Висновки

Колектив – арена для самовираження і самоутвердження особистості. Як відомо, не в кожному колективі самі собою стихійно складаються умови, спрямовані на формування в особистості власного «Я». Такі умови слід створювати разом із школярами. Що активніше вони братимуть участь у вдосконаленні колективу, то інтенсивніше здійснюватиметься процес їхнього власного самовираження, самовдосконалення, самовиховання.

Внутрішньо-колективні стосунки є загальним фоном життя колективу школи, основу якого становлять морально – інтелектуальний зміст, стиль і тон.

А.С. Макаренко увійшов у класику сучасної педагогіки як один із засновників теорії і методики колективістичного виховання, випробуваних ним на практиці протягом 8 років (1920–1928 роки). А.С. Макаренко, спираючись на практичний досвід роботи, визначив основні риси нормального тону дитячої установи: «мажорність», гідність, єдність, захищеність, гальмування.

Його теорія врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання і перевиховання, багато її елементів і понині корисні, особливо для колоній неповнолітніх злочинців, спеціальних шкіл – інтернатів.

Річ у тім, що в системі А.С. Макаренка взаємостосунки активістів і решти колективу будувалися на засадах справедливості і гуманізму, а використання його досвіду за сучасних умов часто – густо далеке від гуманності, і в названих закладах нерідко ґрунтується на жорстокості і знущаннях, що дає педагогам змогу безпідставно звинувачувати всю систему Макаренка в «педагогічному сталінізмі». Зрозуміло, що кінець XX століття за рівнем і якістю педагогічних стосунків з учнями повинен відрізнятися від його початку, коли на всьому, в тому числі і виховному процесі, відчувалися жорстокі наслідки громадянської війни. Звичайно, що не всі досягнення педагогічної думки слід переносити на сучасну школу. Щодо методичної спадщини, то потрібно критично засвоювати думки, ідеї, враховувати ті історичні обставини, умови, коли ідея була висловлена.

Але водночас необхідно зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів гуманістів. А.С. Макаренко залишив невичерпне джерело педагогічної спадщини, адже ретельно вивчаючи його твори, можна знайти ґрунтовну відповідь на найсучасніші педагогічні запитання.

Тому використавши педагогічну спадщину А.С. Макаренка, ми дійсно підвищили рівень вихованості учнів та створили способи успішного виховання молодших школярів в початковій школі.[ 10, c. 352]

Колектив є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток. Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

Кожна людина більшою чи меншою мірою прагне самоствердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колективних взаємин складний, неоднозначний і глибоко індивідуальний. Суттєво залежить входження особистості в колектив від її індивідуального соціального досвіду, який визначає характер суджень учня, систему його ціннісних орієнтацій, лінію поведінки. Цей досвід може відповідати, а може й не відповідати судженням, цінностям і традиціям поведінки, які склалися в колективі. Там, де ця відповідність має місце, включення особистості в систему відносин колективу значно полегшується. У випадках, коли у вихованця досвід інший (вужчий, бідніший або, навпаки, багатший, ширший, ніж досвід соціального життя колективу), йому важче встановити взаємини з ровесниками. Особливо складним виявляється йо¬го становище, коли індивідуальний соціальний досвід супе-речить цінностям, прийнятим в даному колективі. Сутичка протилежних ліній поведінки тут неминуча і призводить здебільшого до різних наслідків.

Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, — все це негативно впливає на встановлення нормальних відносин з тими, хто до нього входить.

Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості значення колективізму як риси особистості, слід мати на увазі, що „ніякі благородні цілі ніколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засадах (безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина, повноцінного члена суспільства”.