5

Тема 13: політика доходів і сутність заробітної плати План

1. Політика доходів в Україні та їх структура.

2. Особисті потреби, інтереси, мотиви та їх характеристика.

3. Соціально-економічна суть та функції заробітної плати.

4. Завдання та принципи оплати праці.

5. Основні законодавчо-правові положення регулювання оплати праці в ринкових умовах. Мінімальна заробітна плата.

6. Структура заробітної плати.

1. Політика доходів в Україні та їх структура.

Політика доходів в Україні, спрямована на забезпечення добробут населення, постійне підвищення його життєвого рівня. Рівень життя є о, ним з найважливіших індикаторів, що характеризують досягнення нац її статус в світовому рейтингу.

Показники рівня життя тісно пов'язані з оцінкою різних видів доході

• частки фонду споживання в національному доході;

• реального доходу на душу населення;

• рівня заробітної плати та пенсій у країні;

• доходів від підприємницької діяльності та ін.

Доходи відіграють важливу роль у житті населення як основне джере ло задоволення більшості потреб (інтересів). Класифікуються доходи я сукупність грошових та натуральних засобів, що надходять у розпоряд ження населення. Співвідношення грошової та натуральної частин доход; залежить від цивілізованості суспільства та стану економічних відносив Політика доходів є складовою соціальної політики (або розділу внутріш ньої політики держави) і спрямована на регулювання відносин у суспільств в сфері доходів окремих соціальних груп населення та для систематично підтримки певного рівня його добробуту. Політика доходів, як і соціальні політика в цілому, тісно пов'язана з конкретним історичним етапом роз витку країни і повністю залежить від стану економіки та відносин, що і ній склалися.

Економіка України, напрям розвитку якої Конституцією України дек­ларовано як соціальний, - у стані переходу до ринкових методів господа­рювання. Багатоукладність економіки визначає різні джерела формуван­ня благ, що мають становити основи добробуту населення. Розподіл та перерозподіл доходів, характерних для держави з ринково-соціальним спрямуванням, є однією з її функцій з реалізації соціально-економічної політики. І впроваджуватися вона повинна методами, що гарантували б повноцінну життєдіяльність громадян, формували певний рівень соціаль­ної справедливості в суспільстві. У сфері доходів це має означати підне­сення їх середнього рівня як у цілому в народному господарстві, так і в окремих галузях економіки (зокрема аграрній), зменшення різниці між максимальним та мінімальним їх рівнями. Для цього в умовах ринку дер­жава повинна опікуватися перерозподілом (соціальні трансферти) доходів, оскільки ринковий сектор економіки (а його доля в Україні в цілому, і в агросекторі зокрема, постійно зростає) має певну тенденцію до поглиб­лення розриву в доходах окремих прошарків населення.

Громадяни України отримують первинні доходи у вигляді заробітної плати, доходів від здійснення підприємницької діяльності, від особистого підсобного господарства, від власності, у вигляді пенсій, стипендій, допомог, інших пла­тежів.

Величина цих доходів є однією з найважливіших характеристик рівня життя населення. Су­купні доходи характеризують обсяг матеріальних та інших благ, які надходять у розпорядження громадян в результаті розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Водночас рівень доходів, а також обсяг і структура споживання слугують показником соціального статусу людини, її становища у суспільстві.

Доходи громадян складаються із суми грошових та натуральних (у грошовій оцінці) надходжень, одержаних членами домогосподар­ства у вигляді оплати праці (за винятком податку з доходів фізичних осіб та обов'язкових відрахувань у соціальні фонди); доходів від підприємницької діяльності та само зайнятості; доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів; надходжень від продажу нерухомості, особистого та домашнього майна, худоби, сільськогосподарської продукції з особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у порядку самозаготівель; пенсій, стипендій, соціальних допомог (включаючи пільги та субсидії готівкою на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії, для відшкодування витрат населення на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого палива, компенсаційних виплат за невикористане право на санаторно-курортне лікування, за пільговий проїзд окремих категорій громадян тощо); грошових допомог від родичів та інших осіб; а також інших грошових доходів.

Загальні доходи громадян включають грошові доходи, а також вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства ( за мінусом матеріальних затрат на її виробництво), вартість подарованого майна від родичів чи інших осіб, суми безготівкових пільг та субсидій з оплати житлово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, послуг міського транспорту та зв'язку.

Сукупні ресурси громадян складаються із загальних доходів, а також використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих громадянами та повернутих громадянам. Цей показник відображає потенційні ресурси громадян незалежно від джерел їхнього походження. Структура сукупних ресурсів міських та сільських громадян в Україні має певні відмінності (табл. 1).

Таблиця 1.

Структура сукупних ресурсів міського та сільського населення України, %

Сукупні ресурси домогосподарств	Міські поселення	Сільська місцевість
Оплата праці	54,0	27,1
2. Доходи від підприємницької	5,5	3,7
діяльності та самозаинятості
3. Доходи від продажу	0,8	13,6
сільськогосподарської продукції
4. Пенсії, стипендії, допомоги	22,4	27,5
та субсидії, надані готівкою
5. Грошова допомога від родичів	6,9	7,0
6. Вартість спожитої продукції від само-	2,3	14,6
заготівель
7. Пільги та субсидії безготівкові	0,6	0,4
8. Інші надходження	7,5	6,1
Всього	100,0	100,0

Для більшої частини населення основним джерелом доходів була за­робітна плата. Її роль і тепер залишається значною, оскільки її частка в структурі доходів багатьох категорій населення чи не найвища. Проте ста­новлення ринкових відносин сприяло появі нових джерел доходів таких як доходи від підприємницької діяльності, від власності, від соціальних трансфертів (пенсія і т.п.). Саме поява нових джерел доходів, а також зменшення обсягів виробництва і посприяли падінню питомої ваги заробіт­ної плати в доходах населення в цілому.

Основним первинним доходом населення є заробітна плата — винагорода у грошовій або натуральній формі, яка виплачується роботодавцем найманому працівнику за виконану роботу. Номінальна заробітна плата — нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі за відпрацьований час або виконану роботу (тарифні ставки (посадові оклади), премії, доплати, надбавки тощо). Вона включає обов'язкові відрахування із заробітної плати працівників: податок з доходів фізичних осіб, збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Індекс реальної заробітної плати характеризує зміну купівельної спроможності номінальної заробітної плати у звітному періоді порівняно з базисним під впливом зміни цін на споживчі товари та послуги і ставок податку з доходів фізичних осіб та обов'язкових відрахувань. Визначається діленням індексу нарахованої до виплати номінальної заробітної плати ( без урахування податку з доходів фізичних осіб та відрахувань до фондів со­ціального страхування) на індекс споживчих цін за той самий період.

Законодавство України у сфері заробітної плати спрямоване, насампе­ред, на забезпечення її відтворювальної та стимулюючої функцій. Вихо­дячи з цього заробітна плата в сучасних умовах відіграє подвійну роль. Насамперед, вона є основним джерелом доходів працюючих та підвищен­ня їх життєвого рівня (відтворювальна функція). З іншого боку, заробіт­на плата виступає засобом матеріального стимулювання росту продук­тивності праці (стимулююча функція). Реалізація обох функцій досягаєть­ся шляхом диференціації заробітної плати: обґрунтована різниця в оплаті праці дозволяє забезпечити в належному обсязі потреби працівника (та його утриманців); з іншого боку ця різниця відіграє стимулюючу роль. Різниця встановлюється виходячи з наслідків роботи (трудового внеску), складності, інтенсивності роботи, умов та важливості роботи і т.п.

Витрати населення — сукупність платежів, які здійснюються громадянами з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають витрати ­на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти. . Загальна структура сукупних витрат домогосподарств України подана у табл. 2.

Таблиця 2.

Структура сукупних витрат міського та сільського населення України, %

Сукупні витрати домогооподарств	Міське населення	Сільське населення
1. Харчування 2. Непродовольчі товари 3. Послуги 4. Неспоживчі сукупні витрати	59,7 20,0 12,4 7,9	64,5 19,0 5,2 11,3
Всього	100,0	100,0