Таблиця 19.3

Вміст іонів у кристалоїдних розчинах, що найчастіше використовуються в дитячому віці

	ІІМІСІ'ІШ!) } ■НМІІ.ІЬ'.'І				Оґмімнрнісіь
РОЗЧИН	N3+	К+	С1-	Са++	Ацетат (бікарбонат)	Мосмоль/л
Фіз. розчин	154	-	154	-	-	308
Р-н Рінгера	147	4	155	2	-	308
Рінгер-лактат	130	4	109	1,5	28 (бікарбонат)	273
4 % ИаНСО,	500	-	-	-	500 (бікарбонат)	1000
5 % розчин декстрози на 0,45 % розчині N301	77					252

Враховуючи важливість іонів магнію для організму дитини, а також те, що втрати магнію йдуть паралельно з втратами ка­лію на першому етапі регідратаційної терапії, показано введення 25 % розчину магнію в дозі 0,5-0,75 ммоль/кг (1 мл розчину —

1. ммоль магнію).

Поточні патологічні втрати визначають або зважуванням су­хих і використаних пелюшок, памперсів, визначенням кількості блювотних мас або за допомогою розрахунків, запропонованих Є.Ю. Вельтищевим:

• 10 мг/кг/добу на кожний градус температури понад 37,0 °С;

• 20 мл/кг/ добу при блювоті;

• 20-40 мл/кг/ добу при парезі кишечника;

• 25-75 мл/кг/ добу при діареї;

• 30 мл/кг/ добу на втрати з перспірацією.

Контролем правильності регідратаційної терапії є частота пульсу, частота дихання, динаміка маси тіла та діурезу.

Ознаки різних форм зневоднення у дітей

При виборі розчинів та їх співвідношень для проведення регі­дратаційної терапії необхідно враховувати тип зневоднення. Роз­різняють 3 типи зневоднення: ізотонічний, гіпертонічний (водо- дефіцитний) та гіпотонічний (соледефіцитний) (див. табл. 19.4).

Пок'іііміік	ІКПОІІІЧМІІІІ ГИІІ 'ііііммі, шсшія	Солеісфішіпшії 1III! ЛІСІКМИСІШИ	Вол олефіні: піни піп інеподпсшія
Дихання	Без особливостей	Гіповентиляція	Гіпервентиляція
Артеріальний тиск	Знижений або підвищений	Низький	Довго залишаєть­ся нормальним
Температура тіла	Субфебрильна	Нормальна, тенденція до гіпотермії	Підвищена
Шкіра	Холодна, суха, еластичність знижена	Холодна з ціано- тичним відтінком, еластичність знижена	Еластичність збережена, тепла
Нервова система	Млявість	Збудження, можливі судоми, тіки	Занепокоєння, порушення сну
Діурез	Зменшений	Зменшений	Довго залишаєть­ся нормальним
Відносна щільність сечі	Норма або незнач­но підвищена	Знижена до 1010 і нижче	Підвищена до 1035 і більше
Осмотичний тиск плазми	Норма	Знижений	Підвищений
Рівень електро­літів у сироватці крові	Нормальний	Низький	Підвищений

Ізотонічна дегідратація розвивається при рівномірному виве­денні води та електролітів з організму хворого. Цей вид ексікозу найчастіше виникає у дітей, хворих на гострі кишкові інфекції.

При ізотонічній регідратації у першу добу в умовах збережен­ня мікроциркуляції регідратація проводиться 5 % розчином глю­

кози в поєднанні з 0,9 % розчином хлориду натрію або Рінгер- лактату у співвідношенні 2:1. Паралельно проводять корекцію калію, магнію згідно з фізіологічною потребою та розрахунком на дефіцит при наявності іонограми (див. вище).

У наступні доби регідратаційної терапії інфузії проводяться глюкозо-сольовими розчинами в об’ємі, що забезпечує фізіоло­гічну потребу організму в рідині, решта об’єму — для відшкоду­вання зневоднення, поточних патологічних втрат, корекції елек­тролітів плазми.

