4. Завдання соціології.

Основним завданням соціології, пов'язаним з теоретико-пізнавальною функцією, є дослідження соціальних явищ і процесів. При цьому кожне явище, кожний процес слід розглядати в комплексі, у взаємозв'язку та взаємозалежності з іншими явищами і процесами. Найважливіші наукові результати соціологічних досліджень втілюються в різних звітах, інформаційних і аналітичних доповідях, монографіях, виступах провідних учених на шпальтах часописів, центральних газет, на телебаченні і радіо. Усе це є проявом описово-інформаційної функції соціології.Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу в розв'язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем, що виникають у різних царинах суспільного життя: економіко-господарських, політичних, поведінкових тощо.

5. Рівні соціологічного аналізу (Дж. Рітцер). Мікро- та макрорівень соціологічного аналізу.

Від самого початку розвитку соціології як науки переважає макро-соціологічний теоретичний підхід (від грецького makros — великий).

Його суть полягає у трактуванні предмета соціології як науки про цілісність і системність суспільства соціального організму та у вирізненні таких головних аспектів предметної галузі, як соціальна структура, культура, соціальні інститути всезагального характеру, глобальні соціальні процеси і зміни. При цьому на перший план висувається все те, що властиве суспільству в цілому, а не окремим індивідам, з яких воно складається. Таке розуміння спирається на аналогії з самоорганізацією біологічних організмів систем та на філософський принцип раціональності.

Мікросоціологічний теоретичний підхід (від грецького mikros —малий), навпаки, акцентує саме на сфері людської поведінки і свідомості, ставить у центр своєї уваги людину в її повсякденному житті, в усьому

багатстві її зв’язків і взаємодії з іншими людьми. Тут на першому плані поняття соціальної поведінки індивіда, її механізми включно з між особистісною взаємодією, мотивацією, стимулами, що спонукають людину до дій тощо. Отже, відмінність між цими підходами полягає в тому, що головними постатями в них є або суспільство загалом, або людина. Тим часом успішно поєднати ці підходи й уникнути крайнощів та однобічностей кожного з них дозволяє визначення поняття «соціальна спільнота» як основної категорії та ядра її предметної галузі. Це поняття вдало враховує і всезагальні форми соціальної організації, й індивідуальну компоненту соціального — людину особистість.

6. Структура соціологічного знання. Три складові структури соціологічного знання: теоретична, галузева та емпірична соціології. Теорії середнього рівня (р. Мертон).

Всю структуру соціологічних знань поділяють на три основних рівні, які розрізняються глибиною соціологічного аналізу суспільних явищ та широтою узагальнень та висновків:

• Загальний, або найвищий, рівень соціологічного знання представлений загально-соціологічними теоріями: відбувається розмежування предметних галузей соціології з іншими суспільними науками; розробляються загально-соціологічні теорії, необхідні для вивчення і осмислення соціальних явищ; визначаються напрямки наукового пошуку; виробляються загальні підходи для інтерпретації емпіричних фактів

• Середній рівень соціологічних знань є своєрідним ланцюгом між теоретичною соціологією і конкретно-соціологічними дослідженнями. Він застосовується для дослідження того чи іншого соціального інституту, соціального явища, сфер життєдіяльності людей, тобто там, де емпіричні дослідження вимагають теоретичного обґрунтування і відповідного аналізу. Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток і відтворювання людиною окремих соціальних спільнот, уточнюють положення загальної соціологічної теорії відносно окремих видів, механізмів соціальної взаємодії.Галузеві соціології виникають на перетині різних наукових дисциплін; це: соціологія політики, економічна соціологія, соціологія культури, сім’ї, освіти тощо. Розрізняють три види спеціальних соціологічних теорій: теорії, які вивчають закони розвитку і відтворювання соціальних спільнот (соціологія міста, села, етносоціологія тощо); галузеві соціологічні теорії, які вивчають закономірності і механізми життєдіяльності спільнот в окремих сферах (економічна соціологія, соціологія праці і управління, соціологія політики і т.п.); теорії, які аналізують окремі елементи соціального механізму (теорія соціального контролю, соціальної активності, соціологія організації, теорія комунікацій і т.п.). Саме спеціальні соціологічні теорії здійснюють перехід від загальних концептуальних понять до операціоналізації, завдяки чому можна “вимірювати процеси”. Наприклад, щоб досліджувати ефективність телебачення, треба перейти від загальних понять суспільної свідомості, “духовного життя” до понять спеціальних соціологічних теорій: “телевізійна аудиторія”, “зацікавленість”, “задоволеність”, а потім розробити систему показників, індикаторів. Виникнувши як наука, що досліджує, перш за все, соціальну сферу суспільства, соціологія в процесі розвитку розширює рамки свого наукового пошуку. На перетині різних наукових дисциплін виникають такі структурні елементи соціології, як галузеві соціології: соціологія політики, економічна соціологія, соціологія культури, сім’ї, освіти тощо. В кожному об’єкті (політиці, економіці та ін.) соціологія знаходить свій “соціологічний” предмет. Це, перш за все, людські потреби, інтереси, цінності, мотиви поведінки, соціальна структура і соціальні відносини.

• Емпіричний або прикладний рівень соціологічних знань застосовується там, де емпіричні дослідження не вимагають всебічного теоретичного обґрунтування і аналізу, наприклад, у вивченні мотивів поведінки в малих групах, визначенні рівня соціальної напруженості в трудовому колективі, виявленні думки людей з тієї чи іншої проблеми тощо. Конкретно-соціологічний аналіз — це емпіричні соціологічні дослідження і узагальнення соціальних фактів, це теорія, методика і техніка конкретно-соціологічних досліджень. Конкретно-соціологічний аналіз являє собою вимірювання конкретних соціальних процесів на основі тих підходів, принципів, понять, які дають загальна соціологічна і спеціальні соціологічні теорії.