2. Аналіз фінансової звітності корпорації

Фінансова діагностика заснована на всебічному аналізі публіч­ної звітності корпорації, а також статистичних даних, небухгалтерської звітності — як внутрішньої, так і зовнішньої. Велике значення надається інформації про розвиток галузі економіки, до якої належить корпорація, про конкурентів, економічну кон’юн­ктуру в країні, на континенті, у світовій економіці. Ця інформація в руках кваліфікованих аналітиків, що мають досвід, інтуїцію, здатні критично мислити, створює можливість опрацювання даних з метою формулювання робочих гіпотез, на підставі яких приймаються управлінські рішення.

Методологічний цикл, зображений на рис. 3.2, являє собою замкнуте коло, усі стадії циклу повторюються, процес фінансової діагностики нескінченний. У кожній зі стадій визначається причина виникнення тієї або іншої ситуації, наприклад можливість неплатежів, здійснюється аналіз цієї ситуації, складаються прогнози і даються рекомендації для прийняття рішень. У процесі діагностики фінансові аналітики широко використовують методи порівняння з установленими еталонами. Ними можуть бути: вимоги нормативних документів; успіхи (або поразки) інших підприємств у даній галузі; порівняння.

Як відзначає Коллас, порівняння — це насамперед мистецтво, для якого необхідний свій метод. Він виділяє такі види порівнянь: прогноз; у часі; між підприємствами; порівняння з вимогами нормативних документів.

Фінансова діагностика в даний час набуває подальшого розвитку, чому сприяють досягнення як теорії інформації, так і практики її використання.

У фінансовій практиці застосовуються такі методи аналізу фінансової звітності: горизонтальний; вертикальний; метод коефіцієнтів; системні методи.

Горизонтальний метод використовується з метою визначення тенденції економічного розвитку корпорації в цілому, а також її окремих показників

Вертикальний метод використовується з метою вивчення структурних змін.

3. Фінансова стратегія корпорації

Стратегія розвитку являє собою програму досягнення економічного зростання в майбутньому. У широкому значенні стратегія розвитку національної економіки передбачає гармонічне зростання традиційних галузей господарства, розвиток нових галузей, стабільність національної валюти і держав­них фінансів, розвиток експорту, вивіз капіталу з метою одержання прибутку, підвищення соціальної захищеності населення. Можуть бути також поставлені більш конкретні цілі економічного зростання. Кожна корпорація визначає свою власну стратегію. Корпорація може визначити свою стратегію конкретніше. Так, наприклад, інноваційні корпорації ставлять за мету освоєння виробництва нових видів продукції, аналогів котрих ще немає на світовому ринку, тобто розширення ринків збуту.

Загальна стратегія економічного розвитку узгоджується з фінансовою стратегією. Вона розглядається як чинник забезпечення нормального функціонування корпорації в майбутньому. Першочерговим завданням керівників корпорації є зміцнення конкурентної позиції, яка конкретно визначається під час розроблення інноваційного, маркетингового, цінового, збутового, організаційного та інших напрямів як стратегії, так і політики.

Важливим завданням для менеджерів, які розробляють стратегію розвитку, є узгодження загальної стратегічної програми з фінансовою. Це пояснюється тим, що вони базуються на різних, несумісних передумовах. Загальна стратегія ґрунтується на врахуванні можливостей зміцнення конкурентної позиції на ринку конкретних товарів і послуг, фінансова — на русі капіталів. Тенденції розвитку ринків різні, тому загальна стратегія часто не може бути підтримана відповідним фінансовим забезпеченням.

Під час розроблення фінансової стратегії визначаються її мета, часові межі (time frame), а також характер дій, що передбачаються. Відповідно до цих дій з’ясовується можливість досягнення мети. Фінансову стратегію порівнюють із шаховою партією, в якій учасник (корпорація) налаштований на виграш. Цілі фінансової стратегії визначати важче, ніж загальноекономічні орієнтири. Накреслюючи схему дій у майбутньому, необхідно враховувати теперішні умови діяльності фірми та їх передбачувані зміни. Така схема завжди конкретна, тобто обумовлюється економічним і фінансовим станом конкретної корпорації. Згідно із сучасними фінансовими теоріями підвищення добробуту акціонерів може бути досягнуте зменшенням ризику для цінних паперів, випущених корпорацією, або збільшенням їх дохідності без зростання ризику. Проте цю мету важко відобразити в абсолютних показниках, адже умови фінансового ринку постійно змінюються.