Стиль і техніка написання сатир
Сатири починалися з близького копіювання Луцилія. Але Горацій майстерно відтворює невпорядкованість живого мовного потоку, непомітно переходить від одного предмета до іншого. До Горація поступово приходить усвідомлення того, що цінність і значення сатир Луцилія — у їхній автобіографічності. В ІІ книзі Сатир Горацій невимушено розвиває цю форму одночасно в двох напрямах: до автобіографічності своїх «Послань» і до викривальної патетики, що ми звикли зв'язувати насамперед з Ювеналом і з жанром сатири як таким. ІІ книга Послань складається з двох великих трактатів, яким надана відповідна форма: одне послання звернене до Октавіана Августа, інше — до Юлія Флора [8].
Горацій — поет думки, і разом з тим майстер сильного, стиснутого слова і чіткого, конкретного образа. Усі ці моменти присутні в його ранній творчості, але поету не завжди вдається створити з них єдине художнє ціле. Більшої цілісності Горацій досягає у своїх пізніших творах [8].
Характер сатир
Для творчості Горація 40-30-х років до н. е. дуже характерні сатири. Може, це дивно, що Горацій, людина низького походження, з важкою долею віддав перевагу саме сатирі, найменш придатної для людини в його становищі [7].
У цьому жанрі Горацій продовжує традиції Луцилія. Але він змінює його, оновлює сприйняття культури та життя Риму. Так як в цей час відбувався перехід від республіки до імперії, суспільна свідомість римлян і зростання індивідуалізму сприяли поширенню епікурейських поглядів, іноді в вульгарізованній формі; передбачалося підвищення інтересу до окремої особистості, до кола почуттів і настроїв людини. Та сатира Горація не могла бути схожа на сатиру Луцилія, бо до того часу навіть латинська мова була більш вдосконалена. Латинська поезія набула витонченості, вишуканості, збагатилася риторичним прийомами. Всі ці зміни визначили характер сатир Горація, які поет називає «Бесіди» [7].
Більшість сатир Горація є філософськими. Поет стурбований особистим життям у зв'язку з новими соціальними умовами. Дружба з Меценатом, зміцнення свого становища дають змогу йому визначити власне місце в суспільстві і знайти шлях до вирішення цієї проблеми. Він вважає особливо важливим показати помилки людей, що нехтують можливістю піти шляхом, який він вказав. Поет не нав'язує свій позитивний ідеал, але він вже досить чітко уявляє, як не треба жити. Горацій своїми сатирами впливав на зміцнення одноосібної влади Октавіана, що не пройшло повз Мецената, який після дев'ятимісячних роздумів наблизив до себе поета [7].
Разом з сучасною, романтично-налагодженою інтелігенцією Горацій приходить до стоїко-епікурейської філософії, що проповідує презирство до багатства і розкоші, прагнення до «Aurea mediocritas» («золотої середини»), помірність у всьому, насолода за келихом вина. Це учення послужило тією призмою, через яку Горацій став розглядати явища життя. У тих випадках, коли ці явища вступали в протиріччя з мораллю філософії, вони природно налаштовували поезію Горація на сатиричний лад. Така філософія викликала у нього (як і у багатьох його сучасників), романтичне звеличення доблесті і строгості вдач колишніх часів. Вона ж частково визначила і форму його неліричних творів — форму розмови за зразком так званою «філософською діатриби» — діалогу з уявним співбесідником, заперечення якого автором спростовуються [2; 293].
Сатири Горація – своєрідний жанр. Це – моральна проповідь у формі мімічної оцінки або діалогу, форма якої доведена до високої майстерності, особливо в II книзі. Горацій же вважає сатиру не цілком поезією, а звичайною мовою. Горацій каже: «Сатира, як і комедія, не заслуговує назви поеми. Позбавлена віршованого розміру, вона нічим не буде відрізнятися від звичайної прозової декламації. У сатирі немає вигаданого змісту, вона наскрізь земна і реалістична», – все це не відповідало античному погляду про поезію. Об'єктом її зображення є проза життя [7].
Персонажі, які населяють «Сатири», – це люди, з якими Горацій стикається щодня: скнара, нахаба, базіка, честолюбець, проста розсудлива людина, жалюгідний філософ, мисливець за спадком, розбагатілий вискочка, що бажає відзначитися перед гостями.
Головною в сатирах Горація залишається автобіографічна нота. Поет нічого про себе не приховує, він задоволений своїм скромним життям, не соромиться того, що він син вільновідпущеника, адже Горацій пише вірші не заради схвалення публіки. У сатирах Горацій зображує самого себе в різних життєвих обставин, розповідає про свої звички, бажання, смаки, літературні погляди. Найбільший здобуток Горацієвих сатир є те, що їх автор, розмірковуючи про питання моралі, вивчаючи і показуючи реальне життя людей, всіляко використовує сміх і жарт [7].
Про людські слабкості і недоліки говорить як людина доброзичлива. Його художній принцип, – «сміючись говорити правду », тобто через сміх приводити до знань. Для більш зрозумілого сприйняття Горацій нерідко задумує сатиру як дружню розмову між читачем і собою. Шкодуючи його почуття, він утримується від прямих форм осуду і запрошує до спільного огляду недоліків і роздумів, залишаючи за кожним право робити власні висновки. Але в першій книзі «Сатир» Горація ще зустрічаються деякі різкості і персональні насмішки, певно, це пов’язано з тим, що у ці роки Горацій знаходився в стані антагонізму з навколишнім світом.