Творчість. Сатири
Твори Горація дійшли до нас майже повністю; вони були видані при його житті і зібрані в збірки ним самим з тією надзвичайною ретельністю, з якою Горацій відносився до своїх праць. Можна припускати, що все, що він не бажав випускати в світло, було ним самим знищено [4; 267]. Від нього залишилося наступне:
Дві книги сатир: 1-а містить 10 сатир, 2-а – 8 сатир. Всі сатири написані гекзаметром.
Книга еподів: 17 віршів, написаних різними розмірами.
Чотири книги од: (у першій книзі міститься 38 од, в другій книзі – 20 од; у третій книзі – 30 од; у четвертій книзі, що вийшла окремо, через 10 років, після перших трьох, - 15. Всього 103 оди: всі оди написані найрізноманітнішими ліричними розмірами).
“Ювілейний гімн”.
Дві книги послань ( у першій книзі – 20 послань, в другій – 3 послання. Всі послання написані гекзаметром).
Останні твори Горація були випущені ним в 43 р. до н.е. За останні 5 років свого життя він не написав нічого.
Літературна спадщина Горація складається з еподів, двох збірників сатир, чотирьох книг од, ювілейного гімну і двох книг послань [4; 250]
Першими творами поета були еподи – ямбічні вірші, написані двовіршами. Ці глузливі вірші, повні іронії, а часом і грубості, різко контрастують з чутливістю буколічних творів Вергілія і з римською елегією. Горацій, по-перше, в своїх творах виступає творцем оригінальної лірики, що поклала почало сатирі і оді. Наслідуючи ліриці Архилоха, він пише еподи на римські теми з римськими персонажами, висміює модні в ті часи теорії і неугодні йому літературні жанри. Позитивних ідеалів в еподах він ще не висуває, але іронічно відкидає суб'єктивну лірику і елегію, сміється над показним захопленням сільським життям, за яким ховається ненаситне користолюбство [1; 387].
Протягом 30-х років Горацій опублікував дві збірки сатир. Свої сатири він сам називав бесідами (sermones), як би підкреслюючи, що основним в них є виклад думок у формі невимушеного діалогу. Сатири Горація нагадують жанр діатріби (філософської бесіди), створений грецькими філософами, зокрема Біоном (III ст до н.е.). Різні філософські положення викладалися в діатрібе у формі бесіди з аудиторією, з підбором зрозумілих всім прикладів, супроводилися жартами, дотепними анекдотами. Горацій прагне з'єднати цей жанр філософської бесіди з традиціями давньоримської сатири Луцилія. Горацій цінує веселість Луцилія, сміливість і дотепність, але засуджує його за неохайність мови і багатослівність, стверджуючи, що його сатири течуть "каламутним потоком". Вважаючи, що жарт і сміх необхідні сатирикові, Горацій вимагає в той же час стислості вираження, ясності думки і різноманітності складу. Жанр сатири, близький комедії, дає можливість, на думку поета, показати явища життю і індивідуальність автора набагато конкретніше, ніж інші жанри [5; 27-29]
Поет прагне писати свої сатири витонченою, невимушеною мовою, близькою до усної бесіди освіченої людини. Проте від гострого політичного кепкування, властивою Луцилію, Горацій відмовляється. Свою увагу він концентрує на проблемі особистого щастя, бажаючи навчити своїх читачів життєвої мудрості.
У 1-ій сатирі I книги поет критикує гонитву за помилковими благами життя, виступаючи проти честолюбців і скупих, що обмежують свої бажання заради накопичення багатства. Потрібна середина між тим, що скнарить і марнотратством. Свої думки поет ілюструє прикладами, узятими з римської дійсності. Він посилається на базіку Фабія, розповідає про багача Умідія, що одягався із скупості в лахміття і що вічно голодував. Згадується і адвокат, невдоволений тим, що його рано будять докучливі клієнти, і власник кабачка, що жадібно копить гроші, щоб безбідно прожити старість. Сатира написана у формі невимушеної розмови з читачем. Автор звертається до аудиторії з питаннями і вигуками, як би залучає їх до своєї розумової роботи, учить робити логічні виводи [2; 80] :
Ну, але годі. Цю мову повів я не з тим, щоб сміятись,
Хоч і з усмішкою мовиться правда, хіба хто боронить?
