2. Методи забезпечення наочності

До цієї групи методів навчання відносяться показ рухів в натурі або у вигляді зображень, що сприймаються шляхом безпосереднього спостереження. Практично живий показ завжди супроводжується словесним поясненням. Причому слово в цьому випадку відіграє допоміжну роль.

В основному у навчальній роботі застосовується показ фізичної вправи самим викладачем або кимось з учнів. Відображення може передувати поясненню, супроводжуватися поясненням або виконуватися після пояснення.

Показ досягає мети в тому випадку, якщо продемонструють рух добре видно всім займаються, якщо воно виконано технічно правильно, якщо попередньо організовано і вибірково спрямована увага учнів. Щоб займаються ясно бачили рух, слід правильно вибирати місце для його показу: найкраще на підвищенні і в деякому віддаленні від групи. Залежно від форми вправи його треба показувати стоячи або особою, чи боком до групи, а асиметрична вправа - в дзеркальному зображенні. Деякі технічно складні вправи доцільно продемонструвати з різних боків кілька разів.

Перший показ повинен бути виконаний на високому технічному рівні, в повну силу і з нормальною швидкістю. Незалежно від того, чи буде дію надалі вивчатися в цілому або частково, він повинен створити у займаються загальне вірне уявлення про дію в цілому. Після цього можна переходити до показу окремих частин дії або показати його з уповільненою швидкістю, щоб займаються могли досить докладно поспостерігати за ним.

У ряді випадків, щоб попередити найбільш часто зустрічаються помилки, доцільно продемонструвати і неправильні способи виконання досліджуваного дії. Однак зловживати цим прийомом все ж таки не слід. Великі можливості для більш повного і точного сприйняття рухів відкриває показ кінофільмів і кінокольцовок.

Одним з різновидів методу забезпечення наочності є показ ілюстративного матеріалу (фотографій, схем, малюнків, кінограмм). До аналізу ілюстративного матеріалу повинні залучатися і самі учні. Організовуючи демонстрацію, потрібно ставити питання займаються в такій формі, щоб вони звертали увагу на найголовніше в пред'являється для спостереження матеріалі[4, c. 92].

3. Методи практичних вправ

У теорії і практиці фізичного виховання термін «вправа» висловлює два різних поняття: а) засіб фізичного виховання, тобто спеціально організоване рухове дію, наприклад легкоатлетичний стрибок, штовхання ядра, сальто назад, стрибок з трампліну та ін; б) метод , тобто спосіб застосування засобів, суть якого полягає у навмисному, найчастіше багаторазовому повторенні певних рухових дій з метою або вироблення рухових умінь і навичок, або розвитку рухових якостей. Залежно від конкретної педагогічної задачі це повторення організується по-різному.

Якщо основна педагогічна завдання на заняттях, наприклад лижним спортом, - розвиток загальної витривалості, то циклічні дії повторюються багато разів без зміни координаційної структури лижного кроку. При цьому повторення може бути безперервним і з перервами. Якщо ж завдання полягає в тому, щоб навчити займаються техніки пересування на лижах, то кожне повторення повинне бути спрямоване на усунення помилок, допущених у попередньому виконанні. У цьому випадку успішність методів вправ буде залежати від дотримання ряду умов.

Найважливішими з них є наступні:

1. Усвідомлення займаються результату своїх власних дій. Якщо учневі важко оцінити виконане вправу, то зробити це повинен викладач. Причому чим швидше слід інформація, тим вища ефективність навчання. Важливо відзначати і позитивно оцінювати будь-які успішні дії займаються. Оцінка не тільки орієнтує учнів у тому, як вони виконали вправу, але і мобілізує їх на подальше подолання труднощів.

Крім знання кінцевого результату вправи істотне значення має безперервна, так би мовити «надтермінова» інформація, що здійснюється чутливою системою сигналів, що виходять від органів рухів. Проте ця (внутрішня) інформація погано усвідомлюється. Досвідчені педагоги та тренери часто дають потрібну додаткову інформацію, використовуючи зовнішні орієнтири: підвішений м'яч, предмети в залі чи на стадіоні, предмети в своїх руках і ін

2. Висока увагу учня протягом усього періоду виконання вправи. Всі завдання повинні виконуватися ретельно при максимальному зосередженні уваги. При цьому велике значення мають вказівки щодо того, на що слід направляти увагу, щоб виконати дію правильно. При спробах одночасно вирішити декілька рухових завдань увагу розосереджується і ефективність засвоєння знижується.

3. Вправи повинні представляти собою систему. Іншими словами, розташовувати їх слід в такій послідовності, при якій кожне нове завдання спирається на руховий досвід і раніше накопичені вміння та навички. Якщо має сформувати не одна, а ряд нових навичок, рекомендується починати навчання з так званих фундаментальних вправ, тобто з вправ, що містять деякі загальні та подібні компоненти з іншими вправами. Так, у лижному спорті навчання починають з двухшаж-ного поперемінного ходу, оскільки в ньому містяться елементи всіх інших ходів; у спортивній гімнастиці - з так званих профілюючих елементів, основні механізми яких використовуються в подальшому і в більш складних вправах.

Успішність методів вправ залежить також від рівня розвитку рухових якостей, що займаються. Без певного рівня розвитку рухових якостей немислимо формування багатьох рухових умінь і навичок. Разом з тим рухові якості розвиваються в процесі формування умінь і навичок. Цю взаємозв'язок між технікою виконання фізичних вправ і рівнем розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності і гнучкості необхідно постійно враховувати на всіх етапах навчального процесу.

