29.Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

Найбільш важливими і провідними механізмами державної регіональної економічної політики є бюджетно-фінансові важелі. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», в якому визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і контролю за виконанням бюджетів. Міжбюджетні взаємовідносини грунтуються на. довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності.

Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня.

Процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним, оскільки він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази території регіонів є:

х підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

je збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів;

ж чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місцевим бюджетам.

Особливу увагу треба приділяти формуванню місцевих фінансів у депресивних регіонах (територіях).

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету. Одночасно місцевим органам влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня життя населення своєї території. Розв'язання цього протиріччя можливе лише за таких умов:

ІЗ зростання обсягів валового внутрішнього продукту;

0 загального розвитку економічної діяльності в державі;

Ef удосконалення механізму щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Тут важливо здійснити такі заходи:

Ц$. на рівні регіонів концентрувати частину податку на додану вартість. Це сприятиме посиленню контролю на місцях з виконанням плану його збору (нині він не виконується) та підвищить зацікавленість місцевих органів влади у прямому надходженні коштів до місцевого бюджету;

Ц^ розширення бази місцевих податків. Для цього потрібно надати місцевим органам влади право визначати податки з продажу. Як і податок на додану вартість, запровадження місцевого податку з продажу дасть можливість враховувати попит на місцевому ринку і концентрувати частину прибутку, який отримують у торгівлі від реалізації товарів. Якщо ціни на товар відомі, то, виходячи із ситуації, яка склалася на локальному ринку, місцеві органи влади можуть концентрувати фінансові ресурси для вирішення проблем своєї території у розмірі 1 % визначеного від продажу;

4$. дотримання стабільності нормативів упродовж тривалого періоду (3-5 років). У цьому випадку можна надіятись на стабільні взаємовідносини між центром і регіонами. Якщо ж нормативи, як дотепер, щорічно змінюватимуться, регіони опиняться у становищі прохачів, залежних від центру;

% прозорість формування і розподіл бюджетів вирівнювання. Це дуже важливий фактор. Бюджетне вирівнювання - це акумулювання частини фінансових засобів, що збираються і концентруються на відповідному рівні адміністративно-територіального управління, з метою їх перерозподілу між територіальними або районними громадами, містами, областями.

Прогноз як науково обгрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей, має ймовірний характер, хоча його розробка і спирається на систему кількісних і якісних показників. Мета прогнозу полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими ознаками:

зс за терміном-оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові;

зс за функціональною ознакою - пошукові, нормативні. Регіональне прогнозування базується на принципах: Щ системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури;

Щ багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, можливих шляхів досягнення перспективних цілей, що залежить від обраних темпів реформування економіки регіону та обсягів соціально-економічного розвитку;

Щ єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передбачення можливих негативних наслідків при здійсненні відповідних економічних перетворень, особливо в соціальних питаннях і сфері зайнятості населення та на ринку праці;

Щ оптимального поєднання різних підходів і системи методів щодо розроблення регіональних прогнозів з метою підвищення надійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей

^5 ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних, завдань на основі тісного взаємоз-в 'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

Щ агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розробка системи прогнозів розвитку економ іки регіонів здійснюється поетапно.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і систематизація регіональн их та міжрегіональних проблем розвитку, які потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі. До основних проблем регіонального економічного розвитку належать:

0 підвищення рівня життя населення, зменшення безробіття та забезпечення зайнятості населення;

0 екологічні проблеми навколишнього середовища;

0 зміцнення і розвиток експортного потенціалу регіонів;

0 удосконалення територіальної спеціалізації галузей, що розміщені в даному регіоні.

В наступнол<гу другому етапі здійснюється побудова так званого «дерева цілей», яке ґрунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповідно до пріоритетів регіонального економічного розвитку та наявних фінансових ресурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення часткових цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятих рішень та засобів досягнення поставлених цілей. Тут здійснюється «прив'язка» цілей до наявних ресурсних можливостей на даній території і, в першу чергу, реалізуються цілі і проекти, які не визначають значних капітальних вкладень.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі варіанти розвитку подій у перспективі залежно від вибраного напряму вирішення регіональних економічних проблем. Вибір певного варіанта являє собою загальну модель, яка описує очікувані результати і визначає необхідні ресурси для отримання цих результатів.

