6. Особистість у соціології.

У соціології міцно закріпилося розуміння особистості як соціально-типової характеристики людини, як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом (становищем у суспільстві). Розглядаючи процес входження індивіда до суспільства, соціалізацію та ідентифікацію його з різними соціальними групами, соціологія пов’язує поняття особистості з соціалізованим індивідом, що у своїй свідомості та поведінці відображає особливості соціальної організації конкретного суспільства.Дослідження особистості в соціології здійснюється за такими основними напрямами:1) соціальна типологія особистості, формування основних соціальних типів особистості, що відображають особливості соціальної організації й розвитку суспільства;2) закономірності соціалізації як процесу включення індивіда до системи суспільних зв’язків, особливості життєвого шляху особистості;3) структура особистості, рольова діяльність і спілкування як шляхи реалізації потреб, інтересів, соціальних установок (етті-тюдів) і ціннісних орієнтацій особистості;4) особистість і соціальне мікросередовище, в якому відбуваються безпосереднє міжособистісне спілкування і взаємодія.Ці напрями досліджень розробляються в соціологічних теоріях особистості, що перетворилися на самостійну галузь соціологічного знання у XX столітті.

6. Структура особистості.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).

Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у

набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційновольовій діяльності людини.

Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статевій вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.

Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

В структуру особистості входять наступні підструктури згідно з К.К. Платонов:

• Направлення особистості (потяги, бажання, інтереси, схильності, ідеали, світобачення, переконання) – формуються шляхом виховання. Найбільш активна форма направленості є переконання. Також до під структури входить воля – може надавати переконанням активний характер, сприяючи втіленню їх в життя.

• Досвід – поєднує знання, навички, вміння і звички, набуті шляхом навчання, але вже з помітним впливом біологічних і генетичних властивостей людини. Типові для даного індивідума прояви, так як і закріпленні знання, навички та вміння – це властивості особистості. Досвід може бути також пасивним «мертвим вантажем». Проте завдяки окремим вольовим навичкам він може стати активним, тобто особистість може використовувати знання та навички в своїй діяльності.

• Індивідуальні особливості окремих психологічних процесів (функцій):пам’ять, емоції, відчуття, мислення, сприйняття, почуття, воля. Ці індивідуальні особливості, закріплюючись, стають рисами особистості. Всі складові даної підструктури формуються шляхом вправ, тобто частоти та способу використання даної функції. Оскільки емоції та відчуття властиві і тваринам, то можна сказати, що в особистісних рисах даної підструктури біологічний компонент починає переважати над соціальним.

• Властивість темперамента чи типологічні властивості особистості. Вони завжди залежать від фізичних властивостей мозку: швидкості протікання нервових процесів, баланс процесів збудження та гальмування. Сюди відносять статеві та вікові властивості, а також особливості особистості, викликані патологією. Ці біологічно обумовлені риси важко піддаються змінам, але інколи можливе формування певної риси шляхом тренувань. Активність підструктури темпера метра визначається силою нервових процесів, якщо у людини слабкість нервових процесів, то в неї буде «слабкий» тип нервової системи в тип темперамента з більш пасивною поведінкою.Структура особистості є динамічною.

А.Г. Ковалев виділяє в структурі особистості такі елементи:

• темперамент (структури природних властивостей);

• направленість (система потреб, інтересів та ідеалів);

• здібності (система інтелектуальних вольових властивостей).

Комплекс стійких компонентів особистості:

• темперамент;

• характер;

• здібності;

• мотивація.