6. Соціальна мобільність у сучасному суспільстві.

Соціальна мобільність — перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р. Сучасне українське суспільство є суспільством змішаного типу, в якому статус і приписується, і досягається, де діють фактори, що спонукають до мобільності та перешкоджають їй. Дефіцит багатьох видів ресурсів, істотні відмінності у рівні та якості життя в сільській місцевості та місті, у великих і малих містах — все це визначає основну різницю потенціалів, яка змушує індивідів рухатися до місць скупчення благ і послуг.

За життя одного покоління українське суспільство з переважно аграрного перетворилося на індустріальне. Якщо в 1940 р. 47% працездатного населення становили селяни, то на початку 90-х років зайнятих у сільському господарстві було тільки 14%. До того ж статус селянина практично не успадковується. Для молодого покоління переїзд із села до міста є нормою. Свої життєві плани молодь пов'язує зі зміною статусу, передбаченого народженням у певному населеному пункті.

За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їх власну. З існуючими соціальними та економічними умовами життя батьки звиклися, але не вважають їх прийнятними для своїх дітей. Переїзд до міст протягом останніх десятиліть за характером та спрямованістю був і залишається доцентровим, до якомога більших міст, до центрів областей, до столиці.

Переважні тенденції соціальної мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х pp. XX ст.:

• масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

• спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

• висхідні соціальні переміщення характерні для порівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти;

• зміна професії як складова стратегії виживання;

• примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації;

• рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у висхідному напрямку;

• стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.

6. Основні етапи соціологічного дослідження та їхня змістовна характеристика.

Організація будь-якого конкретного соціологічного дослідження передбачає поділ праці і здійснюється послідовно по логічно взаємопов’язаним і взаємообумовленим чотирьом етапам:

І – підготовчо-організаційному Вихідні задачі дослідження вирішуються на першому – підготовчо-організаційному етапі. Тут розробляється програма і робочий план дослідження

ІІ - підготовки реалізації; Завершення розробки плану дослідження слугує формальною підставою до початку робіт безпосередньо на об’єкті дослідження, т. т. другого етапу дослідження – етапу підготовки його реалізації.

ІІІ – реалізації; На третьому етапі (етапі реалізації) збирається необхідна інформація і заповнюються таблиці, здійснюється математична обробка отриманої інформації, складається звіт про отримані результати математичної обробки.

ІV – аналізу отриманих даних і видачі результатів дослідження. результати математичної обробки.

На четвертому етапі дослідження аналізуються результати математичної обробки, складається звіт по висновках соціологічного дослідження і пояснювальна записка до нього, оформляється додаток. В додатку подаються таблиці, данні яких ілюструють положення усіх розділів звіту. Сюди ж вкладаються основні методологічні матеріали, по яким проводилося дослідження.