1. Поняття і види господарських зобовязань

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК господарські зобов’язання – це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона) повинен вчинити певну дію господарського або управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, а друга сторона (управлена) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Підстави виникнення господарських зобов’язань передбачені ст. 174 ГК і ст. 11 ЦК.

Підстави виникнення:

1. Безпосередньо з акту законодавства, який регулює господарську діяльність.

2. З акта управління господарською діяльністю (наприклад, прийняття рішення про створення суб’єкта господарювання).

3. З господарських договорів.

4. Інших договорів, передбачених законом.

5. Інших правочинів, що не суперечать закону.

6. В наслідок заподіяння шкоди суб’єкту, або суб’єктом господарювання.

7. У наслідок придбання або збереження майна суб’єкта господарювання.

8. У результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів.

9. В наслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

10. На підставі рішення суду чи спеціально уповноваженого органу щодо накладення у передбачених законом випадках санкцій на порушників.

Згідно ст. 173 ГК слід виділити такі види господарських зобов’язань:

1. Майново-господарські зобов’язання, якими визнаються цивільно-правові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь іншої сторони, або утриматись від неї, а управлена сторона має право вимагати виконання її обов’язку стосовно цих дій. Суб’єктами можуть бути:

2. Суб’єкти господарювання, визначені у ст. 55 ГК, визначені в ЦК та в спеціальних законах.

3. Не господарюючі суб’єкти юридичні особи, які вступають у відносини із суб’єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб.

4. Органи державної влади, які наділені господарською компетенцією.

5. Органи місцевого самоврядування, які діють в межах господарської компетенції.

6. Організаційно-господарські зобов’язання (Ст. 176) – це зобов’язання, які виникають в процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити управлінсько-господарську дію, або утриматись від неї, а управлена сторона має право виконання її обов’язку. Суб’єкти організаційно-господарських зобов’язань:

7. Органи державної влади, наділені господарською компетенцією – щодо підпорядкованих їм державних підприємств та інших господарських організацій будь-якої форми власності.

8. Органи місцевого самоврядування щодо комунальних підприємств та організацій.

9. Господарські об’єднання щодо підприємств-учасників.

10. Холдингові компанії щодо корпоративних підприємств, які входять до складу холдингу.

11. Головне підприємство промислово-фінансової групи щодо інших учасників такої групи.

12. Учасники господарських організацій корпоративного типу, які володіють корпоративними правами.

13. Суб’єкти господарювання, які наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб’єктів на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру.

2.Поняття, види,функції господарських договорів

Господарським (ст. 173 ГКУ) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ст. 174 ГКУ. Згідно з останньою один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання у процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше. Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акта управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Отже, наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовою формою опосередкування таких відносин є господарський договір, адже результати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Сутність, види та функції господарського договору

Господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності.

Види господарських договорів:

- за критерієм обов'язковості: планові (украдаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) і регульовані (укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин); - за строками дії: довгострокові (укладаються на строк понад п'ять років; в них. переважають організаційні елементи), середньострокові (строком дії від одного до п'яти років; організаційні елементи в таких договорах врівноважені з майновими), короткострокові (строком дії до одного року; в цих договорах операцію, містять зазвичай лише майнові елементи); - за взаємним становищем сторін: вертикальні (укладаються між нерівноправними суб'єктами – б органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством; наприклад, державний контракт) та горизонтальні (укладаються між рівноправними суб'єктами); - за економічним змістом та юридичними ознаками: договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни, комісії, консигнації, контрактації сільськогосподарської продукції забезпечення електроенергією, газом, водою тощо); договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг); підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт); транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.); договори на надання банківських послуг (договори на розрахункове-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.); договори на надання інших послуг (щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.); договори про спільну діяльність, в т. ч. установчі договори щодо створення господарських організацій корпоративного типу.

Господарський договір виконує такі функції:

- регулятивну, тобто регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо), доповнюючи прогалини закону (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом).

Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками:

а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків;

б) складність і різноманітність цих зв'язків вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспективи розвитку;

- координаційну, яка полягає в тому, що сторони господарського договору виробляють умови цього договору шляхом погодженням між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільне правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання до говору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов;

- функцію інструменту планування. Плануючи свою діяльність, суб'єкт діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання закладає відповідні покажчики у свої виробничі програми, Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону "Про підприємництво в Україні" основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

- контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Якщо суб'єкт господарювання уклав договір на збут (продукції, робіт, послуг), який в сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, що його діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не потрібна, тобто є неефективною. Такий суб'єкт господарювання для впровадження функціонування має вжити активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; змінити виробничий профіль, якщо це можливо і доцільно);

- охоронну: сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторінка також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань.