6. Натуралізм о.Конта.

7. Органіцизм г.Спенсера.

“Позитивна” соціологія знайшла свій подальший розвиток у працях англійського вченого Герберта Спенсера (1820—1903). Він є одним із засновників органічного (біологічного) напрямку в соціології.Спенсер порівнював суспільство з біологічним організмом, кожний “орган” (соціальний інститут) якого виконує певну функцію і тим самим сприяє функціонуванню всього суспільства. Проте, таке порівняння, за Спенсером, не означає повного ототожнення живого соціального організмів. Розвиваючи ідеї “органічної” соціології, Спенсер вважав, що в біологічному організмі “частини” (окремі органи) існують заради “цілого”, а в соціальному організмі — “ціле” суспільство) існує для блага своїх “частин” (окремих членів суспільства).Структура суспільства (соціального організму) в ході свого еволюційного розвитку ускладнюється: зростає чисельність населення, з’являються нові види діяльності, виникають нові соціальні інститути, окрема особистість стає більш самостійною, незалежною від суспільства.Як прибічник теорії соціального дарвінізму, Спенсер вважав, що економічна конкуренція в промисловому типі суспільства виконує роль природного добору, в результаті якого виживають найбільш пристосовані та обдаровані. При цьому соціальні революції він розглядав як хворобу, як явища, що руйнують єдність соціальної системи.

6. Німецька формальна соціологія (г.Зіммель, ф.Тьонніс).

Георг Зіммель (1858—1918 рр.) Соціологія — аналітична дисципліна, яка повинна сприяти дослідженню найбільш загальних рис со-ціального процесу, різних форм соціального існу-вання, а також виробити систему загальних понять та типів, необхідних для опису та розуміння конкретних явищ.

Суспільство складають соціальні відносини і між-особистісні взаємодії. На основі взаємодії виника-ють нові форми усуспільнення — соціації. Вирізняє для аналізу форми усуспільнення — «со-ціації»:

— соціальні процеси (розподіл праці, утворенняполітичних партій, суперництво, підкорення, мода);

— соціальні типи — тобто людей, які набули певних соціальних якостей (аристократ, авантюрист,геній, керівник, підлеглий, відступник);

— моделі розвитку (процес взаємозв’язку розширення соціальних груп (диференціація) з посиленням вияву індивідуальності; негативний бік —відчуження).

Фердинанд Тьонніс (1855—1936 рр.) Вбачає специфіку соціології (порівняно з іншими суспільними науками) в:

— абстрактному,— ідеалізованому,— а отже, формалізованому характері її об’єкта.

Метод соціології базується на принципах ізолюючої абстракції, шляхом якої визначаються «чисті

форми» соціальної взаємодії, прямих аналогів яким у суспільному житті може й не бути. Саме тому — «формальна соціологія».

Соціальні зв’язки, які ґрунтуються на волі до взаємності, можуть бути двох типів:

> реального, органічного (гемайншафту) — спільноти;> механічного, ідеального (гезельшафту) — суспільства.

6. „Розуміюча соціологія” М.Вебера.

Соціологічна система М. Вебера — видатного німецького соціолога кінця XIX — початку XX ст. — належить до перших систем так званої гуманістичної соціології. Сам він називав її “розуміючою”. Головна особливість останньої полягала в її анти позитивістській спрямованості. Представники гуманістичної соціології вважали, що соціальні явища не є речами, які слід вивчати за допомогою методів природничих наук. Навпаки, особливий онтологічний статус соціальної дійсності вимагає застосування інших — відмінних від природознавства — стандартів науковості. У визначенні свого предмета, тобто соціальної взаємодії, гуманістична соціологія не додержується постулатів психологізму або соціологізму. Вона концентрує увагу на меті поведінки і на тому, як індивіди тлумачать власні дії та дії інших.