Гіпертонічна дегідратація — № > 150 ммоль/л.

Розвивається в результаті переважання втрат рідини над соля­ми, неадекватному швидкому введенні солей при недостатності рідини.

Регідратаційна терапія проводиться 5 % розчином глюкози у поєднанні з 0,9 % розчином хлориду натрію у співвідношенні 3:1.

При проведенні регідратаційної терапії у хворих з гіпертоніч­ною дегідратацією треба враховувати добові потреби організму у натрії, які складають 2-3 ммоль/кг маси тіла. Ця потреба по­винна враховувати і вміст натрію в інфузійних розчинах.

Якщо при ексикозі має місце рівень натрію в плазмі крові 140-150 ммоль/л, то кількість натрію, що вводиться знижується у 2 рази від фізіологічних потреб, а при підвищенні його в плазмі крові більше 150 ммоль/л повністю виключаються розчини, що містять натрій, за винятком колоїдів.

Обов’язково при проведенні регідратаційної терапії слід до­сліджувати рівень калію в плазмі крові і при необхідністю прово­дити його корекцію.

З метою попередження набряку мозку необхідний постійний контроль осмолярності плазми крові та маси тіла хворого. До­пустимим є приріст осмолярності плазми крові на 1 мосм/год та маси тіла — до 8 % на добу. На цьому етапі інфузія проводиться зі швидкістю 15-20 крапель на год, бо швидке введення глюкози ініціює осмотичний діурез і це зашкоджує адекватному всмокту­ванню рідини.

Гіпотонічна дегідратація — № < 130 ммоль/л.

Причина в переважанні втрат солей над водою, або надмір­ному введенні води без адекватної кількості солей. Зустрічається при кишкових інфекціях, що супроводжуються частою блювотою, або при проведенні оральної регідратації розчинами, що містять недостатню кількість солей.

Регідратаційна терапія проводиться 5 % розчином глюкози в поєднанні з 0,9 % розчином хлориду натрію у співвідношенні 1:1.

При вмісті натрію в плазмі крові менше 129 ммоль/л треба проводити його

корекцію. Кількість введеного натрію за добу складається з добової потреби та його дефіциту, який розраховується за фор­мулою (див. вище), але приріст натрію в плазмі крові не повинен перевищувати 3-5 ммоль/кг/добу. Під час корекції натрію бажано уникати призначення гіпертонічних розчинів. їх введення може призвести до гострої внутрішньоклітинної дегідратації, в першу чергу церебральної. Така дегідратація може призвести до відриву дрібних судин з клінікою субарахноїдального крововиливу. Крім цього, введення гіпертонічних розчинів може призвести до ана- філактоїдних реакцій. Корекцію натрію проводять йонними роз­чинами, котрі за своїм складом наближаються до міжклітинної рідини (0,9 % №С1, Рінгера-лактат).

У разі неможливості проведення моніторингу електролітів сироватці крові, глюкозо-сольові розчини вводяться у співвідно­шенні 1:1.

За рекомендаціями спеціалістів ВООЗ при необхідністю про­ведення швидкої регідратації (болюсне введення) в умовах від­сутністю лабораторного контролю інфузійної терапії на першому етапі регідратації об’єм розчину Рінгер-лактату або 0,9 % розчи­ну хлориду натрію для інфузійної терапії та швидкість введення така (див. табл. 19.5):

Таблиця 19.5

Швидкість введення препаратів

ВІК ЛІ1І кпи	ШіШЛКІСЛ Ь КЯС.ІІЛІПЯ рідини	ЦІПИЛІСІСІЬ НМ'ІСКЯЯ рідини
До 12 місяців	30 мл/кг за першу 1 год	70 мл/кг за наступні 5 год
Старша 12 місяців	ЗО мл/кг за перші 30 хв	70 мл/кг за наступні 2,5 год

Нагляд за дитиною під час регідратаційної терапії при не­обхідністю проведення швидкої регідратації е умовах відсутні­стю лабораторного контролю інфузійної терапії:

Стан дитини перевіряється кожні 15-30 хв до відновлення наповнення пульсу на променевій артерії. Якщо стан дитини не покращується, збільшується швидкість введення розчинів. Після цього кожної години оцінюється стан дитини шляхом перевірки складки шкіри на животі, рівень свідомості, змога пити.

