Зміст і форма

Існуючий у світі універсальний зв'язок відбивається також і в таких категоріях, як зміст і форма. Зміст - це склад елементів, єдність сто­рін, властивостей, ознак, внутрішніх зв’язків, суперечностей і тен­денцій розвитку. Форма ж є спосіб зовнішнього відбиття змісту, чи внутрішня організація його сталих зв’язків. Діалектика змісту і форми полягає не лише в їх нерозривності, але і в тому, що вони взаємно діють одне на одне. Взаємодія цих двох сторін характеризується передусім тим, що зміст є визначальним по відношенню до форми. Хоч форма завжди залежить від змісту, її залежність не абсолютна. Форма відносно самостійна. Більше того, вона здатна справити на нього зво­ротну активну дію. До того ж дія ця буває двоякою: якщо форма відпо­відає змісту, вона прискорює його розвиток; якщо не відповідає, то, навпаки, - гальмує.

Домінуюча тенденція змісту - змінюваність, переважаюча, провідна тенденція форми - сталість. На ранніх етапах існування предмета, явища має місце певна відповідність форми змістові, і форма в цей період служить для нього каталізатором. Однак із часом форма перестає відповідати змістові і перетворюється в гальмо його розвитку. Загострення протиріччя між новим змістом і формою, що стала старою, ра- но чи пізно приводить до того, що зміст скидає застарілу форму, створює натомість нову, що йому відповідає.

Причина й наслідок

Здавна у людей склалося переконання в тому, що всі речі чимось породжені, викликані до життя якимись процесами і явищами. Ще в давнину подібні переконання стали основою для висновку: ніщо не виникає з нічого. Надалі ці буденні уявлення людини були підняті філософією на теоретичний рівень, одержавши відбиття в понятті причинності, причинно-наслідкового зв’язку. Для метафізичного мислення причина - це явище, яке породжує, викликає інше явище; наслідок - явище, породжене, викликане причиною. При такому розумінні причина вбачається не в самій речі, а поза нею - в інших речах. Хоч зовнішні причини, звичайно, існують, однак їм не належить вирішальна роль у виникненні і зміні того чи іншого об’єкта. Вирішальними тут є причини внутрішні.

Категорія "причина" відображає взаємодію матеріальних утворень, чи елементів, сторін, станів, що складають дане матеріальне утворення. Категорія "наслідок" означає явище, породжене, чи таке, що виникло в результаті взаємодії. Отже, причина - процес взаємодії, наслідок - його остаточний результат (зміна стану, структури, властивостей тощо). Будучи полюсами взаємодії, причина й наслідок зв’язані між собою. Цей зв'язок їх об’єктивний і загальний, що охоплює всі предмети й процеси світу: безпричинних явищ не існує. Причинно - иаслідковий зв'язок характеризується рядом істотних ознак. По-перше, його відрізняє тимчасова послідовність: причина у часі завжди передує наслідкові. По-друге, зв'язок причини і наслідку має місце лише в тому випадку, коли у взаємодії явищ відбувається породження одного іншим. Породженість причиною наслідку зумовлює необхідний характер причинно-наслідкового зв’язку. Це означає, що дія причини кожного разу при наявності певних умов буде викликати певний наслідок.

Категорію "причина" необхідно відрізняти від інших близьких їй понять - "умова", "привід". Як і причина, умова необхідна для наслідку. Але умова, на відміну від причини, наслідку не породжує, а тільки супроводжує чи сприяє реалізації причини. Щодо приводу, то він, як і причина, передує наслідку. Але вважати привід причиною не можна, адже він служить лише імпульсом, ніби поштовхом для дії причини. Сказане вказує на важливість того, щоб не змішувати умову з причиною, не підміняти причину приводом. Діалектика причини і нас­лідку виражається в тому, що причина активна по відношенню до наслідку. Але наслідок теж не пасивний: він здатний активно впливати на причину.