132. Основи конституційного права Італії.

Сучасна італійська держава бере свій початок з XIX ст., коли відбувався процес иаціонально-політ. об'єднання. Ще 1848 р. у королівстві Сардині-П'ємонт була введена перша конституція, відома в Історії як Альбертинський статут . Після об'єднання Італії 1861 р. ця конституція була поширена в усій державі в цілому. Згідно з тим актом підсилювалася форма державного правління у вигляді обмеженої монархії, що згодом трансформувалася в парламентарну монархію. Після приходу до влади фашистів (1922 р.) ця форма правління формально збереглася, хоча сам парламент згодом буп ліквідований. Формально залишалася в силі й Конституція 1848 р., однак державний лад був кардинально змінений низкою законів, прийнятих у 1922-1928 рр. Ці закони встановили інститут так званої корпоративної держави. Після Другої світової війни за результатами референдуму, проведеного у червні 1946 р., була ліквідована монархія і встановлена республіканська форма правління. Нова Конституція Італії була прийнята на урочистому засіданні Установчих зборів 22 грудня 1947 р. 453 голосами, проти було подано 83 голоси. 27 грудня 1947 р. Конституція була про-мульгована Тимчасовим главою держави І. Боиомі, а з січня 1948 р. вона набрала чинності. § 1. Конституція Італійська Конституція - це багатоплановий, ретельно і детально пророблений політико-юридичний документ. Вона не має окремої преамбули. Філософські установки, соцігуїьно-правові основи та юридичні принципи відбиті безпосередньо у відповідних розділах самого конституційного тексту. Тим самим (як це прийнято вважати в італійській конституційній доктрині) підвищуєть- Основи конституційного право Італії 361 ся юридична значущість і обов'язковість конституційних принципів і норм, що стосуються загальних питань державного устрою, демократичного характеру італійської держави та його прихильності до забезпечення громадянських прав і свобод. Конституція складається з вступного розділу «Основні принципи», двох головних частин - «Права й обов'язки громадян» і «Устрій республіки» - і перехідних заключних постанов. Усього в Конституції 139 статей. Перехідні та заключні постанови мають свою особливу, римську нумерацію (усього XVIII статей). Італійська Конституція має твердий характер, її перегляд можливий тільки в рамках особливої процедури і за наявності в обох палатах парламенту так званої конституційної більшості. Твердість Конституції додатково підсилюють й особливі повноваження Конституційного суду, що вправі за спрощеною процедурою контролювати конституційність практично всіх прийнятих парламентом законів. Своєрідно вирішується в італійській Конституції питання про співвідношення міжнародного права і внутрішнього закону. Стаття 10 визначає, що правопорядок Італії погоджується із загальновизнаними нормами міжнародного права. В італ. Конституції, хоча в ній окремо не згадується про принцип поділу влади, чітко розмежовані три основні державні функції: законодавча влада належить парламенту й обласним ра­дам у межах їхньої компетенції; виконавча влада є прерогативою Президента Республіки, міністрів і органів виконавчої влади областей, провінцій і комун; судова влада входить до компетенції різних судових органів, включаючи Конст. суд. Особливе місце в італійській Конституції посідають взаємини між державою і католицькою церквою. Значною мірою од пояснюється не тільки католицькими традиціями Італії, а й тим, що па її території, у Римі, розташований Ватикан - релігійний і адмін.. центр католицької церкви, а римський первосвященик -Папа - за традицією є римським єпископом. Ще 1929 р. між італійською державою і Ватикаиом були укладені особливі «Латеранські угоди» (Договір І Конкордат), що гарантували частковий суверенітет і міжнародну правосуб'єктність Ватикану і регламентували відносини з катол. церквою як традиційною релігією Італії. Конституція, підтверджуючи, що відносини між італійською державою, Ватвдаїшм і католицькою