Після того як введено весь об’єм розчинів знову оцінюється стан дитини:

• якщо ознаки тяжкого зневоднення зберігаються, повторю­ється в/в введення рідини за означеною вище схемою;

• якщо стан дитини покращується, але залишаються ознаки помірного ексикозу переходять на оральне введення глюкозо- сольових розчинів як зазначено в табл. 19.2;

• якщо дитина на грудному вигодовуванні, то рекомендовано продовжувати годування;

• якщо ознак зневоднення немає, то дітям при грудному виго­довуванні збільшують тривалість одного годування. Одночасно при наявністю діареї для підтримуючої регідратації дітям віком до 2 років дають 50-100 мл, дітям, старшим 2 років, 100-200 мл або 10 мл/кг маси тіла розчину для оральної регідратації, додат­ково (до 1/3 розрахованого об’єму розчину для оральної регідра­тації) можливе використання фруктових або овочевих відварів без цукру після кожного випорожнення. Дітей на штучному вигодо­вуванні ведуть за цією ж схемою, але при годуванні застосовують низьколактозні суміші.

При відсутності ознак зневоднення при ГКІ дитині, яка зна­ходиться тільки на грудному вигодовуванні, годування не при­пиняють, збільшують тривалість одного годування та кратність годування. Якщо дитина знаходиться на змішаному годуванні, то в доповнення до грудного молока дається розчин для оральної ре­гідратації. Дитині, котра на штучному вигодовуванні, дається роз­чин для оральної регідратації та низьколактозні суміші. Розчин для оральної регідратації у дітей без ознак обезводнення можна чергувати з фруктовими чи овочевими відварами без цукру.

Розчину для підтримуючої регідратації дітям віком до 2 років дають 50-100 мл, дітям, старшим 2 років, — 100-200 мл або 10 мл/кг маси тіла після кожного випорожнення. Розчин для оральної регідратації можна чергувати з фруктовими чи овочеви­ми відварами без цукру, чаю, особливо зеленого.

У дітей з тяжкою гіпотрофією та ексікозом наявний дефіцит калію та магнію і збільшення вмісту внутрішньоклітинного на­трію, що може викликати на тлі зневоднення набряки. Ці набряки не можна лікувати сечогінними препаратами. Добова потреба у таких дітей у калії та магнії збільшена до 3-4 ммоль калію та

0. 4-0,6 магнію.

Нагляд за дітьми з тяжкою гіпотрофією та ексікозом під час проведення регідратаційної терапії проводиться кожні 30 хв пер­ші 2 год, а потім кожну годину в наступні 4-10 год. При появі ознак гіпергідратації (прогресуюче збільшення частоти пульсу на 15 ударів за хвилину, частоти дихання на 5 за хвилину) регідрата­цію припиняють і оцінюють стан дитини через годину.

При проведенні парентеральної регідратації у таких дітей, а також у дітей з пневмонією, токсичною енцефалопатією, швид­кість введення рідини не повинна перевищувати 15 мл/кг/год. При цих станах добовий приріст маси тіла в перші 3 доби не по­винен перевищувати 1 - 3 %.

При відсутністю ексикозу та розвитку інфекційно-токсичного шоку проводяться реанімаційні заходи відповідно до протоколу лікування ІТШ.

АНТИБАКТЕРІЙНА ТЕРАПІЯ

Показання до призначення антибактерійної терапії при інвазивних діареях

1. Тяжкі та середньотяжкі форми захворювання.

2. Діти віком до 3 місяців, діти з імунодефицітними станами, ВІЛ-інфіковані діти, діти, що знаходяться на імуносупресивній терапії (хімічна, променева), довготривалій кортикостероїдній терапії, діти з гемолітичними анеміями, гемоглобінопатіями не­залежно від віку дитини і тяжкості захворювання.

