3.2. Боротьба з правопорушенням: попередження правопорушень і юридична відповідальність

Боротьба з правопорушеннями включає два основні напрями – попередження здійснення правопорушень і послідовну реалізацію юридичної відповідальності за вже скоєні правопорушення. Для того, щоб попереджати правопорушення, необхідно впливати на їх причини. Оскільки останні кореняться в самому суспільстві, для їх усунення необхідний комплекс не тільки спеціально-юридичних (правотворчість, правозастосовча діяльність правоохоронних органів), але і соціальних заходів. Для успішної роботи з правопорушеннями необхідно представляти їх полягання і тенденції розвитку. Необхідно також визначити і об'єм зусиль як матеріального, так і нематеріального характеру, які повинне витрачати суспільство, держава на боротьбу з правопорушеннями.[4, c.205]

Одним з методів такої боротьби є юридична відповідальність за здійснення правопорушень. Заходи відповідальності встановлюються або конкретно за кожне певне правопорушення або у формі переліку санкцій, одна з яких застосовується за конкретне правопорушення, з урахуванням обставини справи.

Юридична відповідальність – реакція на правопорушення. Правопорушення - підстава відповідальності; де є правопорушення, там є (повинна бути) відповідальність; без правопорушення немає відповідальності.

Відповідальності властиві наступні функції:

• превентивна (попереджувально-виховна): покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але і має на своїй меті виправлення і перевиховання осуджених, а так само попередження нових злочинів, як осудженими, так і іншими особами;

• репресивна (каральна);

• компенсаційна (відновна): стягнення з правопорушника заподіяної шкоди, компенсує втрати потерпілої сторони, відновлюючи її майнову сферу;

• сигналізація.

Всі ці функції взаємозв'язані, виявляються в тому або іншому ступені у всіх видах відповідальності, прояв однієї з них неможливий без прояву інших.

Рівень ефективності юридичної відповідальності залежить від дотримання ряду умов: високої загальної, політичної і правової культури працівників державних органів і населення; високої якості законодавства; наявність етичних, правових, політичних противаг свавіллю влади; наявність матеріальних, організаційних, кадрових можливостей для виконання законів; довір'я народу до держави, його законодавчих і судових структур.[2, c.254]

Юридична відповідальність направлена на попередження правопорушень, виховання пошани до закону, суспільним і особистим інтересам і є певними позбавленнями для правопорушника, тим самим виступаючи своєрідним могутнім охоронним правовим механізмом, а не просто охоронним правовідношенням.

Попередження правопорушень розглядається як широкий комплекс державних і суспільних заходів, який включає заходи економічного, соціального, культурного, виховного, законодавчого й іншого характеру. Це також діяльність органів державної влади і правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю шляхом застосування заходів щодо виявлення, розкриття, розслідування й судового розгляду кримінальних справ, покарання злочинців, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, нагляду за законністю, поведінкою осіб, звільнених з місць позбавлення волі, виховання осіб, засуджених судами до мір покарання, що не пов'язані з позбавленням волі, або нестійких осіб, які не вчинили злочинів, але поводили себе антисоціально, аморально тощо.

Діяльність щодо попередження правопорушень розглядається як багаторівнева система заходів, спрямованих на усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності У попереджувальній діяльності виділяють загально-соціальний та спеціально-кримінологічний рівні.

Загально-соціальне попередження злочинності пов'язане з найбільш значущими видами соціальної діяльності, масштабними заходами щодо розвитку економіки, соціальної інфраструктури, управлінської сфери, підтримання культури й моральності, зміцнення конституційних засад законності стосовно забезпечення прав, свобод, законних інтересів громадян та їх соціального захисту. Такі заходи, як правило, розглядають як основу спеціальної профілактики, оскільки вони спрямовані на обмеження підґрунтя злочинності та протидію криміногенним факторам у суспільстві.

Спеціально-кримінологічне (спеціальне) попередження складається із заходів, спрямованих на усунення, послаблення, нейтралізацію криміногенних факторів, виправлення осіб, які можуть вчинити злочин. Вони здійснюються спеціальними державними органами, а також об'єднаннями громадян, організаціями, підприємствами і установами різних форм власності. Боротьба з правопорушеннями неможлива без застосування заходів загально соціального рівня, серед яких можна назвати соціальні, економічні, організаційні, технічні, правові, виховні та інші.

