2.2. Велосипеди і мотоцикли

Першим машинним засобом індивідуального пересування був ве­лосипед. Він приводиться в рух мускульною силою людини і, разом з тим, може розглядатися як прямий попередник мотоцикла.

Перший велосипед був побудований у 1817 р. німецьким лісничим фон Драйсом. Це був двоколісний одноколійний пристрій з дерев'яним ослоном - сидінням (рис. 2.21). Сидячи на ньому, можна було пересува­тися, відштовхуючись від землі ногами. Пристрій за ім'ям автора одер­жав назву "дрезина". У 1836 р. англієць Далсел прилаштував до дрезини підніжки - педалі. У 1869 р. француз Мішо виготовив дерев'яний педаль­ний велосипед -"павук" з великим переднім поворотно-приводним колесом і маленьким заднім опорним колесом (рис. 2.22). Пізніше Мажі (Франція) побудував велосипед зі сталі, а англієць Каупер запропонував колесо зі спицями.

Англієць Дж. Старлей зробив велосипед з колісьми однакового діаметра 28 дюймів, сталевою рамою і роликовою ланцюговою переда­чею на заднє колесо (рис. 2.23). У 1883 р. у Німеччині для велосипедів уперше виготовили кулькові підшипники і, нарешті, у 1888 р. англієць Денлоп вперше установив на велосипеді пневматичні шини, в результаті чого він отримав всі основні елементи сучасних машин. Спочатку велосипеди випускали у Великобританії в Бірмінгемі, пізніше - й в інших країнах, причому не тільки двоколісні, але і три - і чотириколісні.

У Росії першу фабрику велосипедів відкрив у 1886 р. А. Лейтнер у Ризі. Випускались машини фірм Ю. Меллера, "Дукс", "Нальотів", "Лідтке", "Глоор", "Старлей" і інших. У Петербурзі велосипеди виготовляли майстерні А.А. Андрєєва і завод "Старлей". У 1915 р. фабрика "Лейтнер і К°" була евакуйована в Харків і стала основою Харківського велосипедного заводу.

Незважаючи на те, що основною залишається модель двоколісного одномісного велосипеда для індивідуального пересування, продовжується пошук нових конструктивних схем. Міняється конфігурація рами, розмір коліс; велосипеди роблять складними, осна­щують коробками передач і обтічниками, виготовляють двомісні зразки - тандеми, а також веломобілі.

Після появи перших велосипедів виникла ідея створення двоколісної машини з механічним приводом і вже в 1818 р. з'явилося зображення парового "велосипедрейзивапориана". В 1869 р. француз Перро установив невелику парову машину з котлом на велосипед Мішо. Машина називалася "Мішо-Перро" і була, по суті, першим мотоциклом.

У 1883 р. фірма "Де Діон, Бутон і Трепарду" побудувала три­колісний паровий велосипед, а в 1894 р. випробувався німецький паро­вий мотоцикл "Гільдербрандт-Вольфмюллер" (рис. 2.24). Поршні його парової машини передавали рух на кривошипи ведучого заднього коле­са. У 1885 р., після винаходу Г. Даймлером ДВЗ, двоциліндровий двигун з вертикальним розташуванням циліндрів потужністю 0,5 к.с. при 600 об/хв. був установлений на двоколісну машину, за компонуванням ана­логічну сучасному мотоциклу. Це був перший мотоцикл із ДВЗ. Привод на заднє колесо здійснювався пасовою передачею, швидкість досягала 12 км/год. У 1894 р. двигун для мотоцикла потужністю 2 к.с. при 1000 об/хв. побудував Б.Г. Луцької. З 1894 по 1896 рр. фірма "Гільдербрандт-Вольфмюллер" серійно випускала мотоцикли "Моторрад" із двигуном 2,5 к.с. при 240 об/хв. Швидкість складала 35 км/год.

У 1895 р. де Діон і Ж. Бутон виготовили компактний одно­циліндровий двигун 0,5 к.с. при 1200 об/хв. і установили його на три­цикл. Пізніше вони збільшили потужність двигуна до 1,75 к.с. Трицикли ма­ли великий успіх, їх почали випускати й інші фірми.

Легкі мотоцикли виготовляли москвичі брати Вернери. У 1897 р. вони установили двигун на передню вилку велосипеда (рис. 2.25). Даний зразок одержав офіційну назву "Мотоцикл", яка зго­дом закріпилася за двоколісними машинами з ДВЗ як видова.

У 1899 р. Вернери перейшли до класичного мотоциклетного компонування: двигун був установлений на рамі між колісьми (рис. 2.26). Потужність його складала 1,25, а пізніше і 1,5 к.с. До 1901 р. фірмою "Вернер і К°" було випущено понад 3,5 тис. мотоциклів. Компанія одержала авторитет у Європі і проіснувала до 1914 р. Михайло Вернер вважається засновни­ком мотоциклетної промисловості.

У 1902 -1907 рр. виникли ряд мотоциклетних фірм, причому на ви­пуск мотоциклів переходили і велосипедні фабрики - наприклад, "А. Лейтнер і К°" у Ризі, "Старлей" у Петербурзі. Остання почала виробництво трициклів із двигунами 6,5 к.с., шинами ши­рокого профілю і підресореним переднім колесом. У 1911 р. фабрика була придбана компанією "Промет".

У результаті накопичення досвіду розробок та будівництва, до

20-х рр. XX в. мотоцикл отримав свої характерні ознаки двоколісного без-кузовного одно- або двомісного засобу пересування з трубчастою або коробковою рамою і ДВЗ, установленим на рамі між колісьми, з пере­дачею на заднє колесо і переднім амортизованим поворотним колесом.

Подальше удосконалювання мотоциклів йшло шляхом модернізації амортизаторів і двигуна. З'явилися двотактні і чотиритактні двигуни, одно- і багатоциліндрові з вертикальним, V - подібним або опозитним розташуванням циліндрів. Пасові передачі були замінені ланцюго­вими та карданними. На мотоциклах почали установлювати вітрові стек­ла, застосовувати електронні схеми запалювання і т.д. У 50-х рр. з'явилася і до сих пір користується популярністю міська модифікація мо­тоцикла - моторолер. Помітно змінився дизайн машин.

Потужність двигунів сучасних мотоциклів доходить до 50 к.с. і більше, швидкість - до 200 км/год.

Внаслідок недостатнього комфорту водія мотоцикл в містах витісняється мікроавтомобілем, а в сільській місцевості - автомобілем підвищеної прохідності.