- •Методичні вказівки
- •Методичні вказівки
- •Модуль 2. Енергетичний обмін. Терморегуляція.
- •Навчальна мета
- •Зміст практичного заняття Контрольні питання для самостійної роботи
- •1.2. Розрахунок величини основного обміну за допомогою формул Харіса та Бенедикта
- •Завдання 2
- •2.1. Розрахунок величини основного обміну за даними поверхні тіла
- •2.2. Визначення відповідності основного обміну обстежуваного до середньостатистичного рівня основного обміну за гемодинамічними показниками
- •Завдання 3
- •3.1. Обчислення специфічної динамічної дії їжі
- •3.2. Обчислення величини загального обміну за добу
- •Завдання 4
- •4.1. Визначення енерговитрат методом неповного газового аналізу за спірограмами
- •Завдання 5
- •5.1. Фізіологічні основи харчування; складання добового раціону
- •Завдання 6
- •6.1. Вимірювання температури різних ділянок шкіри людини за допомогою електротермометра
- •Завдання 7
- •7.1. Дослідження адаптації температурних рецепторів шкіри до дії високої і низької температур
- •Ситуаційні завдання, приклади їх розв’язку Енергетичний обмін
- •Вікові особливості обміну речовин та енергії
- •Терморегуляція
- •Вікові особливості механізмів терморегуляції
- •Перелік практичних навичок з теми, ситуаційні завдання
- •Питання для контролю кінцевого рівня засвоєння знань
- •Вікові особливості обміну речовин та енергії
- •Профільні питання для студентів стоматологічного факультету
- •Профільні питання для студентів фармацевтичного факультету
- •Теми рефератів
- •Тестові завдання Енергетичний обмін. Терморегуляція
- •Визначення основного обміну за площею поверхні тіла
- •Величини дихального коефіцієнту, теплопродукції та калоричного еквіваленту кисню при споживанні ліпідів та вуглеводів у різних співвідношеннях
- •Величини калорійності при спалюванні, фізіологічної калоричної цінності, кількості спожитого о2 та виділеного со2, теплоутворення і дихального коефіцієнта для поживних речовин
- •Енергетичні витрати при різних видах діяльності
- •Добова потреба в енергії дорослого працездатного населення, в кДж (ккал)
- •Рекомендований середньодобовий набір продуктів для студентів
- •Токсини харчових продуктів та особливості їх дії на організм людини
- •Добова потреба дорослої людини у поживних речовинах, вітамінах, мікроелементах (за о.О. Покровським, 2001)
- •Показники фізіологічної та гігієнічної оцінки харчування людини
- •Хімічний склад харчових продуктів (і.М. Скурихін, м.Н. Волгарев, 1987 р.) а) Зерно та продукти його переробки
- •Продовження таблиці 11 (а)
- •Продовження таблиці 11 б) Молочні продукти
- •В) Овочі, фрукти, ягоди
- •Г) м’ясо та м’ясні продукти
- •Ж) Птиця та яйцепродукти
- •З) Риба, рибні та інші продукти моря
- •Дані про харчову та енергетичну цінність деяких готових страв та харчових продуктів
- •Природні анти канцерогени
- •Мікроелементи, що виконують конкретні фізіологічні функції (недостатність, вміст, рекомендації в потребі для дорослих)
- •Рекомендована література
Завдання 6
6.1. Вимірювання температури різних ділянок шкіри людини за допомогою електротермометра
Вимірювання температури різних ділянок шкіри – відносного показника інтенсивності обмінних процесів як у шкірі, так і у глибоких тканинах, а також ступеня їх кровопостачання має важливе клінічне значення. При цьому абсолютні її показники, як правило, не враховуються, оскільки температура шкіри значною мірою залежить від температури та вологості зовнішнього середовища, інтенсивності кровоплину, місцевої реакції тканин, інтенсивності потовиділення. Враховують, як правило, різницю температури шкіри, виміряної на її симетричних ділянках. Якщо різниця температури шкіри на симетричних ділянках перевищує 0,5 °С – це ознака патології. Вимірювання температури шкіри окремих сегментів кінцівок (сегментарна температура) використовується при діагностиці порушень периферичного кровообігу. Різниця температур шкіри, виміряних над клубовою (пахвова ямка) або пахвовою артерією та першим пальцем стопи або четвертим пальцем кисті, відповідно, називається шкірно-температурним коефіцієнтом (в нормі його величина становить 3,8 – 4,0 °С для верхніх кінцівок та 4,9 – 5,2 °С для нижніх, при патології зростає). Вимірювання температури шкіри використовується при вивченні потовиділення у нормі та при патології механізмів терморегуляції у цілому.
Оснащення: електротермометр, вата, етиловий спирт.
Хід роботи. Вибрати датчик для заданого виду вимірювання та приєднати його до приладу. Перевірити положення стрілки вказівника. У положенні «В» (вимкнено) ручки перемикача положення стрілки повинно співпадати із відміткою шкали +29 °С (встановлюють коректором). Зафіксувати ручку перемикача в положення «К» (регулювання напруги) і за допомогою змінного резистора встановити стрілку на відмітку шкали +42 °С (встановлено робочу напругу в схемі приладу). Перевести ручку перемикача на необхідний діапазон вимірювань (червона або синя мітка на панелі вказівника). Стрілка зупиниться на поділці шкали, що відповідає значенню температури зовнішнього середовища, якщо температура середовища не виходить за межі вибраного діапазону. Встановлення робочої напруги проводять при кожній заміні датчика. Вимірювання температури за допомогою пахвового датчика проводять аналогічно, як і ртутним термометром. Шкірний датчик при вимірюванні температури шкіри можна утримувати на вибраній ділянці тіла рукою. Для тривалих спостережень у динаміці датчик закріплюють гумовою стрічкою. Перед застосуванням датчики стерилізуються етиловим спиртом.
Оформлення протоколу.
Провести вимірювання шкірної температури на симетричних ділянках тіла (обличчя, кисті, передпліччя).
Обчислити шкірно-температурний коефіцієнт, описати отримані результати.
Завдання 7
7.1. Дослідження адаптації температурних рецепторів шкіри до дії високої і низької температур
У певному діапазоні температур, при постійній дії температурного стимулу, нагрівання чи охолодження спричинюють виникнення короткотривалого відчуття тепла чи холоду і відбувається адаптація температурної чутливості до нової температури.
Температурні відчуття, що формуються при локальній зміні температури шкіри, переважно визначаються вихідною температурою шкіри, швидкістю зміни температури, площею шкіри, на яку діє температурний стимул.
Оснащення: ємності з водою різної температури, термометр, секундомір.
Хід роботи. У трьох ємностях знаходиться вода з температурою 10, 25 і 40 ºС. Обстежуваний занурює кисть правої руки у ємність з водою температурою 10 ºС і кисть лівої руки в ємність з водою температурою 40 ºС. Визначають час адаптації терморецепторів, впродовж якого відчуття тепла чи холоду слабшає. Потім руки одночасно виймають і занурюють їх в ємність з водою температурою 25 ºС. Про відчуття, які при цьому виникають у лівій та правій руці, обстежуваний повідомляє експериментатору.
Оформлення протоколу.
Вказати час адаптації температурних рецепторів до холоду і тепла.
Описати відчуття обстежуваного при перенесенні рук з холодної і гарячої води в теплу.
Пояснити механізми зміни специфічності термочутливості шкіри на основі властивості адаптації терморецепторів.