20. Перегрівання

(тепловий і сонячний удар; теплова непритомність; теплові судоми; теплове виснаження, зневоднення)

(доц. Т. І. Лутай)

Перегрівання організму призводить до станів, що визнача­ються як захворювання, пов’язані з перегріванням. Хворобливий стан викликається зривом механізмів теплорегуляції в результаті дії високих температур. Механізми віддачі тепла стають недо­статніми, вичерпуються і не відповідають потребам навколиш­нього середовища.

Втрати тепла організмом відбуваються через проведення теп­ла в разі безпосереднього контакту тіла з предметами, повітрям. Тепло втрачається при конвекції , через випаровування поту , ін­фрачервоне випромінювання. Під дією високої температури і во­логості довкілля, коли температура навколишнього середовища дорівнює температурі шкіри чи перевищує її, провідність, кон­векція та випромінювання перестають бути ефективними засоба­ми виділення тепла, і особливого значення набуває випаровуван­ня. Але за високої вологості втрати тепла через піт зменшуються і стають мінімальними при 90-95 % вологості.

Перегріванню і виникненню захворювань, що пов’язані із перегріванням, сприяють:

• перебування у приміщеннях з високою температурою і во­логістю (сауни, лазні, басейни, гарячі ванни), а також у примі­щеннях, що погано вентилюються (авто під гарячим сонцем);

• висока ендогенна теплопродукція, що спостерігається при фізичному навантаженні, захворюваннях, котрі супроводжують­ся лихоманкою;

• порушення тепловіддачі (тепла одежа, зневоднення, ожи­ріння).

До підвищеного ризику захворювань, які виникають внаслі­док перегрівання, призводять:

• деякі хронічні захворювання (кістофіброз підшлункової за­лози);

• черепно-мозкова травма;

• шкірні захворювання (інтенсивна засмага зменшує здатність до потовиділення);

• використання ліків, котрі підвищують теплопродукцію (гор­мони щитоподібної залози, амфетаміни);

• препарати, що зменшують потовиділення (антигістамінні, антихолінергічні, фенотіазіни);

• препарати, що усувають почуття спраги (галоперидол).

Особливо легко перегрівання настає у новонароджених і дітей

до 1 року. Цьому сприяє та відносно більша поверхня тіла по від­ношенню до маси тіла, що зумовлює більший тепловий обмін із навколишнім середовищем. Крім того, у дітей раннього віку спо­стерігається більш високий поріг початку потовиділення, низь­кий рівень потовиділення, висока ендогенна продукція тепла, незрілість механізмів терморегуляції, що сприяють виникненню значних порушень терморегуляції в разі дегідратації.

ПАТОГЕНЕЗ

Перегрівання організму супроводжується порушенням водно- електролітного обміну(дегідратація, втрата електролітів), цирку- ляторними розладами, порушеннями дихання і діяльності ЦНС, периваскулярним і перицелюлярним набряком, крововиливами у мозок.

КЛІНІКА

У результаті перегрівання можуть виникати стани, що потре­бують диференційного та енергійного лікування в залежності від клінічних проявів.

Тепловий спазм — спазми м’язів кінцівок. У разі дефіциту натрію температура може бути нормальною. Виникають спазми під час чи після фізичного навантаження у спекотних умовах. Симптоми посилюються у разі прийому гіпотонічної рідини під час фізичного навантаження.

Теплове запаморочення -синкопальний стан, що виникає під час довготривалого стояння у спекотну погоду. Передує підви­щення температури, вазодилятація і відносна дегідратація.

Теплове виснаження — передує тепловому ударові і є менш загрозливим станом у порівнянні з останнім. Спостерігається під­вищення температури, нудота, блювання, сильне потовиділення, гіпервентиляція, часто тахікардія, тахіпное, ортостатична гіпо­тензія. Простежується підвищення нервової збудливості, тремор кінцівок, нестійкість ходи, діти жаліються на головокружіння, го­ловний біль, слабкість, розвивається сопорозний стан.

Тепловий (або сонячний) удар проявляється втратою свідомо­сті , високою температурою, сухістю шкіри, припиненням пото­виділення. У типових випадках спочатку дитина зневоднюється. Особливості перебігу виражаються у клінічних формах:

• асфіктична форма, коли переважають пригнічення дихаль­ного і судиннорухового центрів;

• паралітична форма. Кома спочатку супроводжується судо­мами, що повторюються кожні 3-5 хв, потім рідше із переходом у мляву кому;

• психопатична форма. Спостерігається розлад свідомості у вигляді марення, галюцинацій, ейфорії, агресивності. Дисфунк­ція центральної нервової системи може проявлятися судомами, паралічем. Виявляється через 5-6 год після початку теплового удару.

ЛІКУВАННЯ

Завдання терапії — відновити внутрішньосудинний об’єм і знизити температуру тіла.

Етап А

1. Потерпілого необхідно негайно перемістити у тінь чи в про­холодне приміщення, забезпечити йому доступ свіжого повітря, спокій.

2. Звільнити шию і груди від стискаючого одягу, покласти на спину.

3. При ознаках знепритомнення — періодично давати вдиха­ти нашатирний спирт.

4. Фізичні методи охолодження: покласти холодні компреси на голову, шию, ділянку грудей(припинити при зниженні темпе­ратури тіла до 38, 5 °С).

Охолодження досягається через укривання пацієнта прости­радлом чи рушником, намоченим у холодній воді. Простирадла і рушники треба часто міняти, щоб вони залишалися холодними. Охолодження через випаровування ефективніше знижує темпера­туру тіла і досягається при збризкуванні шкіри холодною водою, обдуванні її повітрям. Треба уникати охолодження до тремтіння, тому що тремтіння збільшує ендогенний тепловий заряд організ­му. Антипіретики не ефективні для зниження температури в разі захворювань, які викликані перегріванням.

5. Якщо пацієнт притомний — напоїти: вода, сольовий роз­чин (0,5 чайної ложки натрію хлориду і натрію гідрокарбонату +2 столові ложки цукру на 1 літр води), регідрон, глюкосолан чи мінеральні води (можна фруктові соки). Припинити відпоювання при зникненні спраги і відновленні годинного діурезу. Підлітки повинні випити 1 - 2 л холодної рідини впродовж 2-4 год.

6. При втраті свідомості — забезпечити прохідність дихаль­них шляхів, при необхідності — ШВЛ. Оксигенотерапія за мож­ливістю.

7. Госпіталізація — в разі поєднання перегрівання з діареєю і соледефіцитним зневодненням чи при виникненні протягом 1 го­дини спостереження негативних клінічних ознак.

Етап Б

1. Оксигенотерапія

2. При судомах: седуксен 0,5 % розчин у дозі 0,05-0,1 мл/кг (0,3-0,5 мг/кг) в/м, аміназин 2,5 % розчин у дозі 0,02 мл/кг в/м.

3. Інфузійна терапія: 0,9 % розчин хлориду натрію 20-30 мл/ кг/годину з метою корекції гіповолемії і/чи гіпотонії.

4. При необхідності лікування аритмії — корекція електроліт­них порушень, інотропна підтримка.

5. При прогресуванні порушень дихання і кровообігу — інту­бація і переведення на ШВЛ (атропін не застосовувати!).

Всі діти, які постраждали від теплового удару, мають бути го­спіталізовані. Більшість — у відділення реанімації.

Прогноз є несприятливим у разі:

• довготривалої гіпертермії чи непритомності;

• гіпотонії, що не зникає при гідратації й охолодженні;

• гіперкаліємії;

• уремії;

• підвищення рівня аспартат-амінотрансферази більше 1000 одиниць.