Найбільш поширеною моделлю є економіко-математична, яка являє собою певні формалізовані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від фактора часу моделі поділяють на динамічні та статичні.

Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, тому широко використовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез.

Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими елементами цілісної системи, тому мають обмежену сферу застосування і меншу прогностичну цінність.

Усі математичні моделі, в свою чергу, поділяють на детерміновані та стохастичні; останні, в свою чергу, поділяють на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вихідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний ймовірний характер взаємозв'язків між об'єктами і явищами.

Реалізація регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності в регіонах базується на подальших принципах регіонального програмування:

■ф- висока цільова спрямованість на кінцевий результат;

■ф- узгодженість завдань щодо раціонального використання всіх видів ресурсів;

■ф- перманентність розроблення програмних заходів;

■ф- конкурсні умови формування програм з метою залучення до їх розробки широкого кола науковців і спеціалістів;

•ф- керованість і контроль за розробленням і реалізацією програми.

Класифікація регіональних програм здійснюється за такими факторами:

+ рівнем загальнодержавного, регіонального та місцевого значення;

+ тривалістю—довгострокові, середньострокові, короткострокові;

+ змістом реалізованої проблеми - комплексні і функціональні;

+ характером програмних заходів - освоєння нових територій, подальший розвиток їх господарства.

Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування як суверенна держава з помітними відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами.

Запропоновані д.е.н., академіком Академії вищої школи України Іщуком С. у книзі «Розміщення продуктивних сил, теорія, методи, практика» заходи по вирішенню назрілих проблем є актуальними і сьогодні. Це зокрема:

т> необхідність стабілізувати роботу підприємств сфери матеріального виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів виробництва товарів та надання послуг;

es* вирішення проблеми ефективної зайнятості трудових ресурсів є районах з високим безробіттям, залучення їх до суспільно-корисної праці;

*г> вирішення проблеми надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Нридніпров 'я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор 'я, північного Криму та поіфащення екологічної ситуації в них;

*r забезпечення централізованого фінансування уже розроблених регіональних програм та підвищення відповідальності органів управління за рівнем їх виконання;

т> необхідність удосконалення галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів з метою зменшення різкого навантаження гірничо-видобувних виробництв і підвищення їх економічної ефективності;

т- підвищення рівня соціально-економічного розвитіу тих регіонів, які значно відстають за показниками від найбільш розвинутих. Це, насамперед, стосується Карпатських і Поліських областей, з одного боку, та східних — з іншого.

ез* проведення ряду заходів у регіонах, спрямованих на ліквідацію суттєвого відставання від діючих нормативів у розвитку соціальної та виробничої інфраструктури, особливо в сільській місцевості.

30.Спеціальні (вільні) економічні зони - один із засобів реалізації регіональної економічної політики

Реалізація державної регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності регіонів передбачаюгь створення і організацію діяльності спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР). Головне завдання та мета їх формування - активізація господарської та підприємницької діяльності на певній території.

Спеціальні економічні зони - це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку підприємства і пожвавлення господарської діяльності.

У практичній діяльності розрізняють такі види СЕЗ:

■S функціонольні зони, до складу яких входять технопарки і техно-поліси. їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;

S комплексні зони виробничого спрямування, які функціонують па основі залучення іноземних інвестицій;

S зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження.

Спеціальні економічні зони, по суті, являють собою територію вільного підприємництва.

Розвитку СЕЗ мають сприяти вдале розміщення системи транспортного сполучення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинутий виробничий потенціал, розгалужена соціальна і виробнича інфраструктура.

Для зовнішньоторговельних зон пріоритетне значення має мати:

^ наявна мережа транспортних шляхів;

^ туристично-рекреакційні зони - сфера обслуговування населення і туристів;

г науково-технічна сфера - наявність відповідного кадрового забезпечення.