Так і хлопчині, щоб легше було йому грамоти вчитись,
Пряник лагідний вчитель, буває, подасть-таки в школі.
Все ж на поважне розмову звернім, занехаявши жарти. [6]
(Кн. I, ст. 22-26)
Тих, яким хочеться більше, ніж треба, знесе, відірвавши
Разом із берегом, на бистрину розлютований Авфід.
Хто ж не загарбує зайвого, той не черпатиме кухлем
Ні в каламутній воді, ані в хвилях життя не загубить. [6]
(Кн I, ст 56-58)
У сатирах обговорюються різні моральні питання: шкода честолюбства і неуцтва, дурість пихатості, висувається вимога поблажливості до недоліків друга, прославляється скромний і помірний спосіб життя. Свій позитивний ідеал Горацій розкриває в 6-ій сатирі на прикладі власного життя. Його батько, простий людина, перша виклав йому основи здорової моральності, якою і повинна керуватися мудра людина. Поет розповідає, як любить він бродити в задумливості по портах Риму, як скромно обідає. Приклад автора повинен спонукати читачів слідувати по тій же дорозі. У 5-ій сатирі, як і Луцилій, Горацій описує подорож від Риму до Брундізіума, яке він зробив в товаристві Мецената, Вергілія і Варія. 9-а сатира нагадує мімічну сценку. До поета, як завжди замисленого, раптово підходить на вулиці нав'язлива базіка, що вимагає, щоб Горацій познайомив його з Меценатом. Поет дає цікаві нариси дійсності і римських типів.
Друга збірка сатир відрізняється від першої художньою зрілістю і широтою узагальнення. Поет віддає тепер перевагу діалогічній формі, змушуючи різних дійових осіб самих виступати перед читачами. Образ автора він малює як би з боку. Так, в 1-ій сатирі розмовляють Горацій і Требацій. Требацфй радить поетові відмовитися від писання сатир, щоб не нажити собі небезпечних ворогів. Горацій відстоює своє право писати в жанрі, створеному Луцилієм. Аналіз пороків людей і тих причин, які штовхають їх на помилкову дорогу, приводить до створення узагальнювальних образів божевільного, честолюбця, скупого і так далі [2; 240]:
Хто й не в гарячці, а марить, того й назвемо божевільним.
Отже, й різниці нема, чи з нерозуму шал той, чи з гніву.
Що ж. Хай у приступі шалу Аянт убивав тих овечок;
Ти ж ради марної слави спокійно вчинивши той злочин,
Чесним вважаєш себе, хоча серце й душа в тебе - хворі.
(Кн. II, сат. 3, ст. 209-214) [6]
На допомогу поетові приходить і міфологія, даючи можливості користуючись відомими образами, створювати влучні узагальнювальні нариси римського суспільства. Так, в 5-ій сатирі виступає знаменитий віщун Тиресій і Уліс (Одіссей). Тиресій повчає Одіссея, як знов нажити стан, розграбований в його відсутність женихами Пенелопи. Персонажі міфу перенесені тут в обстановку, сучасну Горацію. Себе самого в 6-ій і 7-ій сатирах Горацій змальовує не бездоганним мудрецем, а лише людиною, прагнучою до духовної досконалості. Раб Давши в 7-ій сатирі докоряє йому в непослідовності, гарячності вдачі, невмінні організувати свій час. Поет вперше в історії римської літератури підійшов в своїх сатирах до створення індивідуального образу людини зі всіма його слабкостями і достоїнствами. Цей своєрідний автопортрет буде поглиблений ним згодом в жанрі послання [2; 267].