Вплив творчості горація
Сам поет вимірював своє літературне безсмертя вічністю римської держави, але найбільший розквіт його слави був ще попереду. Починаючи з каролінгських часів інтерес до Горація зростає; свідоцтвом цього інтересу служать 250 середньовічних рукописів його творів, що дійшли до нас. В період раннього Середньовіччя морально-філософські твори Горація, сатири і особливо послання привертали більшу увагу, чим лірика; Горація вважали моралістом і знали головним чином як автора сатир. Йому, «сатирикові Горацію», Данте (Пекло IV) відводить місце в Аїді услід за Вергілієм і Гомером.
Нову оцінку приніс з собою Ренесанс, коли «буржуазна особа», що народжувалася, протиставила себе «церковному спогляданню». Відомо, що в 1347 р. рукопис з творами Горація придбав Петрарка; у деяких його віршах виявляється явний вплив Горація. Як ліричний виразник такого нового світовідчування, Горацій став улюбленим поетом Відродження. Гуманісти вважали Горація «своїм» цілком; але високо цінували його також єзуїти — Горацій надавав позитивну етичну дію на учнів. Картини простого сільського («гораційського») життя припадали до душі людям схожої з ним долі, близьких смаків (якими були, наприклад, Петрарка, Ронсар, Монтень, Роберт Геррік, Бен Джонсон, Мільтон).
Ліричні розміри Горація використовувалися в новолатинському віршуванні, що, як вважається, особливо вдало виходило у німецького гуманіста Конрада Цельтіса, який крім того встановив звичай співати оди Горація в школі (що в 16 столітті стало повсюдною практикою). Згодом Горація стали перекладати на нові мови (найвдаліше, як вважається, на німецький).
«Мистецтво поезії» надав надзвичайний вплив на літературну критику; з нього запозичувалися класичні принципи, засланнями на нього обґрунтовувалися старання приборкати надмірності бароко.
Після винаходу книгодрукування жоден античний автор не видавався стільки раз, скільки Горацій. Його спадщину викликала величезна кількість як новолатинських, так і національних наслідувань і зіграло велику роль у формуванні новоєвропейської лірики.
Перші яскраві сліди Горація на українському ґрунті пов'язані з творчістю Григорія Сковороди - його великого шанувальника. Сковорода, як і Горацій, був того переконання, що мета людини - осягнути щастя, до якого ведуть не багатство й почесті, а погідність духу та радість серця. Тому й захоплювався український письменник передусім двома одами римського лірика: до Ліцінія (II, 10) та до Гросфа (II, 16), переспівуючи та перекладаючи їх досить вільно.
На звучання Горацієвої поезії в українській літературі чималий вплив мала «Енеїда» Котляревського. З її виходом у світ почався довгий період перелицювань і пародій. В 1837 році окремі оди Горація перелицьовує П. Гулак-Артемовський. «Гараськові оди» - дотепні, написані соковитою мовою - влились живим колоритним потоком в українську літературу. Проте звучання оригіналу було суттєво змінено: не передано важливі для розуміння Горація його віршові розміри, відкинуто складний світ міфології, що тонко відтінює настрої автора. Залишилися звичні вислови, як-от: «лови день», «не турбуйся майбутнім», «від смерті не втечеш» тощо. Перекладач, українізуючи оригінал, густо забарвлює їх Народним гумором, як, наприклад, в оді до Деллія (II, 3): «Пархоме, в щасті не брикай!»
«Гараськові оди» Гулака-Артемовського, хоч якими далекими видаються вони сьогодні від оригіналу, були кроком на шляху до пізнання Горація: винятково важливим був сам намір підкреслити те живе в творах давнього автора, що єднає його з читачем нової доби. В усякому разі Горацій, яким бачимо його в Гулака-Артемовського, відкинув маску незворушного й холодного «парнасця», що на той час уже прикривала живе обличчя римського лірика.
Наслідував Горація і Левко Боровиковський.
Перший, хто повністю відмовився від переспівів, започаткувавши новий етап розвитку перекладацької справи на Україні, був Іван Франко. У Франкових перекладах творів Горація, які вийшли друком в 1894 році, вже помітна увага перекладача до віршових розмірів оригіналу: поет відтворює деякі елементи строфічної будови Горацієвої лірики, іноді намагається хоча б графічно - розташуванням рядків - наблизитись до першотвору.
Шляхом збереження розмірів оригіналу ішов Василь Щурат, який видав у 1901 році добірку з 22 од Горація українською мовою. Переклади призначалися головним чином для шкільного вжитку, в них помітний не подоланий ще на той час перекладацький формалізм: «дослівність» у передачі змісту і копіювання метричної схеми без урахування природи віршового ритму.
Наче грайливим відгомоном старої школи переспівів були опубліковані в 1913-1918 роках переклади Тараса Франка, про що красномовно свідчать уже самі заголовки: «Закоханий спортовець», «На хвилях любові» тощо. [12]
Новим кроком в освоєнні Горацієвої поезії стали переклади Миколи Зерова. Поет, шукаючи ключа до оригіналу, перекладає то розміром першотвору, то модернізованим римованим віршем.
На дальших етапах наближення до Горація - в перекладах Андрія Білецького, Бориса Тена та інших - остаточно переважив принцип адекватного відтворення віршових особливостей оригіналу.