12. Управлінські відносини та їх види.

Управлінські відносини — відносини, пов'язані із здійсненням управлінських функцій — упорядкування, регулювання, узгодження, координації та субординації.

Управлінські відносини — це суспільні відносини, що виникають між органами виконавчої влади, незалежно від їхнього організаційно-правового рівня в системі з приводу кінцевого результату діяльності, пов´язаної з розробленням і втіленням державної політики, управлінням різноманітними сферами суспільного життя. Зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади складають повноваження органів, тобто їх права та обов´язки, передбачені законодавством, а повноваження знаходять вияв у поведінці, діях щодо реалізації прав та виконання обов´язків.

Види управлінських відносин:

1) відносини централізму і самостійності. Відносини централізму - це форми зв'язку між вищестоящими і нижчестоящими суб'єктами управлінських відносин з приводу реалізації управлінських функцій, при яких вищі органи управління мають права і обов'язки визначати зміст і спрямованість діяльності нижчестоящих відповідно до руху до загальної мети в межах єдиного об'єкта управління. Відносини самостійності передбачають наявність у суб’єктів управлінських відносин своїх прав та обов’язків, які дають їм мож-ливість визначати зміст та спрямованість діяльності відповідно до своїх інтересів, не ігноруючи при цьому загальні обов’язки.

2) відносини субординації і координації. Відносини субординації - це такі відносини між суб'єктами управлінської діяльності, які висловлюють підпорядкування одного іншому в процесі управління єдиним об'єктом. Відносини субординації мають місце як між органами управління, трудовими колективами, так і на індивідуальному, персоніфікованому рівні - між керівниками і виконавцями.

3) відносини відповідальності. Відносини відповідальності забезпечують взаємну відповідальність між суб’єктами управління в процесі використання прав та виконання обов’язків для досягнення цілей управління.

4) відносини змагальності. При відносинах змагальності встановлюється такий характер взаємозв'язку між двома до більш індивідами, трудовими колективами в процесі суспільного розподілу праці, при якому отримання кращих результатів дозволяє більш повно реалізувати власний інтерес.

Управлінські відносини можуть бути основними та неосновними, вертикальними та горизонтальними, формальними та неформальними.

До основних належать управлінські відносини, що реалізуються шляхом безпосереднього впливу на певний об’єкт — вони займають основне місце в системі соціального управління, реалізуються в про-цесі використання владних повноважень, ґрунтуються на прямому підпорядкуванні суб’єкту управління об’єктів, якими він управляє. Неосновні (допоміжні) управлінські відносини складаються між непідлеглими сторонами управлінського процесу, що включає засто-сування влади. Вертикальні відносини — це відносини підлеглості, субординації. Горизонтальні відносини — це договірні відносини між рівни-ми, незалежними суб’єктами. Поряд з формальними відносинами в процесі управління можуть виникати і неформальні відносини. Вони виникають добровільно чи спонтанно на основі особистісних контактів та не залежать від владних повноважень. Від стану неформальних відносин в колективі співробітників багато в чому залежить стійкість його формальної структури, ефективність та кінцевий результат його діяльності.