З 1995 р. в Україні діє перша створена експериментальна зона «Сиваш». Нині створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише 3 (Донецька, Закарпатська та Львівська обл.). Формування і розвиток СЕЗ пов'язано з низкою проблем. Це, в першу чергу, складність і непрозорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності. Внаслідок цих причин у підприємств, розташованих на території СЕЗ, з'являються неконкурентні переваги порівняно з підприємствами аналогічних галузей, розташованих поза межами цих територій. За таких умов не досягається головна мета створення таких зон. 1, на кінець, не визначено доцільні розміри території, на які має поширюватися режим спеціального кредитування і оподаткування.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають нарюзвиток економіки і підвищення добробуту населення.

31.Міжрегіональне і прикордонне співробітництво -інструменти реалізації регіональної економічної політики

Під міжрегіональним співробітництвом розуміють будь-які зв'язки, що встановлюються між регіонами різних державних утворень. Прикордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вздовж кордонів сусідніх держав. Міжрегіональна співпраця дає можливість більш ефективно використати наявні економічний і ресурсний потенціали, покращити самозабезпечення продукцією, яку виробляють регіони, визначитись з експоргною конкурентоспроможною продукцією. Важливе значення в регіональному розвитку належить прикордонному співробітництву.

Прикордонним територіям властиві такі ознаки, як бар'єрність і кон-тактність, завдяки чому створюються передумови для розвитку взаємовигідного співробітництва.

Міжрегіональне і прикордонне співробітництво спрямоване на вирішення конкретних соціально-економічних проблем кожної території.

Вищою формою прикордонного співробітництва стали так звані «єврорегіони», які забезпечують співробітництво кількох держав на рівні органів місцевого самоврядування!. Єврорегіони являють собою форму транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон

Основні принципи транскордонного співробітництва грунтуються на умовах¹:

Й конституційності та законності;

Й чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між суб 'єктами транскордонного співробітництва;

Й гармонізації загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

Й забезпечення рівних можливостей для регіонів України щодо співпраці з територіальними громадами або органами влади сусідніх держав у рамках транскордонного співробітництва;

Й розмежування відповідальності та повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади з метою найбільш ефективного вирішення проблемних завдань;

Й забезпечення здатності суб 'єктів транскордонного співробітництва в межах, визначених законодавством, самостійно вирішувати питання розвитку територій та створення ефективних механізмів забезпечення Ьтьої участі у транскордонному співробітництві;

Й підвищення ролі та відповідальності суб 'єктів та учасників транскордонного співробітництва.

Загальною метою транскордонного співробітництва є забезпечення якісних умов проживання населення по обидва боки кордону, а в перспективі стратегія розвитку прикордонного співробітництва має передбачати конкретні цілі на кожному етапі її реалізації.

Одним із основних об'єктів політики у сфері транскордонного співробітництва має бути визначений кордон і система забезпечення доступу до прикордонного регіону та порядок функціонування прикордонних пропускних пунктів.

Реалізація цього положення конкретизується у таких цілях:

Ф розвиток шляхів, які перетинають кордон, та придорожньої інфраструктур

ф розвиток залізничних шляхів та галузі послуг залізниці між; країнами, що беруть участь у транскордонному співробітництві;

ф підвищення рівня технічного облаштування пунктів перетину кордону для забезпечення необхідної пропускної здатності;

ф розвиток сервісної інфраструктури (страхові фірми, перевізники, складські приміщення тощо);

ф укладання договорів зі сторонами транскордонного співробітництва.

На перспективу для подальшої активізації розвитку прикордонних регіонів та інтенсифікації зовнішньоекономічних зв'язків доцільно передбачити подальші заходи:

ф розроблення державної цільової програми створення спеціальних економічних зон - одного із напрямів структурної перебудови економіки країни, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил та забезпечення зайнятості працездатного населення;

ф упорядщтання і спрощення процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю для громадян, які постійно проживають на територіях прикордонних областей;

Ф врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості працездатного населення в прикордонних областях;

Ф сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності;

спрощення митного оформлення експортно-імпортних операцій між: суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях: прикордонних областей;

Ф укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління;

Ф створення єдиного інформаційного простору прикордонних областей.