні колагену і швидке проникнення його в шкіру.

[ред.]Лікування

Лікують опіки у комбустіологічних відділеннях або центрах, при їхній відсутності — у траматологічному чи хірургічному відділеннях.

Лікувати опіки можна консервативно або оперативно. Лікують як місцеві, так і загальні паталогічні зміни викликані опіковою травмою в організмі людини. Існує два методи місцевого лікування опіків: відкритий та закритий.

Окрім того застосовують знеболення, симптоматичну терапію, трансплантацію, при важких станах — підтримка життєво-важливих функцій, корекція водно-електролітного балансу, парентеральне харчування, детоксикаційну терапію.

22) Серцево-легенева реанімація (СЛР), Серцево-легенево-мозкова реанімація - невідкладна медична процедура, спрямована на відновлення життєдіяльності організму та виведення його зі стану клінічної смерті. Включає штучну вентиляцію легенів (штучне дихання) та компресії грудної клітини (непрямий масаж серця).

Починати СЛР постраждалого необхідно якомога раніше. При цьому наявність двох із трьох ознак клінічної смерті - відсутність свідомості і пульсу - достатні свідчення для її початку. Засновником серцево-легеневої реанімації вважається австрійський лікар Петер Сафарі, на ім'я якого названо потрійний прийом Сафарі.

Кліні́чна смерть — це стан організму, в якому він перебуває перші 8—10 хвилин після зупинки дихання і кровообігу. Після зупинки дихання і серце може працювати 1 хвилину. Стан клінічної смерті може тривати довше в умовах охолодження.

Клінічна смерть має дві фази:

перші 4—6 хвилин після зупинки дихання і кровообігу — фаза повністю зворотніх змін в організмі;

після 6—10 хвилин — фаза частково зворотних змін в організмі (духовна смерть, соціальна смерть, декортикація). Це фаза протягом якої має місце відмирання клітин кори головного мозку: людину в цей період можна повернути, але свідомість не відновлюється.

За цих обставин пропонується розпочати заходи реанімації, якщо відсутні трупні ознаки (ранні і явні).

[ред.]Основні ознаки клінічної смерті

відсутність пульсу на магістральних судинах;

відсутність дихання;

розширення зіниці.

[ред.]Додаткові ознаки клінічної смерті

відсутність свідомості;

зміна кольору шкірних покривів;

атонія;

арефлексія.

23) Обморо́ження або відморо́ження (лат. Congelatio) — ушкодження тканин організму під дією холоду. Нерідко супроводжується загальним переохолодженням організму і особливо часто вражає такі частини тіла як вушні раковини, ніс, недостатньо захищені кінцівки, в першу чергу пальці рук і ніг. Причини і перебіг

Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснажена хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольного сп'яніння.

У розвитку загального переохолодження виділяють кілька фаз:

людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до всього;

за подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення;

зупинка кровообігу, серцевої діяльності.

Потерпілого насамперед слід перенести в тепле приміщення і приступити до поступового зігрівання. Краще зігрівати у ванні з водою кімнатної температури. Проводячи обережний масаж усіх частин тіла, температуру води поступово доводять до 36 °С. Коли шкіра порожевіє, починають проводити реанімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). Як тільки з'явиться самостійне дихання і потерпілий опритомніє, його переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий солодкий чай, каву, молоко, можна тепле вино.

Якщо переохолодження організму незначне, непогані результати дає зігрівання потерпілого власним тілом того, хто подає допомогу. Так доцільно робити, коли немає можливості зігріти потерпілого іншими засобами.

Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обмороження кінцівок та інших частин тіла. Якщо такі ознаки є, треба вжити заходів щодо обробки обморожених місць.

Обмороження — це ушкодження тканин у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури, вищої від О °С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування у нерухомому стані на вітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння, тощо можуть стати причиною обмороження. Найуразливіші для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми обмороження розвиваються під час перебування на холоді. По-перше, виникає відчуття холоду. Потім людина відчуває поколювання, її шкіра набуває блідого відтінку, втрачає чутливість. Пізніше німіє і набуває синюшного відтінку. Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури і часто є причиною тяжких незворотних змін у тканинах. Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів (на ураженій ділянці з'являється набряк, запалення чи змертвіння тканин).

[ред.]Класифікація

За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмороження.

І ступінь (легкий). Характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.

ІІ ступінь (середньої тяжкості). Проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З'являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит.

ІІІ ступінь (тяжкий). Відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з'являються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією.

IV ступінь (вкрай тяжкий). Характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, заповненими чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділянка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці).

[ред.]Допомога при обмороженні

Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. Найбільш ефективно це можна зробити за допомогою теплих ванн. Упродовж 20—30 хв температуру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в тканинах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампоном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошкодження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку.

Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого.

Під час перебування на холоді треба закривати, де це можливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.