39. Функціональний маркетинг Він зумовлює визначення маркетингу з погляду виконуваних фірмою маркетингових функцій.

Згідно з таким підходом маркетинг - це:

o функція творчого використання ресурсів фірми для досягнення відповідності між її можливостями і попитом;

o задоволення побажань і потреб людей;

o забезпечення відповідного рівня життя в суспільстві.

40. Маркетингова цінова політика - це комплекс заходів, до якого належать визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку фірми.Ціна товару - це оцінка його споживчої вартості з точки зору виробника. Ціна товару для фірми - найважливіший показник, тому що її основна функція забезпечувати прибуток від збуту товару.Суть маркетингової цінової політики підприємств полягає в тому, щоб установлювати такі ціни і так ними варіювати, щоб зайняти стале положення на ринку, володіючи максимальною його часткою, і забезпечити найбільший обсяг прибутку, а також вирішувати стратегічні та оперативні завдання.Цінова політика фірми визначається типом ринку. Найбільша її роль на ринку монополістичної конкуренції, де існує широкий діапазон цін. На олігопольному ринку роль маркетингової цінової політики дещо менша і тільки якщо один продавець підвищує ціну, зразу ж підвищують і інші. Незначною є її роль на ринку чистої конкуренції - орієнтування на динаміку ринкової ціни. Мінімальна роль на ринку чистої монополії -ціна може бути як нижчою, так і вищою за собівартість продукції.Залежно від форм реалізації розрізняють пряму і опосередковану маркетингову цінову політику. Пряма цінова політика має на увазі безпосередній розрахунок цін і їх регулювання залежно від змін ринкової кон'юнктури. Непряма - це політика щодо знижок та ціни, умов оплати, поставок, торговельного кредитування, а також політика щодо видів продукції (нова чи традиційна продукція).

44. Аналіз конкурентоспроможності промислових товарів.

Конкурентоспроможність галузі, фірм забезпечується конкурентоспроможністю товарів, які вони виробляють.

Слід назвати три основні пункти при визначенні конкурентоспроможності виробу:

1) конкурентоспроможність будь-якого товару може бути визначена тільки внаслідок її порівняння з іншими виробами, а отже, є відносним показником;

2) показник конкурентоспроможності показує відмінності даного виробу від виробу-конкурента з урахуванням міри задоволення конкурентом конкретної суспільної потреби;

3) для визначення конкурентоспроможності товару необхідно також враховувати витрати на маркетинг та витрати споживачів на придбання та використання виробу.

Таким чином, конкурентоспроможність ТПП - це сукупність споживчих властивостей товару, які характеризують його відміність від виробу-конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам, а також з урахуванням затрат на їх задоволення. Такий показник визначає рівень конкурентоспроможності виробу відповідно до виробу конкурента.

Умова конкурентоспроможності товару в загальному вигляді:

Конкурентна перевага товару - це ті характеристики, властивості, які дають можливість підприємству мати переваги над своїми конкурентами, а для споживача - оптимальне поєднання споживчих характеристик товару. Підґрунтям вибору товару споживачем є порівняння корисного ефекту від його використання і затрат на його закупівлю та експлуатацію.

Конкурентоспроможність товару можна характеризувати такими показниками: якість, ресурсоємність, екологічність, сервіс, ціна, цінність, упаковка, брендинг і т. ін.

Якість. Якість товару - це сукупність властивостей що забезпечують здатність його виконувати свою цільову функцію (функціональність, надійність, ремонтоздатність, екологічність, ергономічність, дизайн, престижність і т. ін.).

45. Експертний метод оцінки конкурентоспроможності

Як один з вар'янтів оцінки конкурентоспроможності підприємства пропонується наступний метод, основу цього методу лежить оцінка основних групових показників і критеріїв конкурентоспроможності підприємства.

Метод експертні оцінки грунтується на узагальненні думок фахівців-експертів про ймовірності ризику.Интуитивние характеристики, засновані на знаннях і досвіді експерта, дають на деяких випадках досить точні оцінки. Експертні методи дозволяють швидко і великих тимчасових і трудових витрат одержувати інформацію, необхідну вироблення управлінського рішення.

Метод експертні оцінки застосовується у випадках, коли:

1) довжина вихідних динамічних рядів недостатня для оцінювання з допомогою економіко-статистичних методів;

2) зв'язок між досліджуваними явищами носить якісний характері і може бути виражена з допомогою традиційних кількісних вимірників;

3) вхідні інформація неповна, і передбачити неможливо вплив всіх згаданих чинників;

4) виникли екстремальні ситуації, коли потрібне прийняття швидкого розв'язання.

Суть експертних методів залежить від організованому зборі суджень і припущень експертів із наступною обробкою отриманих відповідей та формуванням результатів.

Вирізняють такі стадії експертного опитування:

1) формулювання мети експертного опитування;

2) добір основного складу робочої

групи;

3) розробка й твердження технічного завдання для проведення експертного опитування;

4) розробка докладного сценарію проведення збирання й аналізу експертних думок (оцінок), включаючи як вид експертної інформації (слова, умовні градації, числа, ранжування, розбивки чи інші види об'єктівнечисловой природи) і виробити конкретні методи аналізу цієї інформації;

5) добір експертів відповідно до їх компетентністю;

6) формування експертної комісії;

7) проведення збору експертної інформації;

8) аналіз експертної інформації;

10) інтерпретація отриманих результатів і підготовка укладання;

11) ухвалення рішення — вибір альтернативи.

