72. Сучасні теорії федералізму.

=Теорія дуалістичного федералізму представляла федеративну державу як складне єдине ціле, в основі якого лежать дворівнева структура і обопільне невтручання в сферу повноважень , як федерального Центру, так і суб'єкта Федерації. Федеральний Центр має мінімально необхідні для управління країною повноваження, все інше знаходиться в компетенції суб'єктів Федерації. Теорії дуалістичного федералізму протистояла теорія прав штатів, передбачала суверенітет штатів і право штату на вихід зі створеного союзу. =Теорія кооперативного федералізму- рівні федерації як взаємопов'язані і співпрацюють, стверджує перевагу використання погоджувальної та договірного характеру вирішення питань та вирішення конфліктів між федерацією і її суб'єктами. У 70-80-ті роки ХХ століття сформувалося багато нових концепції федералізму (конкурентного федералізму, технократичного федералізму, федеративного суспільства, нового федералізму та ін)=Концепція нового федералізму – осн.ідея- необхідність повернення суб'єктам Федерації повноважень, привласнених, на думку прихильників цієї концепції, Федеральним Центром.  =Концепція конкурентного федералізму звернена до теми змагальності суб'єктів Федерації: конкурентна початок, властиве федеративної системі , розглядається в ній як одна з найважливіших переваг федеративного устрою.=Концепція федеративної суспільства заснована на ідеї первинності суспільства і вторинність його інститутів.=Концепція технократичного федералізму піднімає проблему зрощування федеральної влади з вищими посадовими особами суб'єктів Федерації, що веде до створення закритих корпоративних взаємин. Висновок: багато сучасних концепції федералізму представляють собою не цілісні вчення , а лише теорії, розроблені або стосовно до одного з елементів федеративного устрою держави, або ж для вирішення якоїсь конкретної проблеми.

73.Федерація, як форма державного устрою зарубіжних країн та її ознаки.

Федерацiя - це держава, територiя якої складається з територiй її членiв - суб'єктiв (державних утворень). Поряд з єдиними держ. органами Ф. кожний її член має свою конституцію або відповід. статутний акт, власні законодавчі, виконавчі й, як правило, суд. органи. Компетенція органів суб'єктів Ф. розмежована з федер. органами, які здійснюють свої повноваження і функції на всій тер. країни. У Ф. зазвичай існує єдине громадянство, встановлюється єдина грош. одиниця тощо, а кордони між її суб'єктами мають умовне значення. Держ. утворення, об'єднані у Ф., як правило, не є д-вами у власному розумінні змісту цього терміна. Вони не наділені держ. суверенітетом, правом одностор. виходу з Ф., а також юридично позбавлені участі в публічних міжнар. відносинах. Водночас у ряді федерат, держав, напр., у Рос. Федерації, допускається обмежена участь суб'єктів Ф. у міжнар. екон., культурних та ін. контактах. У разі порушення суб'єктом Ф. союзної конституції або федер. зак-ва центр, влада має право застосувати до такого суб'єкта передбачені конституцією та федер. зак-вом відповідні примус, заходи. Од ним з обов'язкових елементів Ф. є бікамералізм — двопалатна структура федер. законод. органу. Залежно від ролі нац. (мовного) фактору у визначенні структури Ф. розрізняють Ф., що грунтуються на територіальній (Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, США, ФРН), національній (Бельгія, Індія, Пакистан) або змішані нац.-територіальній (Канада, Рос. Федерація, Сербія і Чорногорія, Швейцарія) основі. У теорії конст. права розрізняють також конст. Ф. (Бразилія, Канада, США), конст.-договірну (Рос. Федерація), договірну (Об'єднані Арабські Емірати, Об'єднана Республіка Танзанія, Швейцарія), централізовану (напр., Індія, де всі штати, крім одного, не мають своїх конституцій і громадянства) та децентралізовану (Рос. Федерація, США, ФРН, Швейцарія), симетричну і асиметричну тощо.