7. Джерела фінансування розвитку корпорації
Коефіцієнти внутрішнього зростання і стійкого зростання
Кінцевою метою корпорації, як ми вже неодноразово зазначали, є зростання добробуту акціонерів. У фінансових планах визначаються темпи економічного зростання, необхідні для досягнення цієї основної мети.
Для визначення можливостей економічного зростання розраховуються два коефіцієнти: коефіцієнт внутрішнього зростання і коефіцієнт стійкого зростання.
Коефіцієнт внутрішнього зростання визначає можливості самофінансування, тобто забезпечення розвитку корпорації тільки за рахунок внутрішніх джерел, без залучення зовнішніх.
Коефіцієнт внутрішнього зростання складний, оскільки для його визначення використано два коефіцієнти: прибутковості активів і реінвестування (капіталізації) чистого прибутку; формула для його розрахунку така:
.
Коефіцієнт прибутковості активів визначається за формулою:
.
Коефіцієнт реінвестування (капіталізації) чистого прибутку, позначений у формулі коефіцієнта внутрішнього зростання буквою b, визначається за формулою:
,
або
1 – Коефіцієнт дивідендних виплат.
Крім коефіцієнта внутрішнього зростання, визначається також коефіцієнт стійкого зростання, що відображає максимально можливий темп економічного розвитку корпорації за рахунок внутрішніх і зовнішніх (за винятком випуску нових акцій) джерел. У розд. 7 і 8 ми ознайомимо читача з причинами, через які корпорація, вишукуючи джерела фінансування, ставить на останнє місце випуск нових акцій. Коефіцієнт стійкого зростання також складний, оскільки для його визначення використовуються два коефіцієнти: прибутковості власного капіталу і реінвестування (капіталізації) — b. Він визначається за формулою:
Розглянуті вище коефіцієнти залежать не тільки від прибутковості активів або капіталу, а й від коефіцієнта реінвестування, тобто від тієї частини чистого прибутку, що залишається в компанії після виплати дивідендів. Тому дивідендна політика є дуже важливим чинником у визначенні фінансування економічного зростання корпорації.
8. Чинники дивідендної політики
У західній літературі виділяються різні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивідендну політику корпорації. Перша група чинників пов’язана з юридичними обмеженнями у проведенні дивідендної політики, друга — з інвестиційними можливостями корпорації, третя — зі збереженням контролю над акціонерним капіталом і четверта — з дохідністю акціонерного капіталу.
Законодавчі обмеження дивідендних платежів
Умови дивідендних виплат обмежені відповідними законами. У США законодавчо захищені інтереси власників привілейованих акцій і корпоративних облігацій. Корпорації під час підписання контракту повинні визначати максимальні суми дивідендів за звичайними акціями. У ряді випадків у договір включаються умови, які забороняють платежі дивідендів у тому разі, якщо сума прибутку або чистих активів нижча встановленого рівня. У Великобританії Акт про компанії 1985 р. вимагає, щоб дивіденди виплачувалися тільки з чистого реалізованого прибутку, котрий включає як прибуток даного року, так і попереднього. У британських законах немає визначення реалізованого прибутку, тому Консультативний комітет аудиторів у своєму документі дав визначення реалізованого прибутку і прибутку, котрий розподіляється. Згідно з документом аудиторів реалізований прибуток визначається за аудиторським стандартом і відповідно до встановлених принципів бухгалтерського обліку. Прибуток, призначений для розподілу, визначається вирахуванням усіх збитків за минулі роки. У британських законах є також положення про захист інтересів кредиторів у визначенні дивідендів за звичайними акціями[3].
Закони захищають акціонерів від дій корпорації, спрямованих на зниження дивідендів до мінімуму. Відповідно до податкового законодавства США, корпорація виплачує штраф податковим органам у тому разі, якщо вона занижує нерозподілений прибуток з тим, щоб створити своїм акціонерам можливість знизити податки з доходів.
Інвестиційні плани корпорації
Корпорація планує економічний розвиток на кілька років уперед. Відповідно складаються плани фінансування нових капітальних проектів. Для корпорацій з високими темпами зростання головна проблема — поєднати поточні інтереси акціонерів із планами економічного розвитку, які в кінцевому підсумку повинні забезпечити подальше зростання дивідендів. У цьому зв’язку важливо переконати акціонерів у обґрунтованості рішень менеджерів про скорочення коефіцієнта дивідендних виплат і спрямування основної суми чистого прибутку на рахунок нерозподіленого прибутку. У тих випадках, коли внутрішніх джерел недостатньо для фінансування нових проектів, розробляються плани емісії корпоративних цінних паперів.
У разі фінансування проектів через емітування боргових зобов’язань корпорація повинна бути спроможною позичати гроші на короткі строки, тобто мати певну ліквідність. Емісія довгострокових фінансових інструментів передбачає наявність високого кредитного рейтингу корпорації. У цьому випадку зовнішнє фінансування може сприяти підтриманню стабільності коефіцієнта дивідендних виплат.
Контроль над акціонерним капіталом
Прийняття рішень щодо фінансування капітальних вкладень пов’язане з проблемами збереження контролю над капіталом корпорації. У випадку, коли менеджери корпорації прийняли рішення про стабільне зростання дивідендів і про фінансування нових інвестицій за рахунок емісії акцій, може виникнути проблема «розводнення» капіталу і втрати контролю над корпорацією. Акціонери віддадуть перевагу рішенню змінити таку політику, знизити коефіцієнт дивідендних виплат і основним джерелом фінансування інвестицій залишити нерозподілений прибуток. Менеджери малих і середніх корпорацій уважатимуть за краще взагалі не виплачувати дивіденди протягом певного терміну, побоюючися скорочення грошових потоків. У великих корпораціях може виникнути загроза введення зовнішніх менеджерів.
Дохідність акціонерного капіталу
Дохідність акціонерного капіталу, тобто ставка чистого прибутку на акціонерний капітал, є суттєвим чинником у визначенні дивідендної політики. Стабільна ставка доходу корпорації може сприяти підвищенню коефіцієнта дивідендних виплат навіть під час прийняття інвестиційних рішень. Західні дослідники виділяють чотири основні чинники, пов’язані з дохідністю акціонерного капіталу, що впливають на дивідендну політику. По-перше, відстрочення сплати податку на приріст капіталу. По-друге, акціонери звичайно віддають перевагу одержанню поточного доходу, а не майбутнього. По-третє, дивіденди більшою мірою піддаються ризику, ніж доходи від приросту капіталу. По-четверте, дивіденди є джерелом інформації про фінансовий стан корпорації. Фінансові менеджери зобов’язані враховувати думки і бажання своїх акціонерів під час вироблення дивідендної політики корпорації[5].
Особливості дивідендної політики ТНК
Дивіденди є важливим засобом трансфертів фінансових фондів від іноземних філій ТНК у материнську корпорацію. У США вони становлять понад 50 % від усіх трансфертів корпорації[6]. Розробляючи дивідендну політику для своїх філій, ТНК враховують такі чинники, як податки, валютний контроль, фінансові вимоги, доступність до фінансових фондів, коефіцієнт дивідендних виплат у материнській корпорації, агентські витрати. Більшість корпорацій вимагають, щоб філії встановлювали коефіцієнт дивідендних виплат на рівні материнських компаній, інші визначають дивідендні виплати в процентному відношенні до всіх доходів у іноземній валюті. Якщо материнська корпорація встановлює норму дивідендних виплат у розмірі 40 %, то іноземні операції повинні приносити 40 % прибутку для досягнення поставленої мети. Основною причиною контролю ТНК над дивідендною політикою дочірніх корпорацій, на думку американських економістів, є їх обов’язкова участь у виплаті дивідендів акціонерам.