Є багато методів отримання експертні оцінки. У мають однакові з кожним експертом працюють окремо, він не знає, що ще є експертом, тому висловлює свою думку незалежно від авторитетів. За інших експертів збирають разом, у своїй експерти обговорюють проблему друг з одним, навчаються друг в одного, та зрадливі думки відкидаються. У одних методах число експертів фіксоване, за іншими - число експертів зростає у процесі проведення експертизи.

Серед найпоширеніших методів отримання експертні оцінки можна назвати:

- метод «>Дельфи»;

- метод «снігової кулі»;

- метод «дерева цілей»;

- метод «комісій круглий стіл»;

- метод евристичного прогнозування;

- матричний метод.

У порівняні з раніше розглянутими методами запропонована методику оцінки конкурентоспроможності охоплює все найважливіші оцінки господарську діяльність промислового підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко і тому об'єктивно отримати картину становища підприємства на галузевому ринку.

 Використання під час оцінки порівняння показників одного підприємства за різні часові відтинки дає можливість застосувати його як варіант оперативного контролю окремих служб.

Проведений аналіз методів конкурентоспроможності підприємств та продукції підтверджує необхідність розв'язання завдання оцінки конкурентоспроможності підприємств у умовах ринку.

47. Функціональний метод оцінки конкурентоспроможності.

Структурний та функціональний методи. Згідно зі структурним підходом оцінити становище можна за рівнем монополізації галузі, тобто за концентрацією виробництва і капіталу, і бар'єрів для компаній, що входять на галузевий ринок. Іншим підходом до визначення критерію ефективної конкуренції є функціональний. Згідно з цим методом найбільш конкурентоспроможними є підприємства, де найкраще організовані виробництво та збут товару, ефективне управління фінансами.

Яскравим прикладом використання функціонального підходу є методика консультаційної американської фірми "Дан енд Бредстріт" для оцінювання конкурентоспроможності галузі окремої країни та підприємств усередині цієї галузі. При цьому аналізують три групи показників. До першої групи входять показники ефективності виробничо-збутової діяльності підприємств. Показники другої групи характеризують стан виробничої сфери підприємств (в основному інтенсивність використання основного та оборотного капіталу). Третю групу становлять показники, пов'язані з фінансовою діяльністю.

49. Стимулювання попиту товарів промислового призначення.

Орієнтація стимулювання збуту пов'язана також з його темою, тобто з тим,

яка інформація передається торговельним посередникам або

підприємствам-споживачам (наприклад, про асортимент промислової

продукції чи промислових послуг, умови експлуатації, сервісне

обслуговування тощо).

Умови стимулювання збуту — це вимоги, яким мають відповідати канали руху

товарів (торговельні посередники) або підприємства-споживачі для того,

щоб стимулювання поширювалось на них.

Наприклад, до вимог можуть входити мінімальний обсяг закупівлі,

особливості функціонування, транспортування, умови зберігання

промислової продукції, а також чітко визначений термін завершення участі

у стимулюванні збуту.

План стимулювання збуту може передбачати застосування різних

інформаційних засобів, зокрема надсилання офіційних листів потенційним

діловим партнерам або організацію ділових зустрічей, телефонного

спілкування чи використання Інтернету, газет, телебачення, влаштування

виставок, особистого продажу тощо.

Акція зі стимулювання збуту може бути як нетривалою, так і тривалою.

Якщо кампанія зі стимулювання збуту триває недовго, то значна кількість

потенційних клієнтів з тієї чи іншої причини не встигає скористатися

нагодою придбати товар. А якщо така кампанія затягується надовго, то

стимулювання може сприйматись організованими споживачами як елемент

купівлі.

Фірма має визначати також доцільність спільного стимулювання збуту з

торговельними посередниками, кожен з яких намагається із зиском для себе

оплатити частину витрат на такі цілі.

4. Вибір виду (засобу) стимулювання збуту. Фірма може скористатися

такими засобами стимулювання збуту, як прямі поштові відправлення,

телефакс, торговельні виставки і демонстрації, розміщення реклами тощо.

Вид стимулювання обирають з огляду на образ (імідж) та цілі організації,

витрати, вимоги щодо учасників руху товарів і підприємств-споживачів.

5. Координація плану стимулювання збуту. Дуже важливо, щоб ця діяльність

добре координувалась (узгоджувалась) з іншими елементами просування

товару. Особливо важливо взаємоузгодити плани реклами і стимулювання

збуту.

6. Оцінювання результатів стимулювання збуту. Більшість видів

стимулювання збуту оцінити просто, оскільки вони пов'язані з показниками

діяльності чи збутом. Аналізуючи дані до і після стимулювання збуту,

можна визначити його ефективність. Крім того, опитування торговельних

посередників та підприємств-споживачів показують, хто і як відреагував

на програму, рівень їх задоволення різними видами стимулювання та

можливості їх поліпшення. Проте не всі підприємства здатні оцінити

результати власних програм стимулювання збуту, а окремі оцінюють їх лише

поверхово. Найпоширеніший метод оцінювання передбачає порівняння обсягів

продажу товару перед початком реалізації програми, під час її дії і

після завершення.