6. Історичні етапи становлення соціології як науки.

Історія соціології - це наука про виникнення, основні етапи розвитку та історичні форми і напрями соціального знання. Вона вивчає те, як знання про суспільство виокреслюються з багатоманітності людського досвіду і набувають форми емпірично обґрунтованої наукової історії. Однак це не тільки історія розвитку науки, це - свого роду еволюція методології сприйняття, розуміння та пояснення багатогранного суспільного середовища. Найпершим етапом цього напряму є так звана протосоціологія - система теоретичних уявлень про суспільство, які передували виникненню соціології як науки. Ці теоретичні уявлення мали форму поглядів, ідей, вчень. Сама ж історія соціології включає кілька етапів. Це:

• І етап протосоціології, що охоплює виникнення і становлення соціальних знань про суспільство в Стародавньому Світі, Середньовіччі, в епоху Відродження (до поч. XIX ст.);

• II етап – поява соціології як науки і програм перебудови наук про суспільство на емпірично обґрунтованих засадах (триває до кінця XIX ст.);

• III етап - "класичний" (гостра критика натуралістичної соціології і переломний інтерес до соціальної дії, взаємодії, соціології особи; формування проблематики емпіричної соціології);

• IV етап - 20-70-тіроки. XX ст. – час формування основних сучасних теоретичних напрямів, інтенсивна галузева диференціація соціології, попредметне її розгалуження, вдосконалення методів дослідження;

• V етап - з 70-х років і донині - новітній сучасний етап розвитку соціології.

Звичайно, це не єдиний і остаточний поділ на етапи, але більшість вчених (як свідчить аналіз літератури) дотримується саме такої структури.

6. Протосоціологія.

ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ (грецьк. προτος – перший та «соціологія» – наука про суспільство) – 1) етап розвитку соціологічного знання, який передував виникненню соціології як науки (до І пол. – сер. ХІХ ст.); 2) загальна назва для позначення концепцій про суспільство, які були сформульовані у цей період. У найзагальнішому вигляді під П. розуміють спроби опису та аналізу соціальних процесів та явищ, функціонування та розвитку суспільства. До П. відносять ті форми знання та пізнання, які існували у суспільній думці, та які зараз розглядаються як соціологічні. Тому віднесення того чи іншого матеріалу до П., по-перше, завжди залежить від розуміння власне соціології, а по-друге, за визначенням є ретроспективним. Зазвичай під П. розуміють соціально-філософські та філософські концепції відповідного періоду, але інколи до П. відносять уявлення про суспільство, які не є мають концептуального оформлення, але можуть розглядатися як відображення суспільних знань: міфологію, епос, релігійні погляди, історичні твори, закони, побутові уявлення, художню літературу тощо. Матеріал П. дає змогу не лише вивчати стан та розвиток соціологічної думки, але й досліджувати певні соціальні процеси та явища минулого на основі опосередкованих даних.

6. Виникнення соціології як науки (концепція о. Конта).

Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно, у 40-х рр. XIX ст., і являє собою порівняно молоду науку. Перший, хто переглядає усталену класифікацію наук і виділяє в ній окрему науку про суспільство, є французький вчений Огюст Конт (1798-1857), якого і вважають засновником соціології. В його шеститомній праці "Курс позитивної філософії" вперше вжито назву "соціологія" і обґрунтовано її предмет і метод. . Конт створює свою класифікацію наук, розміщаючи їх у відповідності з історією їх виникнення, розвитку і залежності одна від одної, ускладненням їх предмету, зростанням складності явищ, які вони досліджують. Кантівська ієрархія наук набирає вигляду певних сходинок.

Якщо слідувати логіці, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний живий організм - суспільство; так у цій класифікації з'являється спочатку "соціальна фізика", і лише у 47 лекції своєї праці "Курс позитивної філософії" Конт дає їй назву "соціологія". Соціологія, вважає Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів, зв'язків між явищами, що повторюються. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією доходить висновку, що і "соціальна фізика" (або соціологія) має вивчати суспільство як систему. В основу побудови соціології як самостійної науки Конт поклав ідею "соціальної системи", тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних елементів, які, в свою чергу, виконують певні функції.Виходячи з цього, О. Конт розрізняє в соціології "соціальну статику" (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і "соціальну динаміку" (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем). Конт починає аналіз "соціальної статики" з сім'ї, вважаючи її основною і найбільш стабільною клітиною соціального організму. Сім'я, на думку Конта, - це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальних якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить "жити для інших". Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші і молоді люди.Разом з тим Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко підкреслює необхідність зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче мужчини в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.За переконаннями Конта, саме сім'я є тою "позитивною" силою, яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель суспільства. Водночас Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно відірватись від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив'язуючи соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються природознавством.Нарешті, людина у його вченні виступає насамперед природною істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм, агресивність тощо. Вона підпорядкована природним закономірностям і не відіграє жодної самостійної ролі в процесі природної еволюції.