На перших етапах навчання вправи виконуються з малою або середньою інтенсивністю, тому що завдання полягає в тому, щоб усунути помилки, освоїти правильну форму і ритм рухів. Але, як тільки це завдання буде вирішено, слід виконувати вправи з більшою інтенсивністю. Однак це вимагає більшої м'язової сили. Зі збільшенням же м'язової сили повинна змінюватися і техніка. Наприклад, поштовх у стрибку в довжину з розбігу став сильнішим - значить, треба змінити і швидкість розбігу, і кут відштовхування, тобто перебудувати техніку стрибка.

Цей прийом у навчанні називається методом сполученого впливу. Суть його полягає в тому, щоб за допомогою відповідних спеціальних вправ і методичних прийомів удосконалювати рухові якості і технічну підготовку в їх органічній єдності (наприклад, кидки ядра вагою 1-3 кг однією рукою з-за голови дозволяють ефективно розвивати спеціальні фізичні якості метальників списа і зберігати правильну динамічну структуру вправи). Основними методами освоєння рухової дії є вивчення дії в цілому і вивчення дії по частинах.

Вивчення дії в цілому. Елементом рухової діяльності людини є цілісне дію, що є рішення рухової задачі (іншими словами, досягнення усвідомленої мети) певною системою рухів. За кінцевої мети ця дія може бути порівняно простим (наприклад, кидок або ловля м'яча) або складним, що складається з ряду проміжних і підлеглих основної мети приватних операцій, кожна з яких набуває свого значення лише в системі всього цілісного дії (метання диска з поворотом, стрибок у висоту з розбігу, подача м'яча в тенісі та ін.) У складних діях окремі руху об'єднані зв'язками в ціле і впливають один на одного. Кожна фаза руху, що протікає в даний момент, в значній мірі залежить від фази попередньої і робить вплив на подальшу (відштовхування в опорних гімнастичних стрибках залежить великою мірою від розбігу, замах - від відштовхування).

Перевага методу цілісного вивчення дії в тому й полягає, що при цьому зв'язку між окремими фазами руху не порушуються. Проте виконання складного фізичної вправи в цілому при первісному розучуванні виявляється непосильним. Тому метод вивчення дії в цілому є основним у процесі вдосконалення. техніки.

Для подолання труднощів, пов'язаних з початковим виконанням цілісного дії, користуються різними методичними прийомами:

а) послідовним переходом від спрощених (але нерасчле-ненпих) форм цілісного дії до кінцевої, технічно досконалої формі (наприклад, при навчанні стрибка у висоту способом «перекат», спрощене рух «до кінця зльоту зігнути поштовхову ногу і випрямити її за планку» доповнюється поступово все новими елементами);

б) застосуванням орієнтирів і обмежень (наприклад, для того щоб навчитися у стрибку «лягати на планку», стрибають у «вікно», утворені двома мотузками);

в) створенням полегшених зовнішніх умов (підйоми на похилих брусах, перекиди тому на похилому Плінти, подолання бар'єрів меншої висоти, вправи на більш широкому, ніж звичайне, колоді);

г) наданням додаткової допомоги та використанням допоміжних технічних засобів (плавальних дощок, лонжей);

д) послідовним перемиканням уваги на окремі фази руху;

е) виконанням імітаційних вправ.

Імітаційні вправи виконуються, як правило, у невластивих для даного виду спорту умовах (імітація плавальних рухів на суші, рухів ковзанярів або лижного ходу на землі та ін.) Їх застосовують зазвичай на початку навчання, у повільному темпі, головним чином з метою створення уявлення про зовнішній формі освоюваної дії, а також з метою виховання рухових якостей. Щоб уникнути зміцнення неадекватних основному навичці силових координації застосовувати імітаційні вправи слід обачно.

Вивчення дії по частинах. Великі координаційні труднощі виникають у займаються внаслідок того, що їм доводиться опановувати узгодженими рухами декількох частин тіла одночасно (наприклад, рук і ніг у плаванні або в пересуванні на лижах). Тому під час навчання, наприклад, плавання способом кроль спочатку виконують рухи ногами, потім рухи руками і лише потім переходять до їх одночасного виконання; при навчанні пересуванню на лижах спочатку вивчають ковзний крок без допомоги палиць, потім з палицями. Подібного роду дії, засвоєні роздільно, координаційно не змінюються при переході до дії в цілому вигляді, тому вносити в них будь-які поправки при поєднанні, як правило, не доводиться.

Складніше йде справа з членуванням дій, що складаються з ряду послідовно виконуваних фаз рухів, де кожна попередня фаза робить вплив на подальшу. Механічне поділ такого цілісного руху на частини і почергове їх вивчення можуть виявитися нераціональними (наприклад, розучування стрибка ноги нарізно через коня в довжину з проміжними седамі верхи спочатку на ближній кінець снаряда, потім на середину, на далекий край, і лише після цього - стрибок у цілому). Вивчаючи окремі фази рухового акту, слід враховувати їх смислове значення в цілісному дії, щоб не порушити правильної структури виробляється навички (наприклад, розбіг в стрибках у довжину з точки зору його основної мети відрізняється від звичайного бігу на короткі дистанції, як і розбіг перед стрибком через коня в довжину від розбігу перед вискакує або сивому на снаряд). Прикладом правильного вивчення складних дій по частинах може служити навчання метання гранати, коли перший виконується кидок зусиллям однієї руки, потім він з'єднується з рухами інших частин тіла.

Багато спортивних дії технічно настільки складні, що для їх освоєння доводиться вдаватися до особливого роду допоміжних вправ, які отримали у практиці назва підводять. Це вправи більш прості, більш легкі для виконання, ніж основне досліджуване дію, але що мають істотне схожість з ним або його окремими частинами. Зазвичай підбиває вправа застосовується для полегшення освоєння або відпрацювання будь-якого окремого технічного прийому. При дуже складній техніці рухів застосовують цілу систему підвідних вправ.