Під попередженням злочинів у сучасному розумінні необхідно вважати діяльність щодо реалізації системи заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин i умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень. За своїм рівнем профілактичні заходи можуть здійснюватися на всій території України (державний рівень) або в окремому її регіоні (регіональний рівень), на місцях (місцевий рівень) у відповідній галузі господарства (галузевий рівень), на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності.

Стабілізація економічної ситуації в державі обумовлює позитивні тенденції до скорочення злочинів, що вчинюються на економічному підґрунті. При цьому важливим фактором попередження злочинності є зменшення ступеня диференціації населення за рівнем прибутків, забезпечення прожиткового мінімуму для малозабезпечених верств населення, боротьба з безробіттям, стимулювання бізнесової діяльності. Необхідно зазначити, що сьогодні ґрунтовних вітчизняних досліджень щодо впливу економічних факторів на попередження злочинів також не розроблено.

Серед заходів попередження злочинів одними з провідних є організаційно-управлінські (11,7%), до яких належать: підвищення ефективності управлінської діяльності у сфері боротьби зі злочинністю, забезпечення координації і взаємодії між суб'єктами, які здійснюють боротьбу зі злочинністю. 

Водночас, жодна система попередження правопорушень не може обійтися без технічних заходів. Зростання технічного прогресу, оснащення суспільства новими технологіями, на думку 2,3% респондентів, забезпечує якісно новий рівень боротьби зі злочинністю. Впровадження нових технічних засобів, систем і технологій підвищує можливості виявлення злочинів їх запобігання, документування, розкриття та розслідування. Правоохоронні органи сьогодні не мають достатніх бюджетних, фінансових та матеріальних можливостей щодо задоволення цих потреб. З іншого боку, злочинність, особливо організована, має відповідні переваги. Організовані злочинні формування концентрують значні фінансові кошти, що надають можливість створення матеріальної інфраструктури, придбання сучасних транспортних засобів, зброї, спорядження, засобів зв'язку та іншого обладнання, необхідного для ефективної протидії правоохоронцям. 

Таким чином, правові заходи попередження правопорушень можна визначити як органічну систему матеріальних і процесуальних норм, що містять соціально обумовлені заборони та стандарти, спрямовані на загальну, спеціальну та індивідуальну превенцію правопорушень, усунення причин та умов, що їх породжують, а також регулювання діяльності щодо попередження правопорушень.  

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

1) Правопорушення — це суспільне» небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушення розрізняють по своїй спрямованості, по вірогідності настання шкідливих наслідків і їх тяжкості, по характеру мотивів, що викликали їх, по цілях правопорушень і т.д. Не дивлячись на всі ці відмінності, правопорушення складають одну групу явищ в соціальному і правовому відносинах, оскільки володіють єдиною сутністю і схожими юридичними ознаками.

На відміну від правомірних дій, які можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і витікати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами. З огляду на цей факт правопорушення поділяють на злочини та проступки.

2) Склад правопорушення — це система ознак протиправної по­ведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Загальне поняття складу провини має вельми важливе теоретичне і практичне значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Воно є необхідним ступенем в процесі пізнання конкретних складів провини, теоретичною основою для розкриття їх змісту і правильного вживання на практиці законодавства про правопорушення.

3) Для протидії суспільно небезпечним наслідкам та відновлення порушених прав (відшкодування збитків) існує юридична відповідальність,яка направлена на попередження правопорушень, виховання пошани до закону, суспільним і особистим інтересам і є певними позбавленнями для правопорушника, тим самим виступаючи своєрідним могутнім охоронним правовим механізмом, а не просто охоронним правовідношенням.

4) В юридичній літературі латентну злочинність визначають як сукупність злочинних діянь, що були реально вчинені, але не стали відомі органам кримінального судочинства і, відповідно, не відображені в офіційній статистиці та не дістали правової оцінки. Латентна злочинність часто розуміється як сукупність злочинів, які залишилися невиявленими, не відомими правоохоронним органам.

Наявність латентної злочинності визначена наперед низкою причин і умов:

• специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення;

• низький стан правосвідомості значних верств населення;

• ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочини;

• порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку;

• недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів.

Латентна злочинність здатна викликати негативні, серйозні наслідки, а саме:

• перекручується дійсний стан злочинності в Україні;

• неадекватно оцінюється робота правоохоронних органів;

• порушуються основні засади законності;

• зменшується безпека людини, відчуття безкарності заохочує осіб продовжувати злочинну діяльність;

• руйнування моральних засад, що штовхає інших осіб на злочинний шлях;

• деградація юстиції тощо.

5) Причинами правопорушень є деформації у свідомості людей (заперечення або нерозуміння цінності держави може спричинити вчинення таких злочинів, як зрада батьківщині, шпигунство та ін, неповажне ставлення до особистості - вбивства, тілесні ушкодження, неповагу до жінки - згвалтування, образа, відсутність працьовитості - розкрадання майна і т. д.). Різного роду деформації, дефекти у свідомості людини виникають з численних неправильно дозволених конкретних життєвих ситуацій, які особа спостерігало або в яких вона брала участь.

Дефекти у свідомості породжуються умовами, тобто негативними обставинами, які мають місце в соціальній дійсності. Вони дуже різноманітні. Їх усунення - це і є основні шляхи запобігання правопорушень та боротьби з ними.

6) Кількість шкідливих і небезпечних для суспільства діянь зросла б, якщо б вони не були заборонені, чи за них були б встановлені неефективні санкції, або, якою б правові заборони можна було порушувати безкаранно.

Однак це зовсім не означає, що боротьба з правопорушеннями в сучасних умовах нереальна. Адже глобальне завдання включає в себе зміну всіх сторін суспільного життя, в тому числі і тих, які породжують правопорушення. І в цьому процесі повинен брати участь весь народ, всі державні і суспільні організації і навчальні заклади.

На мою думку, важливим напрямком боротьби із загальною кримінальною злочинністю є залучення громадян до охорони майна та захисту від агресивних посягань.

Для ліквідації деяких правопорушень необхідно:

• провести медико-біологічні заходи проти алкоголізму, наркоманії;

• організувати статистичний облік злочинності; боротися з наркобізнесом;

• громадяни повинні бути інформовані про правові вимоги, які пред’являються до них державою;

• підвищити результативність діяльності правоохоронних органів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нормативні матеріали.

1. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 5 вересн.2012р.: (ОФІЦ.ТЕКСТ). - К.: ПАЛИВОДА А. В., 2012. - 64с. - (Закони України).

2. Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 7 лист. 2012р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2012. - 207 с. - (Бібліотека офіційних видань).

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. : за станом на 7січня 2013р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2013. - 213 с. - (Бібліотека офіційних видань).

2. Спеціальна література.

1. Алексєєва С. С. Проблеми теорії держави і права. Навчальний посібник для Вузів по спеціальності «Правознавство» / Алексєєва С. С, - М.: Юридична література, 1987. - 320с.

2. Венгеров А. Б.Основи теорії держави і права, / Венгеров А. Б., Казьмін І. Ф. - М.: Вища школа, 1998. - 220с.

3. Велика юридична енциклопедія / уклад. М. Р. Гнатюк. - И27 Донецьк: ТОВ «Глорія Трейд», 2011. - 416 с.

4. Даньшин І. М. Кримінологія: Загальна і Особлива част. / Даньшин І. М., Голіна В. В., Кальман О. Г., Лисодєд О. В. - Х.: Право, 2003. -352 с.

5. Джужа О. М. Кримінологія / Джужа О. М.– К.: Юрінком Інтер, 2002. -416 с.

6. Литвак О. М. Латентна злочинність: деякі аспекти / Литвак О. М. - Право України, 2003. – № 12. – 63-64 с.

7. Малелін М. С. Правопорушення: поняття, причини, відповідальність / Малелін М. С.- М.: Юридична література, 1985. -212с.

8. Мінченко С. С. Методологічні аспекти аналізу злочинності в регіоні / Мінченко С. С.- Право України, 2002. – № 4. – 117с.

9. Нечитайленко А. А. Основи теорії права. Навчальний поібник / Анатолій Олександрович Нечитайленко. - Харків: Консум, 1998. -208с.

10. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. «Правознавство» / Петро Мойсейович Рабінович. – Львів: Край, 2007. – 192 с.

11. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник -3-тє видання / Ольга Федорівна Скакун. -К.: Алерта, 2012. - 524с.

12. Чубарев В. Л. Тяжесть преступного деяния: Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Українська академія внутрішніх справ. Науково - дослідницький центр. - К., 1992. - 375с.