Кіммерійці

Перші відомості про кіммерійців. Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, південними сусідами праслов'ян в IX - перший половині VII ст. до н. е. були кіммерійці Вперше вони згадуються в «Одисеї» Гомера в VIII ст. до н. е. та «Історії» Геродота (V ст. до н. е.), а під ім'ям «гамірра» в ассирійських текстах VIII-VII ст. до н. е. Іраномовні племена кіммерійців займали велику територію між Доном та Дністром, а також Кримський і Таманський півострова.

Кіммерійці - творці першої кочової культури регіону. Кіммерійці були нащадками племен зрубної культури. Вони були першим народом, який уповні пристосувався до природних умов східноєвропейських степів та завдяки кочовому способу виробництва максимально використовував наявні тут багаті пасовиська. Кіммерійці створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні. Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству, що забезпечувало «засобами пересування» кіммерійських воїнів і пастухів.

Війни в житі кіммерійців. Велику роль у житті кіммерійців відігравали війни. Близько середини VIII ст. до н. е. вони взяли участь у знищенні Фрігійського царства, що знаходилось у центрі сучасної Анатолії, а в середині VII ст. до н. е. вони оволоділи столицею Лідійського царства Сарди, яке існувало в ті часи у західній частині Малої Азії. Кіммерійці також воювали з Урарту й Ассирією. Походи в далекі країни Передньої та Малої Азії відкривали кочовикам широкі можливості для здобуття продуктів землеробства і ремесла. Окремі речі передньоазійського виробництва цього часу знайдено і в Україні.

Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У ближньому бою кіммерійці застосовували мечі, повністю виготовлені із заліза або споряджені бронзовими руків'ями.

Матеріальна культура, господарство, побут, мистецтво. Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями вони часто ставили кам'яні стели. Кіммерійці виробляли як просте крицеве залізо, так і високо вуглецеву сталь, а ковалі добре володіли основними прийомами своєї професії. У широкому вжитку були бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд.

Мистецтво кіммерійців мало ужитковий характер. Гарними орнаментами (комбінуванням спіралей, ромбів, квадратів) вони прикрашали руків'я кинджалів, деталі вуздечок, посуд. Виробляли й скульптури-статуї, що зображували воїнів.

Суспільна організація. У своєму суспільному розвитку кіммерійці переживали процес виділення військової знаті - вождів, яких Геродот називав царями. Вони часто скликали зібрання воїнів, ради старійшин, союзні племінні ради. Однак утворити повноцінну державу їм так і не вдалося.

Історична доля. У другій половині VII ст. до н. е. могутня хвиля численних скіфських племен витиснула кіммерійців із Причорномор'я. Частина з них оселилася в Південному Причорномор'ї, частина мігрувала на Близький Схід. Історики вважають, що певна частина кіммерійців залишилася в Криму під назвою таврів. Деякі кіммерійські племена, очевидно були асимільовані скіфами.

Скіфи

Походження та розселення скіфів. У першій половині VII ст. до н. е. зі степів Прикубання й Північного Кавказу на території України з'явилися скіфи. Одні історики переконані, що скіфи прийшли сюди з Північного Ірану, другі вважають, що вони містилися в передгір'ях Алтаю, треті - в Передній Азії, четверті - в Середній Азії, п'яті - в Північному Причорномор'ї, яке предки скіфів залишили в середині II тис. до н.е. Північний Кавказ довго залишався для них надійним тилом, звідки вони черпали продукцію сільського господарства, кольорові метали, залізо, поповнення до війська.

Велика Скіфія. Перші спроби об'єднання скіфських племен датуються VI ст. до н. е. Вперше вони об'єдналися під час вторгнення величезного перського війська на чолі з царем Дарієм. Перси змушені були відступити.

На початку своєї історії скіфи здійснили ряд завойовницьких походів (679-585 рр. до н. е): через Кавказ вони атакували Передню Азію, де зруйнували столицю Ассирії Ніневію, захопили території Мідії, Сирії, Палестини, взяли викуп з Єгипту, вторглися в Індію.

На зламі V-IV ст. до н. е. поряд із залишками родових відносин у скіфів розвивалося рабовласництво і склалася перша на території України (Північне Причорномор'я) держава - Велика Скіфія, яка була монархічною за формою правління.

Держава була насамперед військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Верхівку скіфського суспільства становила могутня військова скіфська знать на чолі з царями. До скіфської знаті належали військові вожді, царські дружинники. Основну частину дорослого населення складали воїни, а також хлібороби або скотарі - рядові общинники. Були у скіфів і раби.

Цар мав значну владу: він очолював військо, був верховним суддею; невиконання наказу царя каралося смертю. Але його влада не була абсолютною: найважливіші справи обговорювалися. на народних зборах, які дістали назву «Рада скіфів». Це був демократичний орган, на засіданнях якого іноді вирішували навіть долю царів.

Найвищого піднесення Велика Скіфія досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея. Він підкорив своїй владі всі скіфські землі від Дунаю до Дону. Тоді скіфи вели жваву торгівлю з грецькими колоніями - Ольвією, Херсонесом, Тірою, Пантікапеєм, а також з Македонією, Істрією, римськими провінціями. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети.

Господарство, заняття, побут, мистецтво. Як і кіммерійці, скіфи були кочовиками. Основним заняттям скіфів було кочове тваринництво. Поголів'я худоби визначало майнове становище скіфів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь - обробка заліза.

Другим основним заняттям скіфів були військові походи. Основу скіфського війська становила легкоозброєна піхота. Але головною ударною силою були загони важко озброєних вершників, захищених панцирами, шоломами та щитами. Скіфи були чудовими лучниками, майстерно володіли коротким мечем.

Побут скіфів визначався кочовим способом життя. Своєрідними житлами на колесах були кибитки на 4-х або 6-ти колесах, у яких переїжджали жінки та діти, зберігалося майно скіфів. Життя чоловіків із дитинства було пов'язано з конем. Одяг, оздоблений вишивкою, був зручно пристосований до верхової їзди.

В античних містах-державах Північного Причорномор'я існували ювелірні майстерні, що виконували замовлення багатих скіфів. Чудові твори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальницях знаті, що за своїми розмірами та багатством не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи. Серед найвідоміших скіфських курганів - Товста Могила на Дніпропетровщині (тут знайдено відому золоту пектораль),Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області (тут знайдено золотий гребінь), Чортомлик - недалеко від м. Нікополя Дніпропетровської області (тут знайдено зброю).

Занепад Великої Скіфії. У IV ст. до н. е. скіфи вели боротьбу з могутньою Македонією за вплив на Балканах і в південно-західному Причорномор'ї. У вирішальній битві в 339 р. до н. е. скіфи зазнали поразки. У жорстокому бою загинув і Атей, якому на той час виповнилося близько 90 років. Після цього скіфська держава почала занепадати, і в III ст. до и. е. Велика Скіфія припинила своє існування. Скіфи відійшли на південь і створили Малу Скіфію зі столицею в Неаполі Скіфському (поблизу сучасного Сімферополя). У II ст. до н. е. скіфи були остаточно розгромлені сарматами, готами та іншими племенами.

Розвинута матеріальна культура скіфів увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Греції та пізніше Риму. У і свою чергу Скіфія істотно вплинула на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру населення лісостепової України.