1. Слухові кісточки і м’язи барабанної порожнини.

До слухових кісточок належать: молоточок, коваделко, і стремінце.(ковадло,стремено)

У молоточку розрізняють головку, шийку, бічний відросток і держальце. Молоточок щільно фіксований держальцем до барабанної перетинки, а його головка з’єднана з коваделком за допомогою суглоба і сухожилка. У коваделку розрізняють тіло, довгу і коротку ніжки та сочевицеподібний відросток. Своїм довгим відростком коваделко прикріплюється до головки стремінця. У стремінці розрізняють головку, шийку, передню та задню ніжки, та основу. Основа стремінця закріплюється у вікні присінка за допомогою кільцевої зв’язки. Слухові кісточки тісно пов’язані з барабанною перетинкою, вікном присінка, а також між собою, утворюючи єдиний рухливий ланцюг, який передає коливання барабанної перетинки на рецепторні структури внутрішнього вуха.

У порожнині середнього вуха розміщені також 2 мініатюрні м’язи – м’яз-натягач барабанної перетинки, та стремінцевий м’яз. М’яз-натягач барабанної перетинки починається від передньої стінки барабанної порожнини, де вона прикріплюється до кісткового півколового каналу. Проходячи через барабанну порожнину, м’яз перетворюється у сухожилок і вплітається в ручку молоточка. Його іннервацію здійснюють волокна трійчастого нерва. Скорочення м’яза-натягача барабанної перетинки супроводжується рухом ручки молоточка всередину, що призводить до вдавлення стремінця в овальне вікно. Стремінцевий м’яз бере стій початок від задньої стінки барабанної порожнини і прикріплюється до головки стремінця. Коли він скорочується, основа стремінця висувається з вікна присінка в барабанну порожнину. Іннервацію здійснює лицевий нерв.

2. Хронічний атрофічний нежить. Озена.

Простий атрофічний риніт. Якщо атрофія обмежується переднім відділом носової перегородки, то захворювання дістає назву переднього сухого риніту. Хворі на дифузний хронічний атрофічний риніт скаржаться на відчуття сухості в носі, утворення кірок, у частини хворих можуть бути періодично невеликі носові кровотечі. Під час огляду носової порожнини видно широкі носові ходи, слизова оболонка носа тоненька, через неї добре видно кровоносні судини, вона вкрита жовтуватими сухими кірками.

Озена – хворі скаржаться на сильну сухість у носі, утворення великої кількості смердючих кірок, які утруднюють носове дихання, різке зниження або відсутність нюху. Останнє зумовлено тим, що патологічний процес охоплює нюхову зону слизової оболонки носа. Під час об'єктивного обстеження обидві половини носа заповнені великою кількістю жовто-зеленуватих кірок. Після їх видалення виявляється різка атрофія слизової оболонки носа та кісткової тканини, внаслідок чого носові раковини значно зменшуються. Загальний носовий хід дуже широкий, завдяки чому можна добре оглянути носову частину горла

3. Гострий ларинготрахеїт у дітей.

Етіологія. Первинним етіологічним чинником є респіраторні віруси, а бактеріальна флора часто приєднується, при цьому видозмінюється перебіг, що визначає наслідок захворювання.

Патогенез. Синдром гострого ларинготрахеїту характеризується трьома провідними симптомами: зміною голосу, грубим кашлем, стенотичним диханням. Стенозування просвіту гортані і трахеї зумовлене такими компонентами: набряком та інфільтрацією слизової оболонки; спазмом м'язів гортані і трахеї; гіперсекрецією залоз слизової оболонки трахеї та бронхів, скупченням густого слизо-гнійного виділення.

На початку розвитку синдрому гострого ларинготрахеїту виникає запалення слизової оболонки гортані і трахеї, найбільш яскравим проявом якого в гортані є набряк підскладкового простору, а в трахеї – гіперсекреція залоз. Звуження підскладкового простору веде до порушення дренажної функції дихальних шляхів, скупчення трахеобронхіального вмісту. Це, у свою чергу, посилює кашель, котрий веде до спазму м'язів гортані. Унаслідок цього наростає гіпоксія. На цьому етапі запальний процес у гортані і трахеї носить катаральний або катарально-гнійний характер. Неефективність консервативної терапії викликає необхідність вдаватися до туалету трахеобронхіального дерева, тривалої інтубації, трахеостомії.

Клінічна класифікація гострого ларинготрахеїту в дітей:

• Вид ГРВІ:

­ грип, парагрип, аденовірусна інфекція, респіраторно-синцитіальна інфекція

­ ГРВІ – вказується в разі неможливості клінічної розшифровки та за відсутності експрес-діагностики

• Форма та клінічний варіант. Первинна та рецидивуюча форма.

­ 1-й варіант – раптовий початок за відсутності інших симптомів ГРВІ.

­ 2-й варіант – раптовий початок на тлі ГРВІ.

­ 3-й варіант – поступове наростання симптомів на тлі ГРВІ.

• Перебіг:

­ безперервний

­ хвилеподібний

• Стадія стенозу гортані:

­ компенсована

­ неповна компенсація

­ декомпенсована

­ термінальна

Інтенсивна терапія.

Етіотропне лікування підчас гострого ларинготрахеїту включає застосування інтерферону та протигрипозного γ-глобуліну. Недоцільне призначення антибіотиків дитині, в якої перебіг гострого ларинготрахеїту відбувається за першим клінічним варіантом. Другий клінічний варіант передбачає призначення антибіотиків із профілактичною метою у відповідній дозі. Третій клінічний варіант та хвилеподібний перебіг потребують інтенсивної антибактеріальної терапії. У разі безперервного перебігу антибактеріальні препарати призначають відповідно до клінічного варіанта.

Під час надання допомоги хворим, у котрих гострий ларинготрахеїт супроводжувався стенозом гортані в стадії неповної компенсації: внутрішньовенно вводять: 20% розчин глюкози 10-20 мл, 10% розчин кальцію хлориду з розрахунку 1 мл на рік життя, 5% розчин аскорбінової кислоти з розрахунку 1 мл на рік життя, 2,4% розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1 кг маси тіла, розчин преднізолону 2-3 мг на 1 кг маси тіла. Внутрішньом'язово уводять 1% розчин димедролу 1 мл. Ефективні відволікальні процедури та інгаляції. У склад сумішей для інгаляцій вводять антигістамінні, спазмолітичні препарати та протеолітичні ферменти.

У разі переходу стенозу гортані зі стадії неповної компенсації в стадію декомпенсації дитину кладуть під тент із поліетиленової плівки або в кисневий намет, який перетворюсться в головний тент. Принцип цього методу лікування полягає у створенні в обмеженому просторі повітря, що вдихається, мікроклімату з високою вологістю, підвищеною концентрацією кисню та різних лікарських речовин. Перш ніж помістити дитину під тент, необхідно провести туалет трахео-бронхіального дерева під час прямої ларингоскопії чи короткочасної інтубації трахеї термопластичною трубкою. Усі ці заходи проводяться на тлі корекції основних параметрів гомеостазу – інфузійна терапія, кортикостероїдні гормони, боротьба з ацидозом, усунення дефіциту калію, уведення нейролептичних і седативних препаратів, протеолітичних засобів і серцевих глікозидів.

Варто виділити 2 етапи інтенсивної терапії хворих на гострий ларинготрахеїт при декомпенсованому стенозі гортані: 1) подовжена інтубація; 2) трахеостомія. Починати відновлення просвіту дихальних шляхів варто з подовженої інтубації, а за її неефективності виконувати трахеостомію. Для тривалої інтубації слід використати спеціальні термопластичні трубки. Інтубація в усіх випадках є назотрахеальною. Потім дитину помішають у кисневий намет. Харчування проводять через природні шляхи. У перші дні інтубації дитині уводять нейролептичні засоби. Міняти трубку слід щодня, що запобігає утворенню пролежнів слизової оболонки гортані. Неефективність подовженої інтубації протягом 7-10 днів розцінюється як показання до трахеостомії.

Білет№6