Розділ 2. Особливості «Енеїди» Вергілія
На створення «Енеїди» Вергілій витратив одинадцять років. Прагнучи надати поемі правдивості, переконливості, поет вирішує здійснити мандрівку маршрутом, яким колись проплив його герой — Еней. Він вирушає до місць легендарної Трої, але вже в Греції відчуває слабкість і поспішає повернутись до Італії, сподіваючись, що клімат вітчизни зцілить його. Він встигає ступити на рідну землю, і через кілька днів – 21 вересня 19 року до н. д. – помирає в місті Брундізій. Перед самою смертю, не бажаючи завершити після себе незавершену працю, Вергілій наказує друзям спалити поему. Його хвилює не власна репутація, а те, що в світі може з’явитися ще один недосконалий твір. Але за наказом Октивіана Августа, якому Вергілій неодноразово декламував уривки з поеми, «Енеїду» було збережено близькими друзями поета, і скарбниця людського духу поповнилася ще одним шедевром.
В «Енеїді» Вергілій намагався з’ясувати актуальне питання для його епохи — які стосунки пов’язують людину і час, чи може впливати людина на час і яким чином. Римляни вірили в існування своєї історичної місії – об’єднання всіх відомих їм земель пі одним началом – Римом. Змалювати початок цого великого шляху і мав на меті Вергілій, обравши за сюжет поневіряння троянського героя Енея та заселення троянцями італійської місцевості під назвою Лаціум.
Вергілій об’єднує в своїй поемі пригодницький дух «Одіссеї» (мандрівка Енея) із войовничим духом «Іліади» (Війна з латинцями). Якщо гомер описує абсолютне минуле, то Вергілій робить протилежне: описуючи минуле за законами епосу, він пише про майбутнє, що одночасно є сучасним і добре відоме кожному римлянові.
Іншою особливістю поеми є чітка окресленість постаті автора. Якщо в «Іліаді» й «Одіссеї» було складно виділити власні думки їхнього творця, то в «Енеїді» автор відкрито коментує події, висловлює власні припущення та пояснення.
Еней – це герой, якого веде доля. Еней – це герой, який часто зрікається свого особистого життя заради майбутнього свого народу. Він мужньо бере на себе тягар відповідальності, але керується волею богів. Стосунки між героями то богами в Гомера та Вергілія разюче несхожі. У Гомера Зевс не має повної влади над долею героїв, людина має право вибору власного шляху. У Вергілія доля людини цілковито підкорена рішенню богів, і чеснотою вважається неухильне виконання вищих настанов. Від світу сучасності Енея, на відміну від героїв Гомера, віддаляє не стільки гіперболізована сила або кмітливість, скільки несамовите прагнення досягти обраної мети, що стає смислом його життя.
Вергілій надає великої ваги питанням моралі. Еней завжди благочестивий, а тому він і завжди мужній. Його мужність допомагає здійсненню добрих справ як під час миру, так і на війні. Багато супротивників Енея — насамперед несамовитий Турн — позбавлені благочестя, і це й веде їх до загибелі.
Вергілій плідно використовує доробок Гомера, поглиблюючи сюжетні лінії і наповнюючи їх драматизмом. На шляху до Італії герой, як і Одіссей у Гомера, спускається в царство мертвих, де зустрічає батька. Анхіс провіщає Енеєві майбутнє, за яке слід боротися. В пісні шостій звучить найголовніша думка поеми, що показує, з якою гордістю Вергілій думає про свій народ і державу: «Запам’ятай римлянине! Ти владно вестимеш народи!»
Щодо художньої форми поеми. Вергілій цілком відмовляється від повторів, постійних епітетів, що відіграли важливу роль у Гомера. Натомість він уводить до поеми багато афоризмів – висловів повчального змісту, метафор, що надають виразності тексту. І досі ми вживаємо вислови з «Енеїди»: «Є для побитих один порятунок — рятунку не ждати»; «Відважним і щастя сприяє»; «Долі-бо серце людське несвідоме, не знає» тощо.
По-іншому порівняно з Гомером ставиться поет і до зображення епічного спокою. Епічний спокій зберігається завдяки постійному нагадуванню автором, що всі події поеми підпорядковані грандіозній меті, задуманій богами. У помі зображено не лише змагання та зіткнення вчинків героїв, але й їхніх настроїв та думок. Ось як описує поет стан Турна перед прийняттям трагічного рішення битися з Енеєм:
… Все разом у серці однім вирувало —
Сором великий, і змішане з смутком безладдя, й кохання,
Що так шалено у грудях буяло, й свідомість одваги.
Іншою особливістю епічного стилю Вергілія є використання складних порівнянь та ораторських промов. Поет прикрашає ними свій твір, насолоджує читача змальованою картиною та своєю майстерністю. За допомогою промов Вергілій, з одного боку, робить свою оповідь більш драматичною, з іншого, надає суто римського колориту.