3. Гемоколіт незалежно від віку дитини і тяжкості захворю­вання.

4. Наявність вторинних бактерійних ускладнень у всіх віко­вих групах.

Показання до призначення антибактерійної терапії при секреторних діареях

1. Діти із тяжкими та середньотяжкими формами віком до 6 місяців.

2. Діти з імунодефіцитними станами, ВІЛ-інфіковані діти, діти, які знаходяться на імуносупресивній (хімічна, променева), довготривалій кортикостероїдній терапії, діти з гемолітичними анеміями, гемоглобінопатіями.

3. Холера, паразитарні діареї незалежно від віку дитини і тяж­кості захворювання.

4. Наявність вторинних бактерійних ускладнень у всіх віко­вих групах.

Антибактерійна терапія не показана при ГКІ

1. Хворим з легкими, стертими та середньотяжкими формами інфекцій, окрім тих, що перераховані вище.

2. При бактерійному носійстві будь-якої етіології (транзитор- не, постінфекційне).

3. Хворим з дисфукцією шлунково-кишкового тракту, що пов’язана з наслідками ГКІ (дисбіоз кишечника, лактазна недо­статність, синдром целіакії, вторинна ферментопатія та інші).

Таблиця 19.6

Антибактерійні препарати, які рекомендовані для лікування ГКІ у дітей при відомому збуднику хвороби

Зо>:ішік	С'і ярі пвий	Препарат
	препарат	резериу
1	2	3
Шигела	Цефіксим Ципрофлоксацин* Ніфуроксазид	Цефтриаксон Триметоприм/сульфаме- токсазол Азитроміцин
Сальмонела	Цефіксим Цефтриаксон •Цефотаксим Ніфуроксазид	Триметоприм/сульфаме- токсазол Ципрофлоксацин Ампіцилін** Хлорамфенікол* *
Ешерихії ентеротоксигенні	Триметоприм/ сульфаметоксазол Доксициклін (дітям старше 8 років)	Аміноглікозиди** Ніфуроксазид
Ешерихії ентероінвазивні* * *	Цефіксим Ніфуроксазид Ципрофлоксацин	Триметоприм/ сульфаметоксазол Цефтриаксон

Капмілобактер	Еритроміцин Ципрофлоксацин	Аміноглікозиди** Амоксацилін/клавулонат Карбапенеми (іміпенем, карбопенем)
Кишкова ієрсинія	Цефтриаксон Цефотаксим Ципрофлоксацин	Триметоприм/ сульфаметоксазол Доксициклін (дітям старше 8 років) Аміноглікозиди* * Хлорамфенікол**
Холерний вібріон	Триметоприм/ сульфаме- токсазол Доксициклін (дітям стар­ше 8 років)	Ніфуроксазид Фуразолідон Ципрофлоксацин
Клостридіум дефіцеле	Метронідазол	Орнідазол Ванкоміцин (через рот)
Лямбліа	Мбтронідазол Фуразолідон	Орнідазол
Амеба гістолітика	Метронідазол потім Інтетрикс	Тінідазол

* інші фторхінолони, крім ципрофлоксацину, дитині не рекомендуються. ** тільки при визначеній чутливості збудника до антибіотика.

*** при ентерогеморагічному ещерихіозі призначення антибіотиків може провокувати виникнення гемолітико-уремічного синдрому.

Таблиця 19.7

Дозування антибактерійних препаратів при ГКІ у дітей

Ііішир.и	.			Кр.ннісії. прийому на добу
1				з
Цефіксим (через рот)	Суспензія Діти від 6 міс до 12 років та з вагою тіла до 50 кг — 4 мг/кг/добу Капсули Діти старші 12 років або вагою понад 50 кг — 400 мг на добу (1 капсула по 400 мг)			2 рази на добу 1 раз на добу

1	2	3
Ніфуроксазид (через рот)	Суспензія Діти від 2 міс до 6 міс — 2,5-5 мл (110-220 мг) від 6 міс до 6 років — 5 мл (220 мг) старші 6 років та дорослі — 5 мл (220 мг) Таблетки Діти до 6 років- 0,2 г Діти старші 6 років — 0,2 г Курс лікування 5-7 днів	2 рази на день рази на день рази на день рази на день рази на день
Триметоприм/ сульфаметок­сазол (через рот)	Діти від 2 до 5 років — 200 мг сульфаметоксазолу/40 мг триметоприму Діти від 5 до 12 років — 400 мг сульфаметоксазолу/80 мг триметоприму Діти старші 12 років — 800 мг сульфаметоксазолу/160 мг триметоприму Курс лікування 3-5 днів	У2 прийоми
Ципрофлокса­цин (через рот)	15 мг/кг (максимальна доза 500 мг) Курс лікування 3 дні	2 рази на день
Цефтриаксон (в/м,в/в)	50-100 мг/кг добова доза (максимальна доза 1-2 г) Курс лікування 2-5 днів	1 раз на день
Цефотаксим (в/м,в/в)	50-100 мг/кг добова доза (максимальна доза 1-2 г) Курс лікування 3-5 днів	у 3-4 прийоми
Азитроміцин (через рот)	6-20 мг/кг Курс лікування 1-5 днів	1 раз на день
Еритроміцин (через рот)	Діти від 1 до 3 років — добова доза 0,4 г Діти від 4 до 6 років — 0,5—0,75 г Діти від 6 до 8 років — 0,75 г Діти від 8 до 12 років — 1г Курс лікування 7-10 днів	у 4 прийоми за 1-1,5 години до їди
Амоксацилін/ клавулонат	Через рот (суспензія) Діти від 1 до 2 років — 78 мг Діти від 2 до 7 років — 156 мг Діти від 7 до 12 років — 312 мг В/в 30 мг/кг Курс лікування 5-10 днів	3 рази на день 3-4 рази на день

ЯИИИИИІ	2	ЯИИІ	И
Аміноглікозиди (в/м, в/в)	Гентаміцин 2-3 мг/кг добова доза Амікацин 15 мг/кг Нетилміцин Діти до 1 року — 7,5-9 мг/кг Діти старші 1 року — 6-7,5 мг/кг Курс лікування 5-7 днів	у 2-3 прийоми у 2-3 прийоми у 3 прийоми у 3 прийоми
Фуразолідон (через рот)	8-10 мг/кг добова доза Курс лікування 10 днів	у 4 прийоми
Доксициклін (через рот) Дітям після 8 років	Діти від 9 до 12 років — добова доза — перший день 4 мг/кг, потім 2 мг/кг Курс лікування 7-10 днів	у 2 прийоми
Ванкоміцин (через рот)	40 мг/кг добова доза Курс лікування 7-10 днів	у 3-4 прийоми
Хлорамфенікол	Через рот Діти до 3 років— 10-15 мг/кг Діти від 4 до 8 років — 0,15-0,2 г Діти від 8 років — 0,2-0,3 г В/м Діти до 1 року — добова доза 25-30 мг/кг Діти від 1 року — добова доза — 50 мг/кг Курс лікування 5-10 днів	3-4 рази на день за ЗО хв ДО їди 3-4 рази на день за 30 хв ДО їди 3-4 рази на день за 30 хв ДО їди у 2-3 введення у 2-3 введення
Метронідазол (через рот)	Амебіаз Діти від 2 до 5 років — 0,25 г Діти від 6 до 10 років — 0,375 г Діти від 11 до 15 років — 0,5 г Курс лікування 10 днів Лябліоз Діти від 2 до 5 років — 0,2 г Діти від 6 до 10 років — 0,3 г Діти від 11 до 15 років — 0,4 г Курс лікування 5-7 днів	1 раз під час ЇДИ 1 раз під час ЇДИ 1 раз під час ЇДИ 1 раз 1 раз 1 раз

Орнідазол (через рот)	Лямбліоз 40 мг/кг Курс лікування 1-3 дні Амебіаз 25-30 мг/кг Курс лікування 1-3 дні	1 раз на день
Альбендазол (через рот)	Лямбліоз Дітям старшим 2 років — 400 мг Курс лікування 5 днів	1 раз на день
Тінідазол (через рот)	Амебіаз 30 мг/кг Курс лікування 3 дні	1 раз на день
Інтетрикс (через рот)	Дітям після 12 років — 1 капсула Курс лікування 10 днів	4 рази на день
Карбопенеми	Іміпенем/циластатин (в/м, в/в) Діти з масою тіла менше 40 кг — 15 мг/кг (максимальна добова доза 2 г) Діти з масою тіла більше 40 кг — 500-1000 мг (максимальна добова доза 2 г) Меропенем (в/в) 10-12 мг/кг Діти з масою тіла більше 50 кг — 500 мг Курс лікування за показаннями	4 рази на день 2-4 рази на день 3 рази на день 3 рази на день

При емпіричній терапії ГКІ за наявністю показань до призна­чення антибактерійних препаратів враховують вік дитини, тяж­кість захворювання, строки від початку захворювання, особли­вості клініки захворювання, преморбідний фон. Для емпіричної терапії ГКІ рекомендовано застосовувати: цефіксим, ніфурокса- зид, триметоприм/сульфаметоксазол, цефтриаксон, цефотаксим, ципрофлоксацин (див. табл. 19.6, 19.7).

При необхідністю застосування емпіричної антибактерійної терапії при секреторних діареях призначають цефалоспорини

3. 4 покоління.

ДІЄТОТЕРАПІЯ

Паралельно з удосконаленням розчинів для оральної регідра­тації змінилися і підходи до дієтотерапії. Лікувальне харчування є постійним і важливим компонентом терапії діарей на всіх етапах хвороби. Принципово важливим моментом в організації харчу­вання хворих дітей є відмова від проведення водно-чайних пауз, оскільки доведено, що навіть при тяжких формах діарей травна функція більшої частини кишечника зберігається, а голодні дієти сприяють уповільненню процесів репарації, знижують толерант­ність кишечника до їжі, сприяють порушенню живлення і значно послабляють захисні сили організму. Обсяг і склад їжі залежить від віку, ваги дитини і вираженості діарейного синдрому, характе­ру попередніх захворювань. Раціональне харчування важливе для швидкого відновлення функції кишечника.

У гострому періоді гастроентериту рекомендується зменшу­вати добовий об’єм їжі на 1/2-1/3, у гострому періоді коліту — на 1/2-1/4. Можливе збільшення кратності годувань до 8-Ю разів на добу для грудних дітей, особливо при позивах на блювання. У цей час найбільш фізіологічним вважається раннє, але посту­пове відновлення харчування. Відновлення якісного і кількісного складу їжі, характерного для даного віку дитини, здійснюється у короткий термін після проведення регідратації і зникнення ознак зневоднення (4-5 днів). У цей період рекомендується до­тримуватися щоденної дієти. У дітей старшого віку з раціону ви­ключається жирне, смажене, копчене тощо.

Вважається, що раннє відновлення харчування разом із про­веденням оральної регідратації сприяє зменшенню діареї і більш швидкій репарації кишечника.

Вигодовування жіночим молоком повинне зберігатися, незва­жаючи на діарею. Це пов’язане з тим, що лактоза жіночого моло­ка добре переноситься дітьми з діареєю. Крім того, жіноче моло­ко містить епітеліальний, трансформований та інсуліноподібний чинники росту. Ці речовини сприяють швидкому відновленню слизової оболонки кишечника у дітей. Також у жіночому молоці містяться протиінфекційні чинники типу лактоферину, лізоциму, 1§А, біфідумфактору.

При порушенні всмоктування вуглеводів і розвитку вторин­ної лактазної недостатності на фоні вірусних, водянистих діарей, відмічається занепокоєння, здуття живота, зригування, піністі випорожнення після кожного годування. Важливим моментом, який впливає на тривалість водянистої діареї, є виключення, по можливості, із раціону продуктів, що містять дисахариди (солод­кі молочні суміші, молоко, соки) . У гострому періоді секреторної діареї звичайні адаптовані суміші рекомендується заміняти низь- колактозними. Тривалість низьколактозної дієти індивідуальна, від 1-4 тижнів до 1,5-2 місяців. У раціон рекомендується вводи­ти Каші на воді та м’ясне пюре. Можна призначати печене яблуко, дітям після 8 місяців — кисломолочні продукти.

Раннє введення в раціон адаптованих сумішей, що містять лактозу коров’ячого молока, соків, може погіршити стан дитини і збільшити тривалість діарей. Крім того, коров’яче молоко мі­стить білки, що алергізують організм дитини. Не рекомендуєть­ся у гострому періоді діарей використовувати молочні суміші на основі сої. Встановлено підвищену чутливість слизової оболонки кишечника дітей до білків сої при діареї. Це підвищує ризик роз­витку білкової ентеропатії. Рекомендовано введення до раціону продуктів, багатих пектиновими речовинами (печене яблуко, ба­нани, яблучне і морквяне пюре). Це особливо показане при ГКІ, що супроводжуються колітичним синдромом.

ДОПОМІЖНА ТЕРАПІЯ ГКІ

Пробіотики

Пробіотики при ГКІ можуть бути застосовані як самостійні препарати етіотропної терапії (у випадках, коли призначення ан­тибактерійної терапії не показане) чи в якості допоміжних препа­ратів під час антибіотикотерапії. При лікуванні ГКІ застосовують пробіотики, котрі у своєму складі містять лакто-, біфідобактерії та пропіоновокислі бактерії. При інвазивних діареях на тлі анти­бактерійної терапії застосовують самоелемінуючі пробіотики (містять цукроміцети) чи пробіотики, що містять лактобактерії. Останні у переважній більшості є стійкими чи помірно стійкими до дії антибіотиків. Використовують сімбітер, ентерол 250, інші.

Дітям з імунодефіцитними станами, тим, що лікуються у від­діленні інтенсивної терапії, пробіотики не призначають.

Курс пробіотикотерапії триває 5 -10 днів.

Ентеросорбенти

Основою для використання ентеросорбентів при лікуванні ГКІ у дітей є те, що вони здатні фіксувати на своїй поверхні сотні мільйонів клітин-збудників ГКІ. Встановлено, що багато сорбен­тів гальмують адгезію мікроорганізмів на поверхні слизової обо­лонки кишки, знижують транслокацію мікрофлори з кишечника у внутрішнє середовище організму і, таким чином, перешкоджають генералізації інфекційного процесу. Адгезовані на поверхні ен­теросорбентів мікроби піддаються деструкції і виводяться з ор­ганізму хворого. Разом із бактерійними збудниками ГКІ ентеро­сорбенти фіксують на своїй поверхні ротавіруси, що знаходяться в порожнині кишечника. Окрім збудників захворювання ентеро­сорбенти виводять з організму токсини мікробів і продукти їх метаболізму. Вони виступають у ролі активатора каталітичних процесів в організмі і трансформують токсичні речовини в мало токсичні.

Найперспективнішими при лікуванні ГКІ у дітей є «білі», алюмосилікатні ентеросорбенти, які за своєю активністю пере­вершують багато інших ентеросорбентів і є безпечними для ді­тей. На відміну від вугільних сорбентів вони для досягнення терапевтичного ефекту не вимагають введення великого об’єму препарату, значно перевершують за своїми органолептичними властивостями. Наявність у вугільних ентеросорбентів мікропор перешкоджає сорбції високомолекулярних білкових токсинів, що нагромаджуються в організмі при інфекційному токсикозі. Та­кож вугільні сорбенти проникають у підслизовий шар кишечника і можуть його ушкоджувати.