
- •1. Предмет кримінологічної науки
- •3. Поняття кримінології як науки
- •5. Зв’язок кримінології з юридичними науками та Зв’язок кримінології з неюридичними науками
- •12. Поняття латентної злочинності. Обставини, що зумовлюють її існування.
- •13. Сучасний стан і тенденції злочинності в Україні.
- •14. Поняття причин та умов злочинності у кримінології.
- •Класифікація причин і умов злочинності.
- •16. Причини й умови злочинності на сучасному етапі розвитку суспільства.
- •17. Поняття особи злочинця і межі її вивчення у кримінології.
- •Соціальне й біологічне в особі злочинця.
- •19. Основні ознаки кримінологічної характеристики особи злочинця.
- •20. Кримінологічна класифікація і типологія злочинців.
- •21. Поняття причин та умов вчинення конкретного злочину.
- •22. Роль потрібно-мотиваційної сфери у генезисі індивідуальної злочинної поведінки.
- •Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди і роль у вчиненні злочину.
- •Умови і механізм негативного формування особи. Роль соціального середовища у формуванні особи злочинця.
- •25. Поняття і предмет віктимології.
- •26. Поняття потерпілого і класифікація потерпілих від злочину у віктимології.
- •27. Виникнення вітчизняної кримінології і історія її розвитку. Видатні українські вчені в цій галузі науки.
- •28. Сучасний стан науки кримінології та кримінологічних досліджень в Україні.
- •Розвиток зарубіжної кримінології. Класичний, антропологічний і соціологічний напрями розвитку кримінального права і кримінології.
- •30. Сучасний стан науки кримінології у зарубіжних країнах. Теорії причин злочинності.
- •31. Поняття профілактики (запобігання) злочинів і види профілактики.
- •32. Правові й організаційні основи профілактичної діяльності.
- •Суб’єкти і об’єкти профілактики.
- •Форми й методи профілактичної діяльності правоохоронних органів.
- •37. Поняття, завдання і види кримінологічного планування.
- •40. Кримінологічна характеристика проституції, соціальних хвороб (віл-інфекція і венеричні хвороби), причини їх поширення і заходи профілактики.
- •41. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.
- •42. Причини й умови, що сприяють злочинності неповнолітніх.
- •Профілактика злочинності неповнолітніх.
- •44. Кримінологічна характеристика, причини й умови, що сприяють рецидивній злочинності.
- •45. Профілактика рецидивної злочинності.
- •46. Кримінологічна характеристика професійної злочинності, її особливості, співвідношення з рецидивною злочинністю.
- •47. Кримінологічна характеристика організованої злочинності, її ознаки, співвідношення з професійною злочинністю.
- •48. Причини й умови, що сприяють рецидивній і організованій злочинності.
- •49. Профілактика професійної і організованої злочинності.
- •Кримінологічна характеристика злочинів у сфері економіки.
- •51. Причини й умови, що сприяють злочинності у сфері економіки.
- •52. Профілактика злочинності у сфері економіки.
- •53. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності.
- •Причини й умови, що сприяють корупційній злочинності.
- •55. Профілактика корупційної злочинності.
- •57. Профілактика злочинів проти особи.
- •58. Кримінологічна характеристика злочинів проти приватної власності, причини й умови, що їм сприяють.
- •59. Профілактика злочинів проти приватної власності.
- •60. Кримінологічна характеристика необережних злочинів, причини й умови, що їм сприяють, їх профілактика.
30. Сучасний стан науки кримінології у зарубіжних країнах. Теорії причин злочинності.
На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба в глибоких кримінологічних дослідженнях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла й потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.
До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.
Концепція стратифікації з’явилася під упливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціальних груп, які створюються на різноаспектній основі (професійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до порушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є мігранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Відомо, наприклад, що питома вага серед злочинців мігрантів, які перебувають на території США нетривалий час, істотно перевищує відповідні показники серед інших верств населення. Раціональні методи концепції стратифікації були б доцільними для пізнання природи злочинів, які вчиняються на міжнаціональному ґрунті, а також для злочинів, що випливають із суперечностей між різними верствами населення. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін.
Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка – це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримінологія свого часу значно збагатилась ідеями інтеракціоністів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.
Стигматизація (таврування) – це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті засудження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне “тавро” особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Таврування виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законослухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших злочинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки для теорії, а й для формування кримінальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.
У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди примножують злочинність, повинні стати невіддільною складовою правової пропаганди.
Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США значного поширення набули прикладні кримінологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім’ї, організовану та “білокомірцеву” злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетрадиційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.
У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особі злочинця. Одночасно низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, зокрема й математичними, методиками, що призводить до “психології без душі”.
Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.
Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання злочинам. Першу працю в цьому напрямі “Критерії небезпечного стану” написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією.
Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.
Небезпечний стан діагностують спеціалісти. При цьому важливу роль відіграє порівняння результатів дослідження особи з даними ситуації, в якій вона перебуває. При оцінюванні ситуації беруть до уваги, зокрема, матеріальні умови, вплив з боку оточення, наявність психотравмувальних факторів та ін. Діагноз визначає суворо індивідуальні профілактичні заходи.
Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв’язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій. На базі стаціонарів подається практична допомога з метою подолання небезпечного кризового стану як особам, які утримуються в місцях позбавлення волі, так і тим, хто перебуває на волі. На кримінологічну експертизу у формі прогнозу індивідуальної поведінки людини зважають при визначенні покарання за вчинений злочин, а також при вирішенні питання про звільнення від покарання.