12. Значення капітальних вкладень для економічного зростання

Капітальні вкладення є визначальним фактором розвитку будь-якої економічної системи. Збільшення капітальних вкладень є необхідною умовою зростання виробничих потужностей на новій технологічній основі і, відповідно — підвищення продуктивності праці.

Загальна сума валових приватних капітальних вкладень у США складається з численних великих і дрібних проектів корпорацій та інших форм організації бізнесу найрізноманітнішого призначення. Сюди віднесені інвестиції як у виробничу, так і в соціальну сферу, у наукомісткі і ненаукомісткі галузі, у будівництво доріг, портів, трубопроводів, житлових масивів і створення рекреаційних зон, будівництво будинків для державної адміністрації і місцевої влади, шкіл, лікарень.

З 1991 р. простежується чітка тенденція зростання капітальних вкладень як в абсолютному виразі, так і відносно ВВП. Динаміка щорічного приросту капітальних вкладень у країнах з розвиненою ринковою економікою також нерівномірна (табл. 9.20).

На підставі даних табл. 9.20 можна зробити висновки:

Найбільш значні коливання відбувалися в Японії. Максимальний приріст у 1988 р. становив 12 %, найглибше падіння — 4,0 % у 1998 р. У 1985—1990 р. спостерігалися найвищі показники з усіх аналізованих країн і регіонів — від 8,8 до 12,0 %, що визначило найвищий щорічний приріст реального ВВП (тобто з урахуванням дефлятора): середній за відповідні роки — 4,6 % і середній приріст продуктивності праці — 3,3 %. Дев’яності роки ХХ ст. були для економіки Японії несприятливими.

Найбільш сприятливими для розвитку економіки США були 90-ті роки ХХ ст., коли щорічний середній приріст капітальних вкладень становив 7,4 %, що обумовило середній щорічний приріст ВВП на 3,7 % і продуктивності праці на 1,9 %.

У зоні євро і в країнах ЄС два періоди (1985—1991 рр. і 1994—2000 рр.) були сприятливими для розвитку інвестиційного процесу із середніми показниками приросту відповідно 5,05 і 3,4 % для країн зони євро і 5,25 і 4,0 % для країн ЄС. У щорічних приростах ВВП не було таких стрибків, як у Японії чи США, середній показник за 16 років становив 2,4 % для країн зони євро і 2,44 % для країн ЄС. Щорічний приріст продуктивності праці в країнах зони євро — 1,85 %, у країнах ЄС — 2,0 %.

13. Управління корпорацією.  Права й обов’язки посадових осіб

Згідно з англосаксонським правом корпоративне управління складається з двох ланок:

1. Загальні збори акціонерів.

2. Рада директорів.

За континентальним правом корпоративне управління містить три ланки:

1. Загальні збори акціонерів.

2. Адміністративна рада (Франція), Правління (ФРН).

3. Наглядова рада.

Закони про компанії визначають права й обов’язки кожної ланки.

Загальні збори акціонерів

Загальні збори акціонерів є вищим органом управління корпорації. Фактично корпорацією управляє Рада директорів (у ФРН вона називається Правлінням, у Франції — Адміністративною радою, у США та Великобританії — Рада директорів). Проте відповідно до законодавства акціонери здійснюють своє право участі в управлінні корпорацією на загальних зборах. Закон визначає види зборів, кворум, необхідний для його проведення, порядок скликання, порядок денний, вимоги до протоколу зборів, право голосування, види рішень (резолюцій), ухвалених зборами, та інші питання, які мають право вносити акціонери.

Збори акціонерів можуть бути: установчими, річними (черговими), надзвичайними (позачерговими).

Законодавство визначає права загальних зборів акціонерів. Вони можуть бути також визначені й у статуті акціонерного товариства. Права загальних зборів акціонерів доволі широкі. Вони визначають основні рішення стратегічного розвитку корпорації, призначають і звільняють директорів. У ФРН відповідно до закону про участь працівників в управлінні підприємством і закону про статус підприємства загальні збори акціонерів уповноважені вирішувати такі питання:

1) використання балансового прибутку;

2) затвердження річного звіту;

3) призначення ревізорів;

4) внесення змін у статут;

5) проведення заходів щодо залучення або скорочення капіталу;

6) ліквідація акціонерного товариства.

Будь-які збори можуть бути повноважними тільки за певного кворуму, що передбачає певну кількість голосів, включаючи можливість голосування за дорученням.

Рада директорів

Рада директорів за англосаксонським правом, Правління або Адміністративна рада за континентальним здійснюють управління акціонерним товариством. В англосаксонському праві нор­ми, що регулюють порядок призначення директорів, обмежені. Акціонери визначають ці питання під час розроблення внутрішнього регламенту, тоді як у континентальному праві всі призначення докладно регламентовані в законах. До складу ради директорів можуть входити одна або кілька осіб, визначених законом країни.

Рада директорів (Правління, Адміністративна рада) має широкі повноваження діяти від імені товариства, представляти його інтереси в судах, у відносинах із третіми особами. Широкі повноваження має також Голова Адміністративної ради. У Велико- британії установлено, що загальні збори акціонерів не мають права втручатись у здійснення директорами компанії своїх повноважень, крім випадків, коли Рада директорів не в змозі виконати свої функції[1].

Наглядова рада

У законах про корпорації, що діють у континентальній Європі, передбачається створення Наглядової ради. Її призначення полягає в організації контролю над виконавчими органами корпорації. Члени Наглядової ради обираються загальними зборами акціонерів, крім тих, які вводяться в раду відповідно до закону про участь робітників в управлінні підприємством і закону про статус підприємства. Закон покладає на членів Наглядової ради обов’язок проявляти в роботі сумлінність і відповідальність.

Наглядова рада має широкі повноваження:

контролювати ведення справ у компанії;

перевіряти бухгалтерські книги, цінні папери, касу, товарні записи. Має право запрошувати експертів для проведення перевірок;

скликати загальні збори акціонерного товариства, якщо це потрібно;

здійснювати контроль і перевірку, які він визнає доречними;

давати згоду на певні види угод, на підставі статуту компанії, наприклад, поручництва, авалі і гарантії (за винятком банківських і